3.11.2013 | 14:33

«Persona grata»: педагог Тамара Жалій

Тамара Жалій Тамара Жалій

Проект продовжить спілкування із цікавою людиною та педагогом Тамарою Жалій

[Відео було видалено]

ВЕД.: Доброго суботнього ранку, шановні радіослухачі! Ви слухаєте радіостанцію «Ваша хвиля». Вас вітаю я, Андрій Кадук — ведучий прямого ефіру, і, звісно ж, вітаю всіх прихильників нашого проекту «Персона грата» — програми про людей відомих, медійних або тих, які нас чимось зацікавили або чимось вразили і про це ми, звісно ж, хочемо побільше дізнатися. Поруч зі мною гість сьогоднішньої нашої ранкової програми «Персона грата» — чарівна жінка, педагог і зараз я навіть зачитаю величезний список досягнень цієї людини. Отож — увага, шановні друзі! Завідуюча кафедри правознавства Полтавського національного педагогічного університету ім. Короленка, кандидат історичних наук, декан факультету фізичного виховання Полтавського національного педагогічного університету ім. Короленка, і ще, і ще багато, багато, багато про це можна говорити. Про це ми обов’язково поговоримо з Тамарою Жалій. Я вітаю Вас, Тамаро, в нашій студії!

ЖАЛІЙ: Добрий ранок!

ВЕД.: Пані Тамаро, я знаю, що Ви маєте, по-перше, крім того, що я перерахував, у своєму запасі 3 освіти. У Вас є освіта — історична, у Вас освіта юридична і ще освіта — фізкультурна. Так?

ЖАЛІЙ: Так.

ВЕД.: Я відразу вам скажу, шановні радіослухачі, що поруч зі мною знаходиться молода жінка. Я не буду уточнювати її вік, але це говорить про те, що можна вже хизуватися певними досягненнями. Чи вважаєте Ви себе успішною людиною, Тамаро?

ЖАЛІЙ: Ви знаєте, мабуть, ніколи про це не задумувалася. Але, коли ставити таке запитання, незважаючи на всі регалії, я вважаю, себе успішною людиною, тому що я маю гарну родину, я маю гарний психологічний комфорт у себе, в своєму колективі на роботі, я завжди маю гарний настрій, який створює мені моя родина. Тому, мабуть, так.

ВЕД.: До речі, Тамаро, про родину. Я знаю, що у Вас підростає маленька донечка. Так?

ЖАЛІЙ: Так.

ВЕД.: Тобто, Ви — молода мама. Я знаю, що Ви зовсім небагато знаходилися в декретній відпустці після народження дитини і відразу розпочали, як кажуть, знову ж таки свою діяльність як викладача, як керівника, як наукового співробітника. Скажіть, будь ласка, як Вам вдається поєднувати ось такі рівновіддалені, можна говорити, іпостасі жінки? Тобто, жінка-мама, жінка-дружина і жінка-керівник і педагог?

ЖАЛІЙ: Ну, Ви знаєте, мабуть, непоєднуване завжди легко поєднувати. Безумовно, поєднувати роботу і виховання донечки, якій виповнилося тільки пів-рочку, все ж таки це — дуже складна річ. Але, безумовно, якби не було надійного тилу, то, мабуть, навряд чи вдалося це зробити. Робота — це та сфера реалізації, без якої не можна просто жити. І я не можу жити без спілкування зі студентством, оскільки єдине, що я, і маючи три педагогічні освіти, дійсно, я можу кваліфіковано викладати свої лекційні курси, я можу кваліфіковано спілкуватися зі студентами, я можу кваліфіковано — на рівні своїх освіт — відповідно, надавати консультації, будь-яку методичну допомогу. І, безумовно, все це тільки завдяки надійному тилу. Вирісши у вчительській родині, де я бачила звичайне повсякденне життя простої сільської інтелігенції (оскільки мої батьки є вчителями сільської школи й донині працюють у Гадяцькому районі), безумовно, я бачила ту взаємопідтримку, яка була в нашій родині. І мама моя, народивши мене, і потім братика — зовсім недовго перебувала (хай на той момент декретна відпустка була не такою значною), але відразу вийшла на роботу, тому що, дійсно, свій фах, своя сфера реалізації... а зараз, перебуваючи на керівній посаді, я розумію, що за мною — колектив небайдужих людей, які все ж таки... в цьому навчальному році у нас дуже багато пріоритетних і таких глобальних ідей, які треба реалізувати. Тому, я думаю, що моя донечка Євгенія не недоотримує моєї уваги, тому що все ж таки з 24 годин, якщо відкинути 8 годин робочого часу, весь інший час щогодини, щохвилини я з нею. І моя родина, мої батьки, мій чоловік, розуміючи мою таку активну позицію, і вбачаючи в тому, що все ж таки, дійсно, краще реалізуватися в декількох сферах одночасно, мабуть, все ж таки, це і є тим простим секретом успіху. Ну а, любуючись на мобільному телефоні, беззубою посмішкою своєї донечки, це, звичайно, є найвищим стимулом до натхнення і до активної роботи, реалізуючись у декількох сферах своєї діяльності.

