4.12.2013 | 10:30

Persona grata: головлікар Полтавського психоневрологічного диспансеру Віталій Закладний

Віталій Закладний Віталій Закладний

Віталій Закладний став наступним співрозмовником в рамках проекту

[Відео було видалено]

ВЕД.: Вітання усім, хто в цей час слухає «Вашу хвилю» — радіо Полтавської обласної державної телерадіокомпанії «Лтава». У студії працює Світлана Ісаєнко, а на часі програма «Персона грата» — спільний проект нашої радіостанції та Інтернет-видання «Полтавщина». Нагадаю, що в цей час ми знайомимо вас із відомими, знаковими людьми нашого краю, непересічними особистостями, з якими приємно поспілкуватися і яких цікаво послухати. Тож я запрошую до розмови головного позаштатного психіатра Департаменту охорони здоров’я Полтавської облдержадміністрації, головного лікаря Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру Віталія Закладного. Віталіє Петровичу, вітаю Вас у нашій студії!

ЗАКЛАДНИЙ: Добрий день! Приємно бути в вашій студії.

ВЕД.: Ось назвала Вашу посаду і одразу спіймала себе на думці: «головними лікарями не народжуються. Ними стають». Розкажіть, будь ласка, найголовніші, на Вашу думку, віхи Вашого життя, що сформували Вас як особистість.

ЗАКЛАДНИЙ: Я — перший лікар в своєму роді. До мене не було жодного. Я цей рахунок відкрив. Зараз у мене вже кілька є: і син — лікар, і племінник — лікар. І, я думаю, що ще будуть лікарі в нашому роду. Справа в тому, що виховувався я в сім’ї вчителів. Що слугувало тому? Мабуть, те, що з самого раннього віку батьки розвивали в мені жагу до знань. Я дуже рано пристрастився до книжок. Це був такий своєрідний, як зараз модно говорити, наркотик. Я не міг без книги прожити жодного дня. Дуже цікавився особливо історичними книжками, книжками, які присвячені історії нашого рідного краю.

ВЕД.: Ви з Полтави, до речі?

ЗАКЛАДНИЙ: Я б сказав, не з самої Полтави, але з Полтавщини. По маминій лінії це — з Диканьщини. По батьковій лінії це — з Миргородщини, Яреськівський повіт. Або, як казали тоді, сотні. Диканська сотня і Яреськівська сотня.

ВЕД.: Козацький край.

ЗАКЛАДНИЙ: Непросто козацький край. Залишились документи, які підтверджують чітко, що і мій дідусь був козацького роду по маминій лінії, і по батьковій лінії. Мається на увазі, первинні документи, які ще існували до революції, коли ще записувались у книжках церковно-приходських, то от по батьківській лінії я можу прослідкувати з 17 ст.

ВЕД.: Ой, цікаво! Коріння своє козацьке...

ЗАКЛАДНИЙ: Да, да. І можна гордитися — це, якраз, походженням тих запорозьких козацьких родів, які після того, як Катерина II зруйнувала Січ, то частина запорожців пішла за Дунай, а частина отримали землю в Україні. Якраз оці перші поселенці-запорожці, які поселилися...

ВЕД.: ...осіли отут у Яреськах?

ЗАКЛАДНИЙ: Так, біля Яресьок там 21 хутор був. Всі козацькі роди. Тим більше, дуже славні, дуже цікаві. Коли я займався цим питанням, то віднайшов, допустім, що поряд з моїм хутором... Закладні, цікаво от що, від чого пішло прізвище: закласти хату, закласти церкву, закласти хутір. Очевидно, це були перші поселенці, які перші заложили житло в цьому районі. Те, що, з англійської «піонери» — ті, що були перші. Так що є чим гордитися. Крім того, дуже цікаво було дізнатися, що традиційно в уряд у Яреськівській сотні вибиралися Півні або потім трансформувалися в русизм Півинські. І от один із них — Харлампій Петрович Півінський це був дядя Миколи Васильовича Гоголя.

ВЕД.: Навіть такі ось родинні...

ЗАКЛАДНИЙ: Да.

ВЕД.: ..стосунки.

ЗАКЛАДНИЙ: Більш того, навіть наші хутори були закладені поряд — Півінські...

ВЕД.: Товаришували сім’ями.

ЗАКЛАДНИЙ: Ні, вони не просто товаришували, вони женилися...

ВЕД.: А, родинні зв’язки навіть...

ЗАКЛАДНИЙ: Родинні зв’язки.

ВЕД.: ...пов’язували.

