Magnum Opus: Каріна Тютюнник

Коли Каріна Тютюнник говорить, співає або читає вірші, ніхто не буде її перебивати. Бо поб’є:) Жартую. Насправді, уся справа у внутрішній силі цієї дівчини, її непохитній вірі в Бога та, звісно, в таланті.

Творчість Каріни позбавлена зайвої толерантності, наскрізь пронизана майже прозовою іронією та сталевим реалізмом. У творах, як і в житті, авторка розрізняє людину та її вчинки, тому якщо і висловлює протест, то виступає не проти особистості, а проти її конкретних негативних вчинків.

Більше, мабуть, говорити не варто. Пропоную поміркувати над проблемами суспільства, занурившись у Карінину творчість.

Новий рік

З якої літери почнеться мій Новий рік?
З Є чи з Ї?
І якого кольору тоді буде сніг?
Не люблю темно-білий
І просто білий.
Скільки ідеальних сніжинок впаде до моїх ніг,
Аби перетворитися на брудну калюжу,
Аби уві сні бачити Другу Світову та иній?
Я не буду ні ребром, ні легенею довгої черги,
Не планую стояти за новим аркушем життя.
Нехай він буде, як тумани, сірим і подертим...
Значить, я просто була, і я просто жила.
Новий рік, пам’ятай кожну пляму,
Кожен слід від чашки з кавою.
До речі, хочеш? Ні?
Замість мандарин люди пахнутимуть фарбою,
Хоча замальовувати відсутність щирості банально в наші дні.
Новий рік, розбери мої каракулі,
і, можливо, зрозумієш мою душу.
У ній останнім часом забагато кілогерців,
Та, мабуть, то на мене так впливають суші.
Листівки зі Львова досі пахнуть Франком та думками базік.
Листоноша приніс весну в бандеролі,
І метелики розкидали по кімнаті мої фломастери,
А мрії розбіглися зривати для вінка ромашки в полі.
І я подумала: мабуть, мій наступний Новий рік
усе-таки почнеться з Є та Ї,
Чорно-білих фото, платівок та свічок з базилік,
Бо «Є Божа любов», та «Її мені вистачить»,
аби сірий аркуш перетворити на шедевр,
аби іржа закінчила точити магнолії.
А сніг буде такого кольору, як о 5 ранку мить,
Що замість плацкарту обра крокувати по колії...

Принцеса

Ти так звик бути принцесою
За сімома величезними мурами.
Ти все читаєш затаскану п’єсу
То перед пацифістами, то перед дурами.
Ти так звик фліртувати крізь грати
І заїдати обіди брошурою.
Та драконам плювати, на кого гарчати:
На інтелігента чи трансвестита з фігурою.
Ти так звик охкати із викрутасами,
Як дами б’ють мури, хапаючи зброю.
А ти не думаєш, що жінки з боєприпасами
Більші схожі на де білів, ніж на героїв?
Ти так звик пити чай з пивоварами
І ставить на драконів, сподіваючи драйву.
Я блукала лісами, я боролась з почварами...
То окріп з твоєї вежі, може, вже якось зайве?
Ти так звик говорити на англійській в ідеалі
І не задовольняти ні один з апетитів.
Не поспішай, люба, фарбуй свої нігті далі:
Я люблю класику — НАФІГ ТРАНСВЕСТИТІВ!

***

Коли його ображати не можна, він — віруючий.
Коли він чує про те, що Бог добрий, він — віруючий.
Коли прохання до неба листує, він — віруючий.
Як з кулемета дахи не руйнує, він — віруючий.
І як цвяхи не вбиває у голови, віруючий.
На колінах вклонятися Молоху? Віруючий!
Школи з дітьми і без не мінує: він — віруючий.
Інтелігентних бабусь не ґвалтує: він — віруючий...
Та як секс до шлюбу — це гріх, чи він віруючий?
А як брехня — не для святих, чи він віруючий?
Хоч раз на тиждень взяти Біблію — віруючий?
А припинити з порнографією — віруючий?
З якого це дива він диктує умови:
Ця заповідь — нормальна, а ця щось — фігова.
«Боже, Ти не помилився? Ти не захворів?
Може, сонце напекло чи Ти щось не те поїв?»
Бог влаштовує всіх... Не якась же почвара!
Лише б тільки Він сильно нікого не парив...
А Ісусу і справді краще в гумовій шапочці,
Ніж з березовим віником в паровій якійсь ванночці...
Бо гріх — мов калюжа. З неї п’ють до відкиду,
Коли жага по воді більша є за огиду.
І гріх нізащо гріхом не назве він ніколи,
Як свою хіть оцінив важливішою за волю.
Та справжній мужик — це не той, хто за раз
Може в позах приносити терпкий екстаз,
Коли за ніч він здатен хоч раз 10 (пардон!),
А як спроможний він встояти перед гріхом!
Як не прощає тих, хто вдарив, чи він віруючий?
Як жоден гріх свій не зоставив, чи він віруючий?
Як він зурочення в кишені амулетик,
То якого... у нього на шиї робить хрестик?