ВЕД.: Пані Тамаро, Ви згадали дитинство своє власне. Давайте про нього поговоримо. Ви виросли у вчительській родині. Тобто, якийсь відбиток на Ваші відчуття, сприйняття життя, можливо, навіть на якесь майбутнє був. Звісно ж, пов’язаний із педагогікою. Чи, можливо, у Вас були якісь мрії? Хлопчики мріяли стати космонавтами, дівчатка також мали якісь мрії, пов’язані з більш жіночими професіями. Як у Вас з цим склалося?

ЖАЛІЙ: В 1-ому класі, коли я була, то у нас всі хотіли стати лікарками. Можливо, тому, що і в школі, і в початковій школі у нас була гарна медсестричка, але, дійсно, вирісши у вчительській родині, я бачила, що життя сільської інтелігенції — це гарно. Це приємно тоді, коли мама і тато поспішають на роботу і знають, що їх в класі чекають їхні учні. Я бачила ставлення уже випускників, коли трішечки підросла, наскільки вони були вдячні моїм батькам за вибір того життєвого шляху, на всі ті, можливо, набуття того соціального досвіду, на ті життєві поради, на життєву мудрість, які дали мої батьки. І тому, безумовно, вибір, мабуть, був вирішений з самого 1-го класу, оскільки мама згадує, що вчителька початкових класів прийшла і принесла мій твір на вільну тему в 1-ому класі. Він складався з декількох речень. І там були слова: «Я хочу бути вчителем». І, Ви знаєте, впродовж років навчання в школі, дійсно, не розчарувалася, а, навпаки, це прагнення поглибилося, і тоді вже, коли в 7-8-ому класі вчителі доручали проводити урок у своєму класі з різних предметів, і тоді, коли це вдавалося пояснити якусь теорему чи якийсь алгоритм, який, можливо, був недоступний (причому, дійсно, і з математики — алгебра, геометрія і з філологічних дисциплін проводилися уроки і вчителі помічали той хист і говорили батькам: мабуть, вона буде, як і ви, вчителем), то, безумовно, закінчивши 11 класів, спрямування було тільки одне — педагогічна нива. Вибір був ускладнений тим, що батько закінчував фізико-математичний факультет, мама — історичний. Оскільки науковою діяльністю ми почали з мамою займатися під її керівництвом уже в 97-ому році, то, безумовно, це було історичне спрямування. І тому вибір педагогічний і саме історія — це був винятковим, ну а Полтавський педагогічний, це той вибір, за першою освітою я закінчила історичний факультет Полтавського тоді державного педагогічного університету, дійсно, був вибраний і тим, що все ж таки це Полтавщина рідна земля, і все ж таки обоє з батьків закінчували Полтавський педагогічний. Тому тут таки традиція здобуття освіти нашою родиною привели мене все ж таки в старий корпус історичного факультету, де подали документи з мамою і де за фаховою співбесідою я пройшла на державну форму на стаціонарне відділення.

ВЕД.: Пані Тамаро, я знаю, що ви, крім, власне, викладацького досвіду, маєте ще й досвід вчителювання у школі. Так, це правда?

ЖАЛІЙ: Так, маю 5-річний досвід.