ЗАКЛАДНИЙ: Навіть така цікава річ. Коли я дивився цю книжку, я найшов, дійсно, підтвердження цього Харлампія Петровича Півінського: спочатку Катерина заборонила називати козаків козаками, вони вписувалися в книжку як військові товариші. А потім хто був на уряді, значкових козаків, для того, щоб, так сказати, більше приєднати землі українські до російських, то всім значковим козакам і козакам на уряді було дано дворянство. Тобто, шляхетство таке. Дворянством вони були списані разом в одну й ту ж книгу — Золота книга дворянсько-російської імперії: і ті , і другі. Але які там вони були дворяни? В кожного був свій хутір, кожному там приписали селян невелику кількість. І от цікаво те, що ми всі знаємо із творчості Миколи Васильовича Гоголя «Мертві душі». Так ось прототипом якраз і був дядя Миколи Васильовича Гоголя Харлампій Петрович Півінський. Яким чином? В нього було не так багато землі, не так багато селян, але дуже було багато дітей. І щоб цю велику свою сім’ю прогодувати, дати освіту, він у себе завів ґуральню. Маленький такий заводик по виготовленню оковитої. А на той час Катерина II видала наказ, що дворяни мають право мати ґуральню тільки в тих випадках, коли мають не менше, як 50 душ. Ну де їх взяти? Він взяв ті гроші, які були, купив «мертві душі», тому що вони нічого не виробляли, скажімо, чого їх вигідно було продати. Але за них платилися налоги. А ревізія проводилася раз в 10-20 років. Тому він купив. Було не досить і от по легенді він нагрузив свою бричку виробами свого заводику, поїхав по таких же друзях бувших козаках, а нині — дворянах і в них виміняв 50 душ. І мама Миколи Васильовича Гоголя написала листа: «Николенька, дядюшка-то наш Пивинский что учинил? Купил мертвые души, дабы в своем хуторе открыть гуральню». І все, до певної міри мало під собою дійсно...

ВЕД.: ...реальне підґрунтя до написання.

ЗАКЛАДНИЙ: Але це, скажем, була як така можливість людині вижити. Але він розказав цей сюжет.. не сюжет, а випадок Пушкіну при зустрічі. Пушкін його надихнув написати «Мертві душі». От є така історична легенда.

ВЕД.: Переказ такий...

ЗАКЛАДНИЙ: Переказ, да, переказ.

ВЕД.: Так, Віталію Петровичу, ну те, що коріння козацьке і великі родинні зв’язки з давніми козацькими родами маєте, ми зрозуміли. Давайте повернемося до того, що Ви говорили: цікавилися історичною літературою, але чому ж все-таки професію лікаря обрали?

ЗАКЛАДНИЙ: Ви знаєте...

ВЕД.: ...піонер і в цьому плані. Ви сказали, в Вас родина така...

ЗАКЛАДНИЙ: Важко сказати, але от, знаєте, не було ніяких сумнівів. Часто хворіла бабуся, часто хворіла мама. Якось, я пам’ятаю, тоді ще маленька дитина — там брав якийсь лопух, щось там його прикладав, питався знайти якісь ліки, щоб вони не хворіли. А потім якось, мабуть, те, що вкладається в поняття «покликання». От недарма кажуть, що вчителем, лікарем, інженером, ще і військовим, міліціонером ще треба народитися. В доброму розумінні цього слова. Тому що щаслива та людина, яка отримала і має можливість працювати за тим фахом, який їй подобається.

ВЕД.: До душі...

ЗАКЛАДНИЙ: Безумовно. Те, що лягає до душі. І от був у мене певний такий вибір: куди піти? Або піти на історичний факультет педінституту (я хотів бути археологом), а з іншого боку хотів бути лікарем. І от навіть фах — для мене тоді було дуже важко і зараз, мабуть, пересічній людині різниця — невропатолог, психіатр, психолог, психотерапевт — це — різні речі. Я зупинився все-таки бути медиком. Але це не заважає мені бути, скажімо, до певної міри, як любителю, етнографом, істориком.

ВЕД.: Дослідником певною мірою свого краю.

ЗАКЛАДНИЙ: Я вам скажу, що от я поєднав всі свої оці два захоплення в одне. Я кажу: ну що зробиш, я став археологом людських душ. І цим горжуся. Коли я підвожу певні підсумки свого 30-літнього вже (33 роки) праці за моїм фахом. От коли мої близькі, рідні мене питають кожен день: ти на роботу йдеш із задоволенням? Я кажу: я на роботу йду із радістю. Навіть тоді, коли єсть неприємності, єсть якісь проблеми...

ВЕД.: ...ну Ви щаслива людина тоді.

ЗАКЛАДНИЙ: Абсолютно. Я чому і кажу: от я поєднав це в якій мірі? Я став археологом людських душ. Я за ці 30 років зустрівся десь близько із 75 тисячами людей. Один, може, й 10 разів прийшов, один — раз прийшов. Але відвідувань було більше 75 тисяч.

ВЕД.: Віталію Петровичу, Ви сказали, що 33 роки вже маєте досвіду лікарського. То де набували? Перші Ваші кроки?

ЗАКЛАДНИЙ: Знаєте, крім вибору фаху, ще дуже важливо для людини, в руки яких вчителів попадеш.

ВЕД.: ..наставники.

ЗАКЛАДНИЙ: Ви знаєте, в цьому плані по доброму сказати, я «по руках пішов», до таких людей я попадав, що...

ВЕД.: Знакові для Вас були.

ЗАКЛАДНИЙ: Провидіння Господнє могло отак...

ВЕД.: .. спрямовувати..

