Стала відома таємниця пам’ятника військовим льотчикам у Безручках

В рамках святкування Дня Перемоги в цьому році за ініціативи першого заступника голови Полтавської райдержадміністрації, депутата Полтавської облради Олександра Іваніни в Полтавському районі було проведено велопробіг «Невідома Перемога». Ідея цього заходу полягала у відвідуванні маловідомих місць, які повʼязані з подіями Великої Вітчизняної війни. Маршрут велосипедистів включав до себе місце, яке згадується в статті «Народний пам’ятник льотчикам в лісі між Нижніми та Безручками». Інформації про цей обʼєкт небагато, але дещо нам вдалося знайти.

У другій половині вересня 1943 року радянські війська, які наступали зі сторони Харкова підійшли до Полтави. Бомбардувальники 4-го гвардійського авіаційного полку Далекої Дії 9-ї гвардійської авіаційної дивізії здійснювали нальоти на ворожі позиції: над урочищем Триби Полтавського району був атакований «Мессершіттами» і збитий екіпаж у складі повітряного стрілка, молодшого лейтенанта Тіхонова Олексія Федоровича 1921 року народження, уродженця м. Казань Ланшевського району Ємельянівської сільської ради та Морозова Миколи Васильовича, уродженця м. Астрахань. Лише після вигнання фашистів селяни дісталися до місця падіння літака у болоті. Останки загиблих були поховані поблизу с. Безручки. У 70-х роках на честь полеглих воїнів встановили пам’ятник у вигляді гвинта літака із пам’ятною табличкою. Він не пережив буремних 90-х. Але те, що це місце не забулося, що хтось небайдужий нехай наївно і непрофесійно, але увіковічив його, говорить про те, що памʼять людська сильніша за час і усі негаразди.

Ще один обʼєкт, які відвідали велосипедисти на маршруті — це урочище Квиткове, поблизу однойменного села Тростянецької сільради. Тут впав у болото радянський бомбардувальник, який був збитий над Полтавою, але дотягнув аж до цього місця. Місцеві жителі поховали екіпаж поблизу падіння під лісом, а вже потім в 70-х роках останки перенесені у центр села Великий Тростянець до братської могили, де поховані 54 воїни -визволителі. Гвардії рядовий Лєготін Семен Степанович, молодший лейтенант льотчик 8 гвардійського авіаційного полку Смірнов Іван Михайлович та ще 3 невідомі бійці занесені до Книги Вічної пам’яті.

Маршрут «Невідома Перемога» разом з описом та картографічним матеріалом можна знайти на сайті проекту.

Хотілося б згадати про ще один епізод тієї війни. Ланка екіпажів у складі молодшого лейтенанта, командира літака Сидорова Михайла Михайловича, гвардії старшини повітряного стрілка Жеглова Бориса Павловича, гвардії старшого сержанта Печьонкіна Олексія Петровича, гвардії старшини Малюти Івана Григоровича, гвардії молодшого лейтенанта борт техніка Обронова Володимира Євгенійовича, гвардії лейтенанта Гараха Іллі Васильовича була підбита у районі с. Степне Полтавського району. Якою була та ніч з 13 на 14 серпня 1943 року? Темною, зоряною. На захід в напрямку Полтави котився вогняний вал фронту, а біля самої Полтави гуркотіли сотні зенітних гармат, з яких фашисти намагалися не пропустити на свій аеродром, розташований поряд з містом, радянські бомбардувальники. Тієї ночі екіпажі літаків одержали важливе завдання: нанести бомбовий удар по ворожому аеродрому.

П’ятнадцять разів проривалися до цього об’єкту радянські льотчики, та марно. І ось знову в небі літаки з новим вантажем бомб. Місто прокидалося від тягучого гудіння моторів. Довжелезні язики прожекторів вилизували небо. Полтавчани відчували — відбувається щось незвичайне. Тисячі сердець бажали успіху льотчикам. Розпечені стволи гармат слали сотні снарядів, а невидимі літаки, а тепер їх було 2, впевнено знижувалися. Полтавчанам здавалося, що хтось із льотчиків добре знає, де аеродром. Але ніхто з них не розраховував, що бомби, які скинуть літаки, попадуть точнісінько в склади боєприпасів. А воно саме так і сталося. Отже, завдання виконано, можна повертатися назад. Але в цей час снаряди вцілили в два наших літаки, коли вони вже повернули на схід.

Ілля Васильович Гарах дав команду пораненому пілотові і бортмеханіку добратися до аварійного люка. Один за одним вони зникли у чорній прірві. Кількома секундами пізніше пірнув у люк і Ілля Васильович. Він рвонув за кільце, але було вже пізно. Парашут не встиг розкритись.

Так загинув Ілля Васильович Гарах, до кінця виконавши обов’язок громадянина, бійця, командира.

Ілля Васильович Гарах народився в м. Полтава, в робітничій сім’ї на тихій вулиці, в цій частині міста, котра має назву Островок. Він навчався в 22 школі. Після школи працював на паровозоремонтному заводі, звідки пішов до армії. Закінчивши льотне училище, служив на Далекому Сході. Це була не багатослівна, але багата душею людина. Шануючи пам’ять земляка, робітники тепловозоремонтного заводу поставили на його могилі у с. Степному кам’яний обеліск. Тут ніколи не в’януть квіти. Вулиця с. Степне, на якій знаходиться школа, носить його ім’я. На стіні школи меморіальна дошка, відкрита 23 вересня 1973 року. (Рішення виконкому Степненської сільської ради від 8.09.1973 р.)

В ту ж ніч здійснив свій останній політ комсомольський екіпаж гвардії молодшого лейтенанта Сидорова Михайла Михайловича, командира корабля, льотчика, гвардії молодшого лейтенанта Шеверєва Михайла Степановича, штурмана корабля гвардії старшого сержанта Печьонкіна Олексія Петровича, техніка — лейтенанта Обронова Володимира Євгенійовича, стрілка — радиста, гвардії старшини Малюти Івана Григоровича, повітряного стрілка, гвардії старшини Жеглова Бориса Павловича. В знак увічнення пам’яті про загибель 13 серпня 1943 року на території Степненської сільської ради Полтавського району цього екіпажу літака 4 гвардійського авіаційного полку Далекої Дії, 9 гвардійської авіаційної дивізії Далекої Дії за рішення сільської ради виконком вирішив викарбовано на стелі прізвища загиблих льотчиків. (Рішення від 25.03.1977 року).

Після початку впровадження в районі проекту «ВелоКраїна. Полтавський край запрошує» різноманітні велоподорожі, екскурсії, пробіги, приурочені до дат, повʼязаних з Великою Вітчизняною Війною, стали традиційними. Нашою метою в даному випадку є залучення якомога більшої кількості молодих людей до вивчення історії тих страшних та героїчних років, ознайомлення з цікавими, інколи маловідомими фактами. Адже немає нічого більш трагічного, ніж руйнування памʼяті народної.

Леонід ТЯГНИРЯДНО, начальник відділу культури та туризму Полтавської райдержадміністрації, для «Полтавщини»