ВЕД.: Скажіть мені, будь ласка, Тамаро, чи можна так говорити, порівнювати, от вчителювання складніше, наприклад, чи легше, чим викладацька діяльність, чим виховувати тих самих вчителів, от ви з висоти, як то кажуть, свого досвіду і того й того?

ЖАЛІЙ: Річ у тім, що впродовж декількох років я поєднувала роботу в загальноосвітньому навчальному закладі і працювала у ВНЗ, навчаючись в аспірантурі, але мала навантаження на кафедрі. Безумовно, це різні вагові категорії. Чому? Все ж таки, говорячи про загальноосвітній заклад, з юридичної точки зору, по-перше, ми маємо справу з особами, які є неповнолітніми, а тому, знову ж таки, використовуючи юридичну термінологію, вони мають не повну дієздатність і дуже багато їхніх вчинків, знову ж таки, я говорю не тільки як вчитель-предметник, але як класний керівник, то все ж таки відповідальність набагато вища не тільки в наповненні змістом навчального предмету в школі. Говорячи про студентів, все ж таки маємо диференціювати спілкування зі студентами, скажімо, 1 курсу і 5 курсу. Свою педагогічну діяльність у вищій школі я почала зі студентами 1 курсу, які дійсно були не далекі від школи, у них були ті традиції, та організація навчального процесу, та така прихильність до викладача, як до класного керівника. І зовсім інша сфера, скажімо, коли зараз я співпрацюю зі студентами 5 курсу всіх факультетів нашого університету, вивчаючи з ними навчальну дисципліну Конституційне право України. То ми отут уже говоримо зі студентами самодостатніми, які дійсно вибрали своє фахове спрямування і визначили навіть з своїм місцем роботи, своїм працевлаштуванням, які створили свої сім’ї. Тож хочу зазначити, що складність роботи дійсно є і в одному, і в іншому випадку, головне все ж таки, спілкуючись з багаточисельним колективом і тієї школи, де я працювала, і спілкуючись з викладачами зараз з інших університетів, все ж таки причина і те найголовніше — це любов до своєї професії. Як би там не було, відкинувши всі меркантильні питання, пов’язані з розміром заробітної плати, з тим, що її затримують, чи з якимись іншими проблемами, головне — це справді любов до дітей. Той, хто любить свою професію, хто має педагогічну освіту і йшов не за дипломом, а дійсно, за знаннями і за здобуттям тієї професії, того фаху, то ті мене зрозуміють, що маючи таке велике прагнення і дійсно задумуючись, інколи думаю, що я ще можу робити? Я не можу займатися підприємницькою діяльністю, я не маю такого хисту. Я не можу реалізуватися в іншій сфері, але цю стезю, яку я обрала, цю сферу реалізації, яка передбачає постійне вдосконалення, постійний пошук і самоосвіту ніхто не відміняв. Ви зазначили про три освіти, в цьому була моя потреба. Маючи історичну освіту і кваліфікацію вчителя правознавства, в мене виникла необхідність грунтовніше вивчити юридичні дисципліни, бо працювала вже на кафедрі правознавства. Здобувши цю освіту, зважаючи на сферу адміністративної реалізації на посаді декана факультету фізичного виховання, дійсно назріла така необхідність здобути і цю освіту для того, щоб компетентно, кваліфіковано співпрацювати із викладацьким колективом і одного спрямування і іншого спрямування. Ну і безумовно, спілкуючись зі студентами, в даному випадку в цьому навчальному році студентів факультету фізичного виховання, і вивчаючи з ними основи Конституційного права, безумовно, специфіка їхнього фаху обов’язково в моїх лекціях відображена. Тому, зрозуміло, я не говорю, що це приклад, ідеал, так повинно бути, але це набагато цікавіше, і, знову ж таки, розширює можливості і для працевлаштування, і можливості для свого власного інтелектуального росту.

ВЕД.: Тамаро, давайте продовжимо говорити про сферу вашої реалізації саме зараз. Знову ж таки, є інформація про те, що ваша кандидатська, тема, от зараз читаю: «Духовні християни в Україні наприкінці 18, першій половині 19 ст.», тобто релігійна тематика. Так, вона перегукується з вашою історичною спрямованістю, потім знову ж таки згадаємо юриспруденцію, зараз факультет фізичного виховання, ви там є деканом. Як взагалі історик, юрист, потрапив на таку адміністративну посаду?