ЗАКЛАДНИЙ: ...давати мені можливість, да, можливість. Прекрасний, до сих пір знаний в Полтаві, пам’ятають лікарів Мілявського Валентина Михайловича, Залеського Юрія Абрамовича, Сидоренка Володимира Олександровича. Це — ті люди, які були от з самого початку. Вони не відбили охоту. Більше того, я пам’ятаю... на жаль, цих людей уже немає, покійні. Але це були лікарі від Бога. Більш того, це були люди з великої букви. Це були люди... от, знаєте, єсть... Я вчив німецьку і французьку. Але єсть англійське слово, я зараз забув, але воно звучить так, що людина, яка професійно, фахівець високого рівня і паралельно вона займається чимось абсолютно, що не відповідає її роботі, навіть близько.. От на Заході цих людей дуже цінять на любих підприємствах, установах. Чому? Дуже широкий діапазон погляду на життя. Тобто, ці люди дуже легко знаходять щось нове. Навіть там, де вони не єсть фахівцями. І от мені попались такі люди. Володимир Михайлович, крім того, що він був лікар, він був письменник і такий гумористичний.

ВЕД.: Різнобічно розвинена людина, яка давала багато досвіду, знань...

ЗАКЛАДНИЙ: Володимир Михайлович і Юрій Абрамович, Володимир Олександрович. Знаєте, завжди, коли я хочу людину для себе якось ідентифікувати, я Булгакова «Собачье сердце» згадую: коли професор Преображенський, коли його, Філіп Філіпович сказав: ви ж можете відійти там, не вмішуватися в це, він каже: як, я московський студент (він не сказав, що він професор), а московський студент, мається на увазі оті людські якості, які притаманні, дійсно, Людям з великої букви, отой дійсною елітою нашого суспільства. Це ті люди, як Грибоєдов сказав «Отечества отцы». Не ці, що там десь вкрали і їздять на супермерседесах, ні, оце соль землі, оце ті люди, до яких хочеться підтягуватися.

ВЕД.: Рівнятися.

ЗАКЛАДНИЙ: Безумовно. Потім я навчався, після закінчення інституту трошки працював, попав в армію, але знов же служив в госпіталі, де на високому академічному рівні були огляд хворих військовослужбовців. Професор Ліфшиц, професор Куценок, вони кожну неділю були, це такі були клінічні розбори, що, тобто армія не зупинила, а, навпаки, дала ще більше.

ВЕД.: Практики ще більше вам.

ЗАКЛАДНИЙ: Да. Тільки я повернувся. Через 2 роки поступив у спеціальну клінічну ординатуру. Ну, зараз такої немає, це, скажімо, вища підготовка, яка готувала радників для роботи за кордоном. Це і мова, це і етикет, це і поведінка, це і знання, скажімо, екзотичних хвороб , куди ти їдеш. Це 2 роки, і знову ж, доля звела, Валентина Миронівна преподавала англійський язик , це людина енциклопедичних знань, яка вільно знала всі романську групу мов європейських народів, питань нема. А я ж німець, прийшов на французьку, а вона: представтесь кожен. Потім на мене дивиться, — полтавське ля-ля-ля. Думаю, о, знову полтавська галушка, а вона: ні, ви не ображайтесь, у вас вимова м’яка, для французької мови це ...

ВЕД.:... дуже добре...

ЗАКЛАДНИЙ: ... дуже добре і я закінчив на відмінно. Ну, так сталося, Україна суверенітет, перші етапи незалежності, і розпався Союз і я таким чином не поїхав , хоча я знав, що я їду в Анаба — це Алжир , скажімо, та ж сама Ніца тільки по той бік . Але знов таки, може, так доля склалася, там почалася громадянська війна, така була різанина. Може, так треба було.

ВЕД.: Так треба було. Психіатрія — наука складна, як на мене, в ній таємниць і загадок більше, ніж можна собі уявити і щоб їх розуміти, розгадати , треба мати і хороші знання, і досвід, і постійно в цьому напрямку розвиватися. Напевно, з’являються якісь нові методики лікування, нові підходи, погляди на проблеми недуги такого ось плану. Де такі знання черпаєте?

ЗАКЛАДНИЙ: Психіатрія, дійсно, це, скажімо, своєрідний напрямок медицини , або частина, скоріш, медицини. Не дарма всі лікарі діляться на 2 частини — це психіатри і інтерністи. Тобто інші, які занімаються проблемами тіла , фізичне, те, що можна...

ВЕД.: ... потрогати...

ЗАКЛАДНИЙ: ... потрогати, да, да, де ми можемо побачити, що зламано в організмі. Психіка — це, скажімо, вища форма діяльності цього матеріального і тому для лікаря-психіатра повинно бути саме головне — це якась душевна чистота і душевна можливість співчуття. Для того, щоб допомогти, людина тобі повинна повірити. Я не хочу сказати, що хірург гірший , але хірург може слова не сказати, помацати , зробити на високому рівні операцію і людина вийшла, пішла, не почувши і 3 слів від нього. А тут все буде залежать, наскільки людина тобі повірила. Чому? Коли є надлам в душі, людина втрачає якусь...

ВЕД.: ... віру, довіру...

ЗАКЛАДНИЙ: ... віру, довіру і можливість себе в цьому життя захистити. У людини інфаркт, вона активно шукає цю, в людини депресія, вона закрилася, вона сховалася, вона може що завгодно зробити з собою. І ти повинен найти те слово, щоб ...

ВЕД.: ... ключ...

ЗАКЛАДНИЙ: ... да, да, от кажуть, не хоче людина прийти, а я завжди кажу: а не потрібноести до лікаря, ви доведіть до моїх дверей. І ви знаєте, 99 випадків, коли вдається все —таки підібрати цей ключ...