Блакитнооким голубінкам присвячується...

Увага! Не чіпайте геїв! Вони виконують важливу вселенську місію. У світі так багато жорстокості... А вони його рятують: люблять і голублять:)

Увага! Не чіпайте геїв! Вони, між іншим проводять важливі наукові досліди. А раптом вдасться зародити нове життя? Тільки, на жаль, тоді не тільки руки будуть з того місця...:)

Увага! Не чіпайте геїв! Чоловіча солідарність існує! Одразу домовилися, куди...підуть на вихідних рибалити:)

Увага! Не чіпайте геїв! Особливо за статеві органи:)

Увага! Не чіпайте геїв! Може, колись їм дійде, що блакитні лінзи знімаються і що жінки глибші... Вони ж Ремарка читають!

Руки у порівнянні

У людей зазвичай на руці 5 пальців.
Ними стільки усього можна зробити!
Але, як не крути, наші руки -
Натруджені чи не перетруджені взагалі,
Засмаглі чи офісні,
З мозолями чи без
Від гітари чи від самотності —
Так-от саме оці наші руки
З отими аж 5-ма пальцями
Усе таки багато у чому програють...
Ну, хоча б звичайній кухонній лопатці.
Бо ні млинці перегортати не можуть,
Ні оладки,
Ні котлети.
І вони постійно щось відчувають.
Постійно...
Щось пам’ятають.
Постійно...
Так-от оці наші руки —
Жіночі чи чоловічі,
Накачані чи природні,
По лікоть у бруді, крові, рукавичці
Чи трубі під раковиною —
Оці руки з отими
Аж 5-ма пальцями...
...Програють і звичайній лопаті,
Бо ж вдало копають лише могили людям,
Яких намагаються викинути
зі
свого життя.
А щоб посадити квіти чи врятувати дерево, —
То не кожні руки на те здатні.
Нікчемні.
Жалюгідні.
Нічого не варті,
Бо відчувають.
Бо пам’ятають.
Отак і живи на цьому світі
з комплексом неповноцінності.
Знай, що твої, людино,
руки
Гірші за мільярди предметів,
Які виграють,
Бо не відчувають і не пам’ятають...нічого.

Звернення до етнонаціоналістів

Ви, що націоналізмом украплені,
Ви, що про Україну співаєте з любов’ю...
Та ваші вишиванки борщами обляпані,
Як і душі ваші обляпані кров’ю.
Ви, що гімн напам’ять тлумачите,
Ви, що розумієтесь на кольорі прапора...
Та ваші думки з інтернету скачані,
Як і мрії ваші — лиш дзвін імітатора.
Ви, що чай п’єте і не сьорбаєте,
Чий сенс життя — обіграть москаля.
Та ті канапи салом і калиною прокляті
Краще за вас втричі знають Кобзаря...
...Де ваш Бог? Це він змушує напиватися,
Вишиванкою пиво за тим витирать?
Може, й хочете ви християнами здатися,
Партіїзм — ваша віра: він ваш батько і мать.
Ви, що виступаєте проти позолоти,
Й звете золотом криворотих лідерів.
Та чому ж тоді, вельмишановні патріоти,
Вас гучно чути хіба на момент виборів?
Ви — то нова еліта. Я ж з малої купки ідіотів,
Що вірить в українців з Узбекистану і Китаю...
То в партію впишіть мене до патріотів...
О, Боже, я забула! Такої ж і немає...

Катя КРОЛЕВСЬКА