ЖАЛІЙ: Тут все дуже просто склалося в моєму житті, оскільки, як правило, історичний факультет, і тут дійсно я хвалю професорсько-викладацький його склад, тому що на всіх керівних посадах зараз в університету, в тому числі і декілька проректорів навіть є якраз викладачі історичного факультету. Зрештою, багато чиновників різного рівня та якщо ми будемо говорити про історичний факультет ще і в радянський час, то він завжди був таким своєрідним кадровим забезпеченням для дуже багатьох посад. Так от все склалося дуже просто. На факультеті фізичного виховання стала вакантною посада заступника декана факультету фізичного виховання, яка передбачала роботу з навчальними планами, освітньо-професійними програмами, характеристиками, зрештою, спілкування з самими студентами. І, безумовно, коли мені цю посаду запропонували, а така традиція є, не обов’язково фахівець такої сфери може бути заступником декана. Мені стало просто цікаво розібратися в тому, до чого звичайний пересічний викладач не причетний. В усій документації, яку вимагає Міністерство, про яку, можливо, не знають студенти чи викладачі, які просто щодня ідуть в аудиторію і читають ці заняття, викладають, реалізують свою трудову функцію. І заглибившись в це, звичайно, безумовно, це була ще одна така сфера вдосконалення. Ліцензійні умови, вимоги до акредитації, яким повинен бути факультет, яким повинна бути кафедра з її методичним забезпеченням, зрештою, який перелік і яку суму знань і вмінь, які ми повинні прищепити студентам, які державні стандарти існують. Безумовно, що це стало дуже важливо. А потім все сталося дуже просто, оскільки посада декана є виборною, і тоді, коли ця посада стала вакантною, закономірно, що першою кандидатурою — це була заступник декана, тому виконувала обов’язки тривалий час, а коли колектив факультету фізичного виховання одноголосно обрав мене деканом, і 7 рік поспіль я працюю на цій посаді, вони ще раз підтвердили вже на слідуючих, після закінчення першої моєї каденції, що підтримують мене на цій посаді і бачать мене як керівника цього колективу, а все ж таки викладацький склад у складі 65 осіб, із них 10% студентів, тобто і студентський і викладацький колектив представлений. І ви знаєте, разом переживши дуже складні роки попередні, тоді, коли був відсутній набір на 1, на 5 курси, бо закінчилася ліцензія, тоді, коли, власне, за тиждень до пологів зустрічала ліцензійну комісію і ми разом колективно з нашими викладачами отримали цю ліцензію, здійснили набір то безумовно, оці всі ті перешкоди, які були на нашому шляху, успішно долалися завдяки тим небайдужим людям, які, по-перше, брали участь іще у відкритті витоків факультету і фізкультурної освіти на Полтавщині. Безумовно, на сьогодні з’являються конкуренти, які готують, скажімо, реабілітацію чи фахівців в якійсь незрозумілій сфері, все ж таки вчитель фізичної культури, ми єдині на Полтавщині, які готуємо фахівців як для Полтавської області, так і для суміжних сусідніх областей, скажімо, дніпропетровських студентів у нас дуже багато завжди, з Харкова. Ті, які не проходять по конкурсу чи яким просто зручно їздити до нас в Полтаву навчатися. То, безумовно, після цього і здобувши уже освіту в Переяслав-Хмельницькому, ставши вчителем фізичної культури уже і за дипломом, не тільки за покликанням, безумовно, багато проблем зникло само собою, тому що дуже тепер легко на рівних спілкуватися з доцентом кафедри, скажімо, теорії методики фізичного виховання, працювати з членами комісії, які, скажімо, дійсно є викладачами потужних, скажімо, Національного університету фізичної культури і спорту, які приїжджають з перевіркою чи перевіряють дотримання ліцензійних умов. То безумовно, ці питання багато зняті само собою, але багато пріоритетів і перспектив. Тобто як би там не було, от ви говорите, не зрозуміло, така дисертація, така освіта. Багатьом моїм конкурентам і людям, яких інколи називаєш ворогами, яким я безмежно вдячна, бо вони спонукають до самовдосконалення, до самоосвіти, і дійсно під мікроскопом оцінюють твою діяльність. Не зрозуміло. Я хочу зазначити, що сьогодні наука здійснюється на стикові наук. В ідеалі написати щось нове з історії дуже складно. От саме тому моє перше наукове дослідження на рівні кандидата наук і було пов’язано з історією релігії в Україні. Оскільки це і наукова школа, яка діє в нас в університеті і це дійсно на той момент, станом на 2006 р., це було дуже актуально. На сьогодні тема моєї докторської дисертації вже поєднує і історію, і правознавство, і фізичне виховання. Оскільки мною розроблені вже навчальні курси із правових основ викладання фізичного виховання в ЗОШ і вищих НЗ. І на сьогодні я вже маю багато фахових публікацій якраз, які пов’язують історію, юриспруденцію і останнім напрямком пріоритетних досліджень, де ми зі студентами зараз працюємо над низкою наукових робіт з міжнародного спортивного права. Тому я вам ще раз зазначаю, що немає непоєднуваного і, здавалось би, непоєднувані речі якраз можуть успішно поєднуватися і я думаю, що в цьому родзинка і моєї власної і в т.ч. наукової діяльності.