ВЕД.: ... прекрасно...

ЗАКЛАДНИЙ: ... щоб людина тобі повірила. І от молодим лікарям , кажеться, тільки вчора я стояв біла свого диспансеру... До речі, тоже такий цікавий мій головний лікар , йому тоді було десь 44 , він молодший мене був, і він каже: коли я піду на пенсію, ти виростеш і будеш головним лікарем. Ну що для мене, 22-річний...

ВЕД.: ... юнак ще...

ЗАКЛАДНИЙ: ...юнак, да, для мене це було дивина ...

ВЕД.: ... не досягаємо...

ЗАКЛАДНИЙ: ...да, але коли пройшов час і він сказав: бачте, я зробив, на його думку, вірний вибір. Ну, наскільки це вірний вибір — все оцінюється здалеку. Пройде час, піду я на пенсію, тоді, може, люди якоюсь мірою оцінять, наскільки, що я зміг зробити для своєї психіатрії. Да, я люблю свою професію, да, я щаслива людина, тому що я йду, навіть тоді, коли є неприємності, я йду на роботу, але я буду шукати, як це зробити. Чому? Тому що із людиною, де все благополучно з нервовою системою, іноді важко найти якесь взаєморозуміння, а тут, коли ти спілкуєшся не з людиною, щоб ви зрозуміли, а з хворобою, а хвороба часто може бути налаштована зовсім агресивно до тебе. Іноді.. От єсть у мене одна пацієнтка. От коли в неї загострення, все... вона каже такі образливі слова, а потім приходе і каже: «Віталій Петрович, це ж не я казала, це казала моя хвороба. Я вибачаюсь за те, що я зробила». Я кажу, безумовно, це все пройшло.

ВЕД.: Є розуміння. Скажіть, що коїться із психічним здоров’ям наших громадян нині? Наскільки я знаю, то воно з кожним роком погіршується. Принаймні, те, що вдається читати, слухати.

ЗАКЛАДНИЙ: Воно, скоріш, трансформується. Це — по-перше. По-друге, якщо оцінити кількість людей із... ми називаємо, із особливими потребами, то кількість цих людей, яка отримує нашу допомогу, вона, скажімо, порівняно з іншими країнами, дуже мала. Хороше це чи погано? Скоріш, погано. Чому? Тому що людина переживає це наодинці сама з собою. І не через те, що вона відчуває себе здоровою, а через те, що вона просто боїться звернутися за допомогою до психіатра. Це завжди клеймо, стигма. І коли от те, що ми працюємо... я думаю, що ви пам’ятаєте, що недавно ми провели фестиваль для людей з особливими потребами. Ми будуємо соціальну психіатрію. Щоб люди розуміли це і відносилися абсолютно адекватно. Ми ж ніколи не принижуємо людину, в якої нема ноги або одного ока. Правда? Ми точно так повинні відноситися по-християнськи. Це — брат твій. Ну Господь Бог чогось обділив йогою. Ми повинні йому допомогти. І от теж такий вираз, якось, може, за рахунок оцих років прожитих: ми повинні побудувати, так як для людей з фізичними потребами пандус, ми повинні побудувати психологічний пандус, повернути цих людей в суспільство. Таке ноу-хау нам теж вдалося зробити. Тим більше Полтава — унікальна область. Чому? Оте розуміння на найвищих щаблях, нема такої... як вам сказати?

ВЕД.: Глухої стінки?

ЗАКЛАДНИЙ: Глухої стіни, да. Це чується, це сприймається, допомагається. От, наприклад, те, що ми вперше зробили в Україні, це — працевлаштування людей з тяжкими психічними розладами. Вони працювали, вони заробляли гроші. Скажуть: «О, погнали на роботу». Та не погнали на роботу, — для людини повернуться в суспільство якраз через звичне, через те, що він займається третину життя: працює. І ви знаєте, коли я, це невеликі цифри, оцінили, то кількість госпіталізації зменшилась на 50%. Це навіть державі економічно вигідно — створювати додаткові місця, платити хай невелику оцю соціальну зарплату мінімальну, але людина відчуває себе, скажімо, більш затребованою дома, з дому її не питаються видавить, куди, в лікарню, вона ж не може, в суспільстві ще немає таких інституцій, які можуть взяти. Да, зараз розбудовуються центри, але такого якогось унітарного, щоб там людина могла і реабілітувати себе, починаючи з зав’язування шнурків і відвідування туалету, до відвідування державних установ, банків, праця елементарна і більш складна. Оце повинне бути таке і ми не повинні забувати про те, що люди мають, крім цього, естетичні потреби. Здоров’я — це ж не тільки відсутність хвороби, але й стан душевного, психологічного, емоційного комфорту. В нас поки цього немає. І ви бачили, було багато журналістів на цьому фестивалі, наскільки були щасливі ці люди, діти в основному, яким дали можливість виступати. І ті люди, які цього ніколи не бачили, прийшли, я вам скажу — це дуже багато просто плакали, а потім підходили і кажуть: дякуємо вам за те, що ви дали нам можливість побачити це все. І визнаєте, всі люди , до яких я звертався, честь їм і хвала. Що приємно, ви знаєте, добро повинно робитися в тиші. Не треба розказувати, що ми там такі круті пацани, ми вас всіх любимо, ми вам роздаємо ... це недобре.

