Англія: працівник завжди правий...

— В Англії важко звільнити найманого робітника, — розповідає Світлана, — бо у переважній більшості закон стоїть на його боці, а суди поновлюють на роботі, якщо звільнення відбулося з ініціативи керівника, скажімо, скорочення.

— В Україні у недержавному секторі роботодавцю часто дуже легко звільнити працівника, особливо коли трудові відносини формально не оформлені. Та навіть офіційні працівники в разі незадоволення шефа чи конфліктної ситуації воліють піти «за власним бажанням» чи «за згодою сторін», а не до суду, бо розуміють, що навіть вигравши спір, не зможуть далі працювати спокійно і що їх легко можуть підставити й звільнити, як раніше казали, з «вовчим квитком».

— У Великобританії відсоток тіньової економіки мінімальний. За роботу без оформлення контракту дуже карають.

— Але ж трапляються й недобросовісні працівники, то невже роботодавець повинен їх терпіти?

— У такому випадку керівник дуже ретельно документує недоліки в роботі, відстороняє від роботи, виносить догани, щоб у разі звільнення мати для суду «залізні» аргументи.

— Однак, певно, бувають випадки, коли працівнику створюють умови, аби він розрахувався сам.

— Так, безумовно, таке трапляється. Мій знайомий з Лондона якраз нещодавно потрапив у таку ситуацію. Керівник хотів на його місце взяти іншу людину. Але підстав для звільнення не було. Тож його почали сильно завантажувати роботою, щоб він не справлявся. Приміром, замість десяти справ на тиждень почали давати на опрацювання тридцять. Мій знайомий втомлювався, бо часто залишався після роботи, був морально подавленим. Врешті він звернувся за консультацією до досвідченого адвоката з трудового права, який підтвердив, що такі дії адміністрації є тиском, щоб змусити його звільнитися добровільно. За порадою юриста знайомий повідомив свого роботодавця, що якщо тиск не припиниться, то змушений буде подати позов до суду й вимагати моральної та матеріальної сатисфакції. І тут же запропонував компромісний варіант: він звільняє посаду для протеже шефа, але той виплачує йому 6-місячну зарплату. Компанія погодилася на такий варіант. Тож, як кажуть, і вовки ситі, і віці цілі...

— Світлано, ви у Великобританії — людина зі Східної Європи. Чи не ставляться до таких, як ви і з іншім кольором шкіри, як до людей другого гатунку?

— Ні, колір шкіри чи країна походження не мають значення для роботодавця. Я пригадую, як прийшла у першу фірму — з жахливим акцентом і недосконалим знанням англійської. Але мене підтримували, допомагали, терпляче роз’яснювали. І зарплата у мене була, як у представника титульної нації, і кар’єрними східцями нас з англійцем піднімали однаково справедливо, відповідно до успіхів у роботі.

— Невже в Англії зовсім немає расизму, дискримінації нацменшин?

— Великобританія донедавна була, мабуть, найбільшою метрополією в світі, маючи колонії на всіх континентах. Тож нині в цій країні — справжній інтернаціонал, дуже багато представників різних рас і народів. Міжнаціональні конфлікти просто виснажили суспільство. І тоді влада зрозуміла, що міжетнічна толерантність — єдиний шлях для мирного співжиття й процвітання Великобританії. У країні для виховання толерантності громадян робиться дуже багато об’єднаними зусиллями: школа, преса, громадськість. І законодавство дуже жорстке щодо тих, хто виявляє нетерпимість, і роботодавців, зокрема.

— Як зазвичай зустрічають новенького співробітника?

— У мій перший робочий день в другій компанії на моєму робочому місці стояв букет квітів, красива листівка, повне укомплектування канцтоварами. Тобто, мені створили святковий, піднесений настрій, продемонстрували щире ставлення, а це багато важить для всієї подальшої роботи. До речі, не лізучи в особисте життя, делікатно розпитали, де живу, кому телефонувати, якщо раптом не з’явлюся на роботі чи в разі нещасного випадку зі мною.

— Світлано, а які стосунки між начальником і підлеглими, чи є традиція виїжджати цілим колективом на шашлики з піснями під гітару?

— Англійці — люди замкнуті й стримані, тож поїздки на природу не практикуються. Але нерідко з ініціативи шефа у п’ятницю колектив може вийти в бар на чашку кави чи в паб на кухоль пива. Часом бос пригощає за власний рахунок. У першій компанії, де я працювала, була традиція «келиха вина» по п’ятницях за годину до кінця робочого дня. Ми скидалися, купляли у магазині кілька пляшок вина і спілкувалися у неформальній обстановці. Недорого й справді здружує. Якось на Різдво з дозволу шефа ми влаштували на роботі справжній корпоратив, а потім гуртом пішли в парк, де була встановлена ялинка.

— А чи прийнято в колективі відзначати день народження, наприклад?

— В Україні іменинник приносить частування для колег. А в Англії колеги накривають для іменинника солодкий стіл з тортом. І коли ти розраховуєшся, то тобі, а не ти, як у нас кажуть, «накривають галявину» на прощання.

— Дякую за цікаву розповідь.

Розмовляла Яна Калашник

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»