ВЕД.: Тут я з вами погоджуюся, Тамаро, а все ж таки повернемося більше до вашої специфіки в роботі, саме зараз. Хотів запитати: на факультеті фізичного виховання звісно ж основне спрямування — це вчителі фізкультури, так наскільки я розумію. Але я знаю, що там здобувають освіту також і спортсмени, які, скажемо так, не мали до цього вищої освіти, які здобули якісь певні досягнення на всеукраїнському, на міжнародному рівні. Немає якоїсь такої дисгармонії в тому плані, що все ж таки, педагогічний вуз, ми маємо готувати тих, хто буде як то кажуть іти в маси, іти в школу і викладати фізичну культуру у школі. А є люди, які просто прийшли, їм потрібен диплом і все?

ЖАЛІЙ: Річ у тім, що тут якщо ми з вами будемо говорити тільки про факультет фізичного виховання як про інші напрямки підготовки, дійсно, це може бути масове явище. Люди ідуть по диплом, про вищу освіту. Але я думаю, я не думаю, а так воно є, тому що спілкуючись із студентами, дійсно, ви зазначили, які мають високий рівень досягнень, скажімо, А.П’ятов закінчував наш факультет, він відвідував заняття, він складав заліки з правознавства, відповідно, він навчався спочатку на стаціонарному відділенні. Потім на той момент на законодавчому рівні ми не могли надати йому індивідуальний графік навчання, а оскільки він постійно задіяний був уже на той момент в участі в чемпіонаті України, в ін. змаганнях, То безумовно він перейшов на заочне відділення. Чи, скажімо, от наше найбільше досягнення, випускник минулого року, Е.Шеметило став переможцем всесвітньої універсіади в Казані. Жоден ВНЗ не може похизуватися таким досягненням, який маємо ми. Я вже не кажу про Ю.Чебана, олімпійського чемпіона Лондона, а це випускник наш 2008 р. В 2008 р. в Сіднеї він був тільки 3, на слідуючій Олімпіаді він уже став абсолютно олімпійським чемпіоном. Тут не є дисбаланс, тут йдеться про те, що кожен із спортсменів, які сьогодні є діючими, тобто які дійсно реалізуються як професійні спортсмени, у них в трудовій книжці записано, що це професійний спортсмен, він перебуває на посаді професійного гравця, наприклад, ФК такого то. З повагою я ставлюся до таких осіб, які працевлаштовані, які мають досягнення чи, навпаки, прагнуть до цього, але знову ж таки, кожен думає про майбутнє. Тому що професійна діяльність — це дуже складна річ і спорт вищих досягнень і він, звичайно, як правило, у віковому плані. Він не може тривати вічно. От зовсім нещодавно В.Кисельов був у нас на факультеті, олімпійський чемпіон Московської Олімпіади. Безумовно, його діяльність була, як власне самого професійного спортсмена, закінчилася зовсім ще в молодому віці. А потім уже почивав на лаврах і, зрештою, реалізувався вже у сфері інструкторській, тренерській діяльності. Я можу так само сказати про батька мого чоловіка, В.В.Жалія, який є майстром спорту Радянського Союзу, але всі свої основні досягнення дійсно він здобув у 20-річному віці, до 25 р. закінчивши таку вже свою серйозну професійну кар’єру. Тому що і травми давалися взнаки та й зрештою вже родина і т.д. Тобто тут різні моменти можуть бути. А от дійсно професійні спортсмени думають про своє майбутнє і про те, що працевлаштуватися по завершенню кар’єри їм буде потрібно. Хочу зазначити, що тут ми працюємо в унісон з класифікатором професій 2010 р., де чітко передбачається, що студенти, які мають нашу кваліфікацію вчителя фізичної культури, доповнюю, що після 5 курсу, після здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, вони ще отримують додаткову кваліфікацію — організатор туристичної або організатор спортивно-масової роботи, і повертаючись до класифікатора професій, вони можуть працювати не лише вчителями фізичної культури загальноосвітнього НЗ, але й інструкторами, скажімо, спортивно-масової чи туристичної діяльності в колективах фізичної культури. Вони можуть працювати тренерами з обраного виду спорту, можуть працювати викладачами ДЮСШ, тобто, власне, те, чим і займаються, як правило, професійні спортсмени по завершенню своєї кар’єри.

