Що робити?

Що ж таке віра? Вже коли звернутися навіть до Арістотеля, великого античного філософі, який так само шукав у своєму житті першопричину всього сущого, шукав Бога, то навіть він говорив наступне: самою легшою наукою є фізика, бо дуже легко за посередництвом якогось експерименту дослідити ту чи іншу річ, якийсь фізичний закон.

Другою йде математика, бо маємо справу з числами, яких в природі не існує самих в собі, тобто 1, 2, 3 не існують, є лише один стілець, два ліжка, три дерева, числа потребують матеріальної основи. Математика вивчає речі або єства, які не є матеріальні, але для свого існування обов’язково вимагають матерію. А метафізика вивчає єства, які не є матеріальними, і не потребують матерії для існування. І тому це вже набагато важче.

Але коли ми відкриємо Катехизм, то можемо прочитати, що віра — це є беззастережне сприйняття за правду того, що хтось подає задля його авторитету.

Для мене особисто віра — це надприродне знання. Що я маю на увазі? Якщо існує природне знання, яке ми отримуємо через наші органи чуттів, за допомогою сенситивного пізнання, так само існує і надприродне знання (віра), яке ми отримуємо за допомогою молитви, роздумів та духовного зростання.

Однак наша віра не повинна залишатися якоюсь невидимою, а має матеріалізуватися в нашому житті, має реалізуватися в цьому світі. «Так само віра, яка не має діл, є мертва сама в собі» (Лк. 2, 17).

Я хочу, щоб ми пригадали той момент з Євангелія, коли учні бачать Ісуса, що йде до них по воді, і Петро говорить: «Якщо це ти, Господи, то скажи мені, щоб я ішов до тебе». Учні думали, що це привид, і тому налякалися, бо в тих краях існувало повір’я, що коли бачиш привида серед моря, це означало, що корабель має потопитися.

Ісус каже: «Іди»; він пішов, але злякався і почав потопати. Чому? Петро реально оцінив ситуацію: ходити по воді неможливо.

Сучасний християнин не повинен бути песимістом, навіть більше того — не повинен бути і реалістом, бо цей світ — бурхливе море — підводить нас до миті, коли починаємо сумніватися у своїх внутрішніх силах. Ми повинні бути носіями повсякденного християнського оптимізму, бо лише будучи оптимістами, зможемо подолати бурхливе море нашого життя.

Я походжу з родини священика. У нас в житті були дуже тяжкі часи. Пригадую той момент, коли я вступав до семінарії. Навчання коштувало $600, однак батьки могли заплатити лише $50. Вже й не знаю, чи мали вони за що повернутися додому — це були всі наші гроші. Якби ми тоді були реалістами, то мусили б забирати документи і їхати додому. Саме тоді я зрозумів, що маю робити те, що в моїх силах, а те, що поза ними, я просив здійснити Господа. Я повірив Йому, і зрештою став священиком.

Сьогодні часто мене питають, що ж робити українцю-християнину. Всі бачать, що настають складні часи. Проте, вже не раз зло програвало. Отож, ми повинні робити три речі. Перше — бути оптимістами. Друге — робити те, що в наших силах. Третє — за те, що не в наших силах, маємо просити Бога.

о.Максим КРОЛЕВСЬКИЙ, в.о. координатора стратегічного розвитку УГКЦ у Донецько-Харківському Екзархаті