У Відні найкраща у світі вода з-під крану, бо вона — з Альп

А все почалося з лекції про віденську каву, яку їм, студентам факультету іноземних мов Ніжинського державного університету ім.М.Гоголя, навесні читали дві викладачки з Відня. По закінченню Поліна підійшла до однієї з них, взяла візитку й запитала, як можна потрапити на навчання до їхнього університету. Відповідь її приголомшила: «А навіщо ви запитуєте про те, чого все рівно не зможете досягти?» Дівчина заприсяглася сама собі, що неодмінно туди вступить.

— Я почала шукати інформацію в Інтернеті, серед знайомих, — розповідає Поліна, — З’ясувалося, що на конкурс треба подати порівняльний аналіз економіки Австрії та України на німецькій мові.

— І як же ти його зробила, коли навчалася не на економіста, а на перекладача?

— Влітку цього року я працювала в Німеччині на збиранні ягід, тож про себе вирішила, що різниця між німецьким бюргером і австрійським фермером невелика, а в яких умовах працюють українські аграрії, я знаю непогано. Вийшло таке собі есе про те, як проходить день австрійського селянина й українського фермера: як вони організовують свій час, як спілкуються зі своїми працівниками, постачальниками, покупцями, як ставляться до навколишнього середовища й сміття (європеєць сортує й здає, а наш пригортає трактором у ярку). У моїй розповіді австрійський фермер приїздить до столиці — Відня. Його український колега змушений давати хабарі податківцям, пожежникам, його принижують в райдержадміністрації, врожай за безцінь скуповують заїжджі торгаші, бо немає де зберігати збіжжя. Насамкінець наш фермер приїздить у Київ і бачить біля Верховної Ради «круті» машини, дивується, що він за все життя на таку не заробить, хоч вмивається потом з дня у день. І один киянин йому каже: «Хочеш бути багатим — йди в політику...»

— Я думаю, що твоя робота вразила австрійських викладачів, адже у Європі, на відміну від України, політика не є найприбутковішими бізнесом. Зрештою, ти отримала запрошення на навчання?

— Так. І найперше, що я зробила, коли прилетіла в Австрію, це сфотографувалася на фоні нової альма-матері й надіслала фото ММSкою тій зарозумілій викладачці з текстом: «Дуже дякую за лекцію про каву. Ви казали, що неможливо, а я вже студентка Віденського університету. Привіт із Відня!» Я припускаю, що та викладачка мала на увазі те, що 77 університетів ЄС, в т.ч. й Віденський, входить до 200 кращих університетів світу, а з українських — жоден. Я навчаюся на юридичному факультеті, бо мала право обрати будь-який. Аудиторії обладнані так, що кожен студент на столі може підключити ноутбук.

— Тебе зарахували на безкоштовну форму навчання?

— Так. В ЄС існують сотні програм з підтримки талановитої молоді, в тому числі й для тих, хто не є громадянами країн ЄС. Престижна європейська освіта — це не привілей для дітей багатих, як це часто є в Україні. На перший семестр мого юрфаку зараховано 1000 студентів, але вже за результатами екзаменів цього семестру, як правило, залишається 300-400 осіб, які й продовжують навчання.

— А де ти проживаєш?

— Це не гуртожиток у класичному розумінні: трикімнатна квартира, де кожен студент займає одну кімнату, а кухня та душова — спільні.

— Що тебе найбільше вразило у Відні?

— Австрійці дуже доброзичливі. Коли розпитуєш, як кудись пройти, не лише розкажуть, а й можуть увімкнути на своєму смартфоні GPS-навігатор, показати чи навіть і провести. У супермаркетах продавці й касири не лише вітаються з кожним покупцем, а й зичать усього найкращого, прощаючись. У громадському транспорті постійно лунають оголошення про необхідність поступатися місцями літнім людям та пасажирам з дітьми. І молодь так і робить.

— Я нещодавно писала про те, що у Відні гарна транспортна логістика.

— Й справді, маршрути розроблені так, щоб пасажиру було зручно й швидко добратися будь-куди. Вартість однієї поїздки у метро, автобусі чи трамваї однакова — 2,2 євро, а штраф — 100 євро. Я маю видану австрійською міграційною службою пластикову посвідку про вид на проживання — ауфенхальстітел, тож придбала студентський проїзний квиток на семестр на всі види громадського транспорту за 150 євро. На наступний семестр з цією посвідкою я куплю проїзний лише за 70 євро. У віденському метро немає турнікетів, вхід до поїздів вільний. Але перед входом є автомати, що продають квитки, причому для зручності іноземців там є кнопки переходу на різні мови, в т.ч. й російську. Зате в громадському транспорті (й у метро) чимало контролерів, які ловлять «зайців», що найчастіше розмовляють... російською.

— В Австрії 96% населення задоволене якістю питної води (такий же відсоток — у Великобританії, ФРН, Швейцарії та Швеції), а в Україні — лише 42% жителів. А в кількох районах Полтавщини, де добувають нафту та газ, вода або зникла у колодязях, або наполовину з газоліном. Поліно, у Відні смачна вода?

— Не тільки смачна, вона — найкраща у світі, бо це вода з альпійських льодовиків, яка тече по чистих пластикових трубах. У більшості європейських країн вода з-під крану якісніша за бутильовану, бо вимоги до неї у 28 разів вищі, ніж в Україні. До того ж у Європі вже давно відмовилися від використання миючих засобів на основі фосфатів.

— А як ти оцінюєш австрійську бюрократію?

— Мені доводилося вже стикатися з різними державними органами цієї країни. Вимоги до оформлення документів суворі, але вони зрозумілі, немає й натяку на корупцію. Ніхто не змушує купувати файлики чи конверти для надсилання відповіді, все безкоштовно. Якщо треба потрапити на прийом до чиновника, перед його кабінетом — апарат автоматичної реєстрації. Натискаєш на кнопку, висвічується буква й цифра. Коли на моніторі з’явиться цей шифр, значить, можна заходити.

— Поліно, розповідали, що ти була одним з організаторів Євромайдану у Відні.

—  Так, ми сконтактували через соціальні мережі й 29 листопада понад 200 українців, що проживають у Відні, вийшли на Грабен-плац з прапорами, транспарантами. Поліція нас охороняла. А за наступну добу проїхали 1600 кілометрів з Відня й добралися на Євромайдан у Києві.

Розмовляла Яна Калашник

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»