ВЕД.: Тобто ваші випускники все ж таки на хліб з маслом зможуть заробити?

ЖАЛІЙ: Зможуть.

ВЕД.: Тамаро, давайте все ж таки поговоримо про особисте, а то ми все про професійне та професійне. Кілька слів хотілося б дізнатися від вас про ваші захоплення. Скажіть, взагалі є час, знаходите якийсь час для якихось хобі і чи вони є взагалі?

ЖАЛІЙ: Люблю читати. Справді, зараз часу трішечки менше на захоплення, читати ті жанри, які подобаються, бо дуже багато часу йде на професійну літературу, на підготовку до навчальних занять, статей, підручників, посібників. Звичайно, весь той час 24 години не вистачає, але планую свій час так, щоб обов’язково, благо, що на початку 21 ст. є таке поняття, як електронна книжка, тому, гуляючи з донечкою, обов’язково читаю або перечитую А.Малика, або дуже люблю все ж таки детективний жанр. Тому ще навіть не всі перечитані мною книги і А.Конан Дойль, і А.Кріст, М.Леблана. Тому дуже люблю цей жанр. Ну а що стосується захоплень, то дійсно, зараз трішечки призабула, тому до адміністративна робота, але в нас функціонує викладацька команда з волейболу і тому цей вид спорту ще з дитинства полюбляю. Батько вчив цьому ігровому виду спорту, потім в школі все ж таки вчитель фізичної культури сам був волейболістом і тому, безумовно, привив цю любов. Ну, дійсно, якщо є час, то обов’язково виділяю і на світ спортивних захоплень.

ВЕД.: Скажіть, будь ласка, Тамаро, є ще якісь моменти в житті, чого ви б хотіли ще досягти у своєму житті, власне? От зараз ми говоримо, звісно ж не якийсь екватор, ви йдете вперед, постійно здобуваєте самоосвіту, здобуваєте нові знання, у вас є родина, є донечка, а що б ще хотілося досягти?