ВЕД.: Це пафос уже.

ЗАКЛАДНИЙ: Це не дай боже. А от ті люди, до яких я звернувся, ніхто не відмовився. І коли я казав: ну, ви ж виступіть. — А навіщо? А мені б хотілося про цих людей сказати, я звернувся, жодна (крім однієї організації), відкликнулися. — Та ми помагаємо там інвалідам. Інвалід інваліду рознь. Я розумію, людина, яка погано ходить, — це важко, а людина, яка не може навіть хотіти жити краще в силу хвороби — оце самі нещасні. Як їх називали, убогі, Ті, які біля Бога, яких тільки Господь Бог може перейматися через отаких людей, які допомогли. Більше того, вони сказали: проводьте такі заходи і ми будемо завжди вам допомагати.

ВЕД.: Так, ну зараз у нас настільки інформаційно насичене суспільство, я дещо про інше хотіла поговорити, що жодного дня не буває такого, щоб ми не почули: десь когось вбили, якась трагедія на автошляхах, насилля. От як навчитися від усього цього якось абстрагуватися, ставити якийсь надійний психологічний захист?

ЗАКЛАДНИЙ: Це, до речі, притаманне не тільки нам. Цей період пройшли і більш високорозвинені країни. Все залежить від того, який рівень моралі і культури в суспільстві. Ви дивіться: один в свій час їде в дендропарк їде прибирати сміття, які накидали тварини, хоча назвати їх тваринами — це образити тварин. Яке тут випило, побило пляшки. Я в третьому роді кажу: один ставить ліхтар, другий його розбиває, один будує будинок, інший розписується. Це як у Зощенка: поки строїли Дніпрогес, той придумав «Галстук» або «Шарік, пищащий уйді, уйді». Тобто рівень, рівень. Це люди, які, не обов’язково це люди невисокого інтелекту, і це не тільки в цьому проявляється. Ви зверніть увагу, от я розумію, що коли у людини є гроші, вона може собі дозволити. Але в О’Генрі хорошо сказано: настоящие миллионеры пьют чай с сухариками, але демонструвати своє превосходство... Тим більше, ми всі ще пам’ятаємо Леніна, що жодний солідний первинний капітал не був нажитий чесним шляхом. І тому хвастаться багатством недоречно. Тут до речі, я колись був в Ірані, чому будинки так закриті, все, бо показувати своє багатство на людях — це прояв низької культури. Тому коли я бачу огромные Джипи з супер такими номерами — це прояв невисокого інтелекту людини, яка цим просто кічиться, хвастається, що от я, мені це вдалося. А зв’язати трьох слів ти не зможеш, ти помреш, навряд, який би пам’ятник ти не побудував...

ВЕД.: ... хтось згадає добрим словом.

ЗАКЛАДНИЙ: Ніхто не згадає це все добрим словом. Хочеш робити добро — роби його, але роби його в тиші.

ВЕД.: Я от запитувала ще про інше: скажімо, що жорстокий світ і як навчитися ставити якийсь бар’єр, адекватно реагувати на ті негативні ситуації, які щодня у нас відбуваються?

ЗАКЛАДНИЙ: Якраз із-за нашої толерантності так і відбувається. Знаєте, не дарма кажуть: жінку можна вбити навіть квітами. Тому, як ми виховаємо. Якщо, ну вибачте, виховувалося в сім’ї , де погляди бидла на це все, де треба прийти, наїстися, одлупасити своїх рідних і заснуть, все. То яке виросте дитина? Вона, дивлячись на це, виросте те ж саме. Якщо людина піде на вулицю і буде бачити тільки, скажімо, негативний бік, деструктивну поведінку вулиці, вона така й буде виховуватися, вона буде розуміти, що навіщо щось робити, якщо можна щось зламати і тим прославиться. Це ж легше, ламати — не строять, не дарма так це кажуть. Якщо ми на кожному, починаючи з дитинства, будемо розуміти, що ми виліплюємо людину , ми виліпили спочатку як кажуть фізично, потім повинні виліпити іще і достатньо духовну і культурну , і всебічно розвинуту людину, тоді це так і буде. А в іншому, на жаль, суспільство буде деградувати. І саме страшніше, от я дивлюсь, і освіта, вона, на жаль, ми втрачаємо все гарне. Для того, щоб на щось перейти, треба спочатку підготувати і подивитись, наскільки воно підходе просто нам.

ВЕД.: Чи готові ми це сприйняти?

ЗАКЛАДНИЙ: Безумовно, чи дійсно, як от деякі наші --- від освіти: давайте тільки вивчимо 4 правила, вміти розписуватися і все. З одного боку , да, таким суспільством легше керувати....

ВЕД.: ... керувати, маніпулювати...

ЗАКЛАДНИЙ: ... але таке суспільство буде деградувати. Тому тут, як кажуть, на будь-якому рівні керівництво... короля играет свита. Якщо король — керівник буде підтягувати людей, яких він бачить, вище себе, то і цей керівник буде підтягуватися до них. І нічого тут нема, це якраз прояв високої культури і розуміння цього і це буде дійсно прекрасна ця людина. Якщо вона буде себе тільки підлабузниками, які будуть тільки кричать, що як гарно одітий король, то він і буде голий король, тут, на жаль, нічого цього не зробиш. І на всіх рівнях школа не повинна казати, сім’я не повинна казати школа, дитсадок, всі разом, що ти хочеш отримати.

