Magnum Opus: презентація книги Сашка Ушкалова «Жесть»

Р.П.: Що привело Вас сюди, до Полтави?

С.У.: До Полтави привела жесть. «Жесть» і як книжка, так і життєва жесть, оскільки цю книжку я мав би презентувати тут, здається, три тижні тому, але сюди ми мали приїхати, здається, з двома письменниками харківськими — Сергієм Рожко і Сергієм Жаданом. Але в той прекрасний день я прокинувся і зрозумів, що в мене почав рости зуб мудрості, і зрозумів, що цей зуб мудрості, в принципі, абсолютно мені не потрібний росте, то в мене розпухло півобличчя. Я переконаний, що це була б цілковита жесть, якби я в такому вигляді з’явився на полтавську публіку, тому було дуже боляче, але я тупо не доїхав, потрапив у руки дбайливих стоматологів, котрі зі мною провели 3 незабутніх години. Тому 3 тижні потому — і я в бойовій готовності.

Р.П.: Коли Ви в останнє приїздили до нас? Мені подруга розповідала, що Ви були в педагогічному університеті на зустрічі зі студентами...

С.У.: Так, так. Це було років 4 тому.

Р.П.: І більше з того часу не приїжджали?

С.У.: Ну проїздом бував, але з виступами — ні.

Р.П.: Містом встигли прогулятися вже?

С.У.: Сьогодні — ні, тому що дуже щільний графік, з корабля на бал.

Р.П.: Розкажіть, будь ласка, про Вашу збірку, як вона писалася?

С.У.: Збірка налічує 11 оповідань, котрі були написані протягом останніх 5 років. Програмове з цих оповідань називається «Жесть», власне, воно і дало назву цій книжці. Деякі з цих оповідань вже друкувалися, зокрема «Панда», «Фізика» і ще, здається, якесь, зараз не пригадую. Всі решта оповідань — нові, котрі до «Жесті» ніде не можна було прочитати. Ну а чому так довго писалася ця книга? Власне через те, що у 2007-ому році я закінчив велику книжку, ну велику не в тому сенсі, що я себе прирівнюю до великих письменників, а для мене велику...

Р.П.: «БЖД»?

С.У.: Ну так, така вона була, там більше 200 сторінок, і далі думав, що все буде круто, що далі можна буде знову навішати якоїсь локшини на вуха читачам, поділитися чимось корисним, почав писати новий рукопис, великий рукопис, знову таки, і зрозумів, що сказати там в принципі нічого, тобто була заготовка під новий роман, але він був дуже схожий на «БЖД».

Р.П.: Що очікуєте від сьогоднішньої зустрічі?

С.У.: Очікую стотисячний продаж, тобто всі ці 100 тисяч книжок я привіз з собою в рюкзаку. Та ну як — очікую хорошого спілкування. Для мене найголовніше, щоби публіка якось реагувала на те, що я читаю, байдуже, це буде п’ятеро людей, десятеро, шістдесят, сімдесят чи вісімдесят. Головне, щоби я бачив якісь певні іскри в очах і розумів, що мене слухають, розуміють, що мені ставлять якісь питання. Одним словом — хочу провести тут хороші півтори години.

Р.П.: Де ще побували з цією збіркою?

С.У.: Встиг побувати в Києві з презентацією, в рідному Харкові презентувався, Вінниці, Дніпропетровську і в Сумах. Далі, після Полтави, збираюся ще до Львова.

Р.П.: Ходили чутки, що Ви приїдете з Вашим другом, Ігорем Зарудкою. Що сталося? Чому Ви самі?

С.У.: Він сьогодні задіяний на будівельних роботах одного харківського секретного об’єкту, тому, оскільки він сам літератор, але за освітою — технар, то не вдалося його з цих будівельних робіт вирвати. Тому сам.

Р.П.: Розкажіть про концерт Шереха, який має відбутися в Харкові незабаром. Ви там берете участь, що будете там робити?

С.У.: Так, я там беру участь. Це один з тих концертів, про які я планую якби дізнатися докладніше, виступаючи на самому концерті. Я знаю, хто такий Шерех, я знаю, що це класний український літературознавець Юрій Шевельов, я знаю те, що в Харкові довгий час пробували набити меморіальну дошку цьому чоловікові, оскільки він більшу частину життя провів у Харкові і творив там, я знаю, що на цю меморіальну дошку, здається, довгий час не могли назбирати грошей. Тому ми хочемо виступити з платним входом, це буде, як наполовину благодійна акція, і всі виручені кошти будуть віддані на те, щоби цю дошку меморіальну підготувати.

Р.П.: Розкажіть, будь ласка, про мистецький «Ікарус», це був проект, який Ви робили із Ігорем Зарудко?

С.У.: Так, це був смішний проект, тобто ми його не скільки робили, скільки хотіли отримати в одного з кавових виробників гроші. Виникла ідея за ту суму грошей, котру ми просили, купити старий «Ікарус», переобладнати його в мистецький центр і пересуватися цим автобусом по різним містам, щоби робити у ньому різні цікаві заходи, тобто в принципі тих грошей нам би вистачило б тільки на купівлю самої машини. Далі би ми, гарантую, якби ми її купили, все одно би дістали гроші на те, щоб її переобладнати, але не пробилися до фіналу.

Р.П.: У червні Вам виповнюється 30. Вже встигли підбити якісь підсумки?

С.У.: Ні, жодних підсумків не встиг підбити, далі продовжую робити дурниці, думаю, що їх ще в моєму житті буде немало. Думаю, що тридцять — це ще не той вік, коли треба ставати в якусь поважну позу, робити розумне обличчя і говорити про те, що там можу вже комусь чогось навчити. Я думаю, що ті, хто читає мої книжки будуть вчитися скоріше з тих помилок, котрі я в цих книжках описую.

Р.П.: Добре, дякую Вам.

Розмову провів Роман ПОВЗИК, НМО «Magnum Opus»