ЖАЛІЙ: Звичайно, тепер хочеться бачити гарне майбутнє своєї донечки. Справді, пріоритети змінюються, і жінка просто керівник, і жінка керівник — мати, це вже зовсім інша справа. Тому що є пріоритети тоді, коли дійсно, додатково могла залишитися на роботі, ще попрацювати годинку-дві, то зараз, безумовно, поспішаєш додому, але робота від цього не страждає, тому що робота, потім знаходжу час, ніч довга, все, що не встигла зробити, — вночі. Йдеться поки що про стабільність. Стабільність, тому що пріоритети, які ? Пріоритети визначені конкретно, за Макаренком, ви знаєте. Є близька, середня і дальня перспектива. Далека перспектива, звичайно, це подальша наукова реалізація, перш за все, наукова. Тому що як би там не було, фахівець кваліфікований, яким би ти не був розумним, який би рівень ей-кю в тебе не має, якщо в тебе немає папірця про відповідне наукове звання чи вчений ступінь, зрозуміло, для будь-якої акредитаційної комісії ти не потрібний і я прекрасно розумію, що конкурентноспроможним особа може бути тільки тоді, коли досягнеш вищого ступеня наукової кар’єри. Тому, безумовно, зазначила я вже сьогодні про докторську дисертацію, безумовно, починаю працювати в цьому напрямку і я думаю, що фінал не забариться, як би там не було, не треба загадувати, але дійсно, це такий напрямок наукових пошуків, який продовжую, В адміністративному плані багато пріоритетів. На факультеті в нас акредитація сімки, тобто кваліфікаційно-освітнього рівня спеціаліст студентів ми набрали, потрібно підтвердити нашу спроможність. Для цього в нас відгукнулися заслужені тренери України, які працюють в нас на факультеті, посилили кадровий склад. Тому, безумовно, ця ближня перспектива, її розглядаю відразу, тому що ще раз наголошую, що за моїми плечима доля колективу. І колективу факультету фізичного виховання, і колективу кафедри правознавства. Від керівника дуже багато залежить, як організована робота, який психологічний клімат в колективі. І мені дуже приємно тоді, коли наші колеги ті, які працюють і на кафедрі, і на факультеті, з посмішкою приходять на роботу, бо знають, що все ж таки немає самодурства, не буде Сізіфової праці, а, на жаль, дуже багато керівників і в т.ч. моїх колег, страждають від цього. Тому мені б хотілося, користуючись нагодою, подякувати своїм колективам, ті, які, оскільки я знаходжусь на виборних посадах, які підтверджували своїми голосами мою фахову спроможність, мою спроможність як адміністратора, менеджера, керівника виконувати свої функції. Ну і, безумовно. на далеку перспективу хочу зазначити все ж таки, що зважаючи на такий свій педагогічний вибір, хотілося б бачити і свою донечку також на ниві педагогічної освіти. Оскільки і мій чоловік Руслан також є викладачем, він викладач фізичної культури, і сама реалізуючись в цій сфері, я думаю, що вже є перші спроби, перше белькотіння, перше лепетання, яке ми вже почули в піврочку, свідчить про те, що буде балакучою, хорошою, ну а сфера реалізації, я думаю, що не забариться.

ВЕД.: Тільки хотів запитати, власне, про майбутнє донечки, ви випередили моє запитання. І насамкінець, зовсім-зовсім особисте: скажіть будь ласка, Тамаро, є якісь риси у людях, які ви не дуже полюбляєте і за що вас приваблюють люди з якими вам хочеться спілкуватися?

ЖАЛІЙ: Ви знаєте, приваблюють завжди люди відкриті. С правді говорять, що очі — дзеркало душі. Я не знаю, перше враження, говорять, може бути оманливим, не згоджуюся. У мене завжди перше враження вже з свого соціального досвіду, маючи за плечима 32 повних роки, я хочу зазначити, що відкритість — це те, що приваблює в людей. Не люблю брехні, але в свої 32 р. вже переконалася, що немає межі людській підлості і людському нахабству. Цього не сприймала, не сприйматиму і буду боротися всими законними і незаконними способами з нахабами і тими людьми, які мають такі риси характеру.

ВЕД: Отож, шановні нахаби, будьте обережні. Тамаро, у нас завжди наприкінці програми ми просимо наших співрозмовників, які завітали на програму «Персона грата», побажати щось таке особисте, від себе, радіослухачам. Тамаро, прошу.

ЖАЛІЙ: Безмовно, хочеться побажати оптимізму і компетентності. Ну і зразу на думку спадають слова відомого Л.Фуко, який писав про те, що ніколи не забувай посміхатися, бо хтось може закохатися в твою посмішку.

ВЕД: Тамаро, я вам дуже вдячний.

ЖАЛІЙ: Дякую за увагу.

ВЕД: Шановні друзі, я ще раз вам нагадаю, що в нашій студії була Тамара Жалій — завідуюча кафедри правознавства Полтавського національного педагогічного університету, кандидат історичних наук, декан факультету фізичного виховання Полтавського національного педагогічного університету. Тамаро, я дуже вам вдячний за дійсно цікаву розмову, сподіваюся, ви, шановні радіослухачі, для себе відкрили ще одну відому людину Полтави.

Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

Persona grata
157