ВЕД.: Віталію Петровичу, хотілося б почути від вас кілька таких порад суто практичних. От, скажімо, якщо відбувається якийсь певний стрес із людиною, ми перенервували, от як привести свій душевний стан до рівноваги, як відновити баланс в емоціях, у почуттях, відчуттях, думках?

ЗАКЛАДНИЙ: Ви знаєте, у мене є кілька таких порада перша, не залишайся наодинці. Друге, розкажи про свої проблеми людині, навіть не обов’язково близькій. Часто у нас буває поганий настрій, якісь проблеми, ми їдемо в автобусі, поїзді і незнайомій людині це розказуємо. Ми потім з нею ніколи не зустрінемось, але...

ВЕД.: ... але на душі стає легше...

ЗАКЛАДНИЙ: ... на душі, безумовно, стає легше. 3, повинні розуміти: нічого вічного не буває. Це от у Соломона, по легенді...

ВЕД.: ... все минається...

ЗАКЛАДНИЙ: ... так, и это пройдет. Все проходе, і позитив, і негатив не існує окремо один від одного , воно все разом. От у Булгакова «Мастер и Маргарита», пам’ятаєте розмову Воланда із святим . Він каже: що б стояло твоє світло, якби не було моєї ...

ВЕД.: ... темряви...

ЗАКЛАДНИЙ: ... так, це контрастність, на цьому все, але контрастність не повинна бути деструктивна, а, скоріше, як дзеркало, яке показує дійсний стан речей, щоб людина могла і зовнішньо і в основному духовно якось підлаштуватися все-таки під позитив. Як чарівна пісенька: посміхнись і посмішка тобі повернеться . Якби ми один одному казали позитивні речі, помагали один одному, якби ми співчували один одному, наскільки був би красивіший, приємніший і досконаліший світ.

ВЕД.: І було б нам легше особисто кожному.

ЗАКЛАДНИЙ: Да.

ВЕД.: Ну, не таємниця, що в житті кожного з нас є такі випадки, що хочеш не хочеш, а от хвилювання неминуче. Наприклад, викликає на килим керівництво, студенти хвилюються перед іспитом і буває так, що , можливо, і знають відповідь, але розхвилювалися настільки, що геть усе голови повилітало, от скажіть будь ласка. як діяти в таких критичних ситуаціях, як зібратися ? Навіть буває — серцебиття підвищилося , перехопило подих, не можеш навіть слова вимовити.

ЗАКЛАДНИЙ: На хвилинку просто зупинись і роздивись. Знаєте, як кажуть, хай осяде муть в стакані, щоб тобі було видно. Безвихідних ситуацій немає. Ти оціни, навіть якщо ти на екзамені, перед цим, ти щось зробив, може, ти зробив недосконало. Якщо ти розумієш, що ти зробив недосконало, саме краще — це в цьому признатися. Чому? Тому що іноді, от приклад з життя, ми знаємо, от ГАІ зупинило, а в мене кум працює сержантом, та я сказав, тебе погонять.

ВЕД.: Звичайна реакція.

ЗАКЛАДНИЙ: Нічого такого не робить. Кожен виконує свої обов’язки . Ну, 99.9 за діло тебе зупинив. Якщо ти скажеш: пане інспекторе, я винен, я зрозумів, ..

ВЕД.: ...так, таке мало місце...

ЗАКЛАДНИЙ: ...99.9 тебе, саме зауваження для мене — це вже покарання, я розумію. Ви знаєте, в мене чисті права. Я не кажу, що я не порушую, я порушую, але я розумію, що я порушив. Я пояснюю, чому порушив, обіцяю виправитися. І ви знаєте, це теж такі ж самі люди і вони самі розуміють. Адже не їхнє ж завдання нас покарати і, навпаки, от вони ж чекають, що ти будеш викручуватись...

ВЕД.: ... головне — реакція наша на це все...

ЗАКЛАДНИЙ: ... безумовно, тобто вони ждуть від тебе агресії. А не треба цієї агресії...

ВЕД.: ...ми роззброїмо людину своєю добротою, розумінням...

ЗАКЛАДНИЙ: ... да, безумовно, так воно і є. Так і в цих випадках — студент. Навіть якщо ти балбес, ти ж ходив, ти ж щось почув, щось розкажи в ту сторону, теж твій професор...

ВЕД.: ...зрозуміє...

ЗАКЛАДНИЙ: ...зрозуміє, да, але не мовчи, про щось розказуй. Раніше завжди починали, згадайте, який номер з’їзда партії, з цього починали. І далі воно якось так і стає. Тобто зупинитися, оцінити і використати той ресурс, який в тебе є.

ВЕД.: Зараз осінь, «унылая пора, очей очарованье», як то кажуть, це з одного боку, з іншого — за статистикою збільшується кількість депресій у людей, от ця хандра осіння . Скажіть будь ласка, кажуть, що зараз депресія і не обов’язково сезонна, вона набуває масштабів епідемії. Як з цим боротися, як не впасти в депресію?

ЗАКЛАДНИЙ: 1, ми повинні зрозуміти, що в пересічної людини хандра, поганий настрій, депресія — це одне і те ж. Це зовсім різні речі. Стан емоційний і стан хворобливий — це просто різні речі. Безумовно, біологічні об’єкти точно так, як все в природі має свою циклічність, так має це і в нас. Але ми соціальні об’єкти. Ми змушені працювати, практично, в тому ж самому ритмі і з тим же самим навантаженням, як літом, як зимою, так і весною. Не тільки там недостатньо вітамінів, а біологічна циклічність. Ми змушені себе заставляти виконувати вправи, вставати раніше, з оцим , вибачте, абсолютно дурацким переводом часу. Навіщо переводити час? Якщо ми хочемо почати раніше, я не знаю...

ВЕД.: ... просто треба прокинутися раніше...

ЗАКЛАДНИЙ: ... да, коли мене хто почує на горі. Ну скажіть: приходьте не о 9, а о 8. Не треба переводити, не треба витрачати мільйони коштів на зміну графіків, комп’ютерів і все. Просто на голину раніше, хай воно буде той же самий час. Але це до певної міри, ця година, змінює нашу ритміку і коли ми адаптуємося. Коли ми кажемо про оцей період спаду осінньо-зимовий і емоціональний стан. Це скоріш із-за чого? Ми дуже мало отримуємо яскравих вражень візуальних. Це немає яркого сонця, нема цього блакитного неба, нема цих квітів, нема ...

ВЕД.: ... фарб таких яскравих...

ЗАКЛАДНИЙ: ... да, це те, що піднімає наш тонус. Чого? Весна — активність. А зима — сніг лежить, грязюка лежить, ну що це може викликати, які емоції? Безумовно, ніяких.

ВЕД.: Як рятуватися?

ЗАКЛАДНИЙ: Як рятуватися? Як сказав колись мій вчитель, в житті багато й інших «приятных глухостей». Тобто зайнятися тим, чим тобі приємно. Це ж питання стоїть не для людей, які мають цікаві, як кажуть, інші можливості отримати позитивні емоції. Це люди, вибачте, пусті, того що їм нічим просто зайнятися. Нема чим зайнятися, вони починають думати про те, а як воно, оце все погано. Є таке хороше, може уже набите прислів’я, що оптиміст бачить у калюжі відбиття зірок, а песиміст бачить грязюку. Що ти хочеш побачить в цьому житті? Пушкін: «Люблю тебя, очей очарованье»...

ВЕД.: ... знову ж таки наше ставлення...

ЗАКЛАДНИЙ: ... безумовно. А от коли ми стосовно хвороби, да, дійсно, депресія як хвороба зараз виходе на чільне місце в психічних захворюваннях. Більш того, що десь 15-20 р. вона вийде на 1 місце як інвалідізуючий фактор. Чому це відбувається? Ну, я думаю, що (на думку фахівців і я до них приєднуюсь) — це високий темп інформатизації, механізації і самого ритму життя.

ВЕД.: Шалений ритм життя.

ЗАКЛАДНИЙ: Ви зверніть увагу: ми не можемо нести більше, чим 2 відер в руках, а ми ж на свою нервову систему не зважаємо, ми ж її грузим і грузим, грузим і грузим, грузим, а де ця межа, ніхто цього не знає. Потім: боже, звідки воно це все береться? Тому, коли ти бачиш те, що ти називаєш хандрою, в тебе щось тянеться дуже довго, світ твій стає як ото чорно-білий телевізор після кольорового, ти бачиш, що сам ти — порушився сон, ти втратив цікавість до роботи, до життя, до близьких, до рідних і ти бачиш, що це повністю нівелювало твоє життя в негативний бік, то не нада бояться, треба йти до лікаря, з ним поспілкуватися, не хочеш до державного, іди до приватного. Я вже не знаю, мабуть 2 десяток товчу, що ніякого обліку у психіатра не існує. Коли ти до психіатра звернувся, якщо в тебе є хронічне захворювання або психічне, або межовий стан, це неврози, поведінкові розлади, лікар може запропонувати так як і хворому на діабет або на гіпертонію, активний нагляд. Хочеш — будь ласка, не хочеш — всього доброго. Навіть психічне захворювання, якщо людина не хоче бути під активним наглядом лікаря-фахівця, — це його особиста справа. Ви скажете: а от в деяких... да, є деякі випадки, коли людина представляє загрозу для себе і оточуючих і не розуміє цього, тоді це виносить суд за наявності прокурора, адвоката, судді, заседателя, представників і ще дуже великої кількості людей. Тому, знаєте, колись я в газеті дав інтерв’ю про «заблуждения в психиатрии». Є — психіатри забирають квартиру. Психіатр не може забрати квартиру. Він ставить діагноз, за апріорі, уже установивши діагноз, любий суд може признати цю зделку не действительной. По сему, от скільки в газетах не писали, ну брехня на брехні, брехньой поганяє. Навіть на мене анонімки такі писали, але це або психічно хворі, або люди якісь — з чорною душою, тому що донос ніколи не напише порядна людина, навіть якщо є якась...

ВЕД.: ... підстава навіть...

ЗАКЛАДНИЙ: ... підстава. Оце підлість людини, тоді, коли ти пишеш на ближнього свого . Не дарма ж сказано: ти не бачиш колоди в оці своєму, а бачиш...

ВЕД.: ... а в когось тріску. Ну, як один із наслідків таких станів, про які ми говорили, — це безсоння. Знову ж таки оцей напружений шалений ритм життя, ми кудись поспішаємо весь час, телефонуємо, намагаємося всюди встигнути. Ввечері переглядаємо, як бойовики, всі новини, тому що іншого про це не скажеш, про що розповідають, і от людина лягає спати і намагається якось вимкнути оце все, а воно не виходить.

ЗАКЛАДНИЙ: Знов таки безсоння — це суб’єктивне відчуття відпочинку. Справа в тому, що коли людина каже, що вона не спить 3, 4, 5 днів, я кажу: вибачте будь ласка, такого не буває. — Ні, я ж пам’ятаю, що я не сплю. Такого не буває, якби людина...

ВЕД.: ... це так здається людині ...

ЗАКЛАДНИЙ: ... здається. От навіть тоді, коли людина відпочиває, вона відчуває, що вона не спить, от у нас був період такий, коли з енергоносіями було погано, з електрикою, відключали по районах. От так же точно організм людини має можливість відключатися . Коли кажуть: я місяць не сплю, я роками не сплю — це ще раз кажу, об’єктивне відчуття людини. Людина просто б впала з ніг. Це по-перше, по-друге, причиною безсоння може бути дуже багато . Це можуть бути і соматичні захворювання, і неврологічні , і психічні захворювання, і, як не дивно, перевтома. Людина настільки перевтомилася, що вона не може заснути. Значить, є гігієнічні, є домашні, і є медикаментозні методи. Тому людина, як вона відчуває, що вона відчула, що день не поспала, в неї появляється страх, що вона знову не буде спать . Потім страх, страх, що я не засну. Це, по-перше, треба ввести себе в ритм, в 10 так в 10, в 7 встати, так в 7. Чому? Чим менше організму треба адаптуватися до змін, тим краще.

ВЕД.: Щоб був режим.

ЗАКЛАДНИЙ: Да, щоб був режим. Перед сном пів годинки погуляй, не дивись емоційно навантажених передач або інформації, або книжок. Чому? Це збуджує, негативний адреналін в крові і буде постійно це. Постіль повинна бути зручна, приміщення провітрене, білизна на тобі повинна бути зручна, ніяких по сторонніх шумів не повинно бути, попрохати своїх рідних і близьких виключити «Х-фактор» або ще якусь передачу для «особо одаренных людей». Якщо це не допомагає, є домашні засоби. Це можна заварити ложку звіробоя, м’яти, пустинника...

ВЕД.: ... валер’яна може бути...

ЗАКЛАДНИЙ: ... валер’яна, да.

ВЕД.: Тепле молоко...

ЗАКЛАДНИЙ: Тепле молоко з медом, просто мед розвести. Якщо це не допомагає, будь ласка, тоді можна підійти проконсультуватися навіть у свого сімейного лікаря, який призначить якийсь препарат. І воно, як правило, вирівняється. Якщо цей стан продовжується довго, приводе до виснаження (от людина — я 3 р. не сплю, а бігає, як лошадь Пржевальського по пустині), коли людина втрачає можливість виконувати свої звичні функції, тоді питань нема...

ВЕД.: ...це сигнал...

ЗАКЛАДНИЙ: ...тоді треба звернуться, розібратися, поставити його на місце. Чому часто захворювання починаються якраз з порушенням сну. Полтава в цьому плані, в мене є така задумка, когось з молодих лікарів направить сомнолога — людину, фахівця в проблемах сну.

ВЕД.: Цікаво. Ну, я вам дякую за розмову, і останнє таке запитання, наскільки я з вами поспілкувалася, для себе такий висновок зробила, що ви дуже позитивна людина, то хотілося б почути ваше життєве кредо , той девіз, з яким ви вирушаєте назустріч кожному дню.

ЗАКЛАДНИЙ: Ви знаєте, колись на початку життя чогось попалось мені Євангеліє, думаю, от хоч і гріх, кажуть, гадати, але думаю, яке буде питання таке, як ви задали, для мене? Відкриваю і читаю: всім ти можеш допомогти, але собі ти помогти не можеш.

ВЕД.: Ой цікаво як.

ЗАКЛАДНИЙ: Це тільки позитив іде на інших людей. Так воно по життю і було. Якщо я вирішував питання чиїсь, це виходило, з своїми не зовсім виходило. І от проминув певний вік, вже ж за 50 років, думаю, цікаво, як зараз? Мені дуже сподобалося: роби добро і живи весело. Прекрасно.

ВЕД.: Знову така підказка життєва.

ЗАКЛАДНИЙ: Абсолютно, тобто треба отримувати позитив від життя, але щоб цей позитив приносив позитив і людям. Зрештою, не в ущерб їм. Я й вважаю, що я приймаю цей девіз для життя і стараюсь його виконувати.

ВЕД.: Спасибі вам.

ЗАКЛАДНИЙ: Будь ласка.

ВЕД.: Нагадаю, що гостем програми «Персона грата» був головний позаштатний психіатр Департаменту Охорони Здоров’я Полтавської ОДА , головний лікар Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру Віталій Закладний. У студії працювала С.Ісаєнко , почуємося, як завжди, на «Вашій хвилі».

Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

Persona grata
157