Persona grata: Тетяна Корост

ВЕД.: Мої вітання. З вами Олег Турик, а на рідному радіо розпочинається програма «Персона грата» — програма, де ми спілкуємося з визначними і цікавими особами Полтавського краю. І сьогодні у нас в гостях людина, яка присвятила майже усе своє життя землі і сільському господарству, людина, яка має велику кількість нагород, у тому числі — Героя України, ордена княгині Ольги та Всеукраїнської премії «Жінка 3-го тисячоліття», Корост Тетяна Михайлівна. Вітаю Вас!

КОРОСТ: Вітаю усіх радіослухачів. Дякую за нагоду сьогодні побути в ефірі. І особливо хочу привітати усіх наших чоловіків, адже сьогодні чоловіче свято — День захисника Вітчизни. Я бажаю усім чоловікам, щоб вони були дійсно захисниками нашої Вітчизни, захисниками нас, жінок. Я бажаю, щоб вони були здоровими. Бажаю, щоб вони були натуральними, щоб вони відповідали своєму такому призначенню, своєму життєвому покликанню: бути батьком, бути захисником, бути сильним, бути потрібним. Тому ще раз і ще раз всім чоловікам щирі вітання від мене — від людини, яка все життя працює на землі і дбає про те, щоб і чоловікам, і жінкам, і дітям, і матерям, і батькам жилося добре.

ВЕД.: Дякуємо, Тетяно Михайлівно. Ви знаєте, нам дуже приємно бачити у нас в гостях, адже Ви уже стільки років трудитеся на благо не лише аграрного сектору Полтавщини, а й можна сказати України в цілому. За що й були не однократно нагороджені. Але нашу розмову хочеться розпочати із старту Вашого життя. Я знаю, що Ви народилися у селі Березова Лука (ось поза ефіром ви мене поправили) в Гадяцькому районі він знаходиться. Яким було Ваше дитинство і що Вам запам’яталося найбільше?

КОРОСТ: Я дуже горджуся тим, що я народилася саме у селі Березова Лука, бо це — мальовниче село нашої Полтавської області Гадяцького району. Тут пройшло моє дитинство босоноге. І перші кроки мого життя були пов’язані із тим, що я хотіла знайти себе, почути перше задоволення від того, що мені вдалося. Ну, звичайно, які були перші кроки селянського життя? Це — робота у своєму домашньому господарстві, це — навчання. І я вам скажу, що мене батьки не заставляли працювати. Я проявляла свою таку ініціативу, тому що бачила, що батьки виживали за рахунок того, що приробляли в себе, в домашньому господарстві. Всі ми знаємо, що у тих роках, у 60-их-70-их роках, це були не дуже такі роки, коли люди жили багато, але я вам скажу: я згадую своє дитинство і я задоволена ним, що я його пройшла. Я була щаслива кожному прожитому дню. Тому що кожний прожитий день приносив нам те задоволення, над яким ми усією сім’єю працювали. і от коли ми один раз у сім’ї, склавши всі наші заробітки, отримали 100 грн, це було дуже багато. Ну на той час не 100 грн, а карбованців, це був найбагатший день у нашій сім’ї. І я вам скажу, що нам усього вистачало. І ми ніколи не шукали винних, що ми не живемо краще, ми думали, що тільки праця, яку ми кожен вкладаємо у свій добробут, зробить нас щасливими, зробить нам життя заможніше, і так ми усі виховувались, так жили, і від цього получали задоволення.

ВЕД.: Тетяно Михайлівно, мабуть, саме через такі ось життєві обставини, через таке дитинство Ви обрали наступний крок свого життя — вступили у ВУЗ — сучасна аграрна академія Полтавська, а тоді ще — сільськогосподарський інститут. І Ви закінчили спеціальність «агрономія». Саме з цих міркувань Ви обрали цю професію?

КОРОСТ: Мабуть, те, що кожен дитячий крок був пов’язаний із тим, що вироблялося для потреб своєї родини у нашому такому підсобному господарстві. Мабуть, це і прив’язало мене до тієї землі, до того багатства, яке було саме гарантоване, бо на інше багатство ми не розраховували. Тому що я знала, що, якщо ми виростимо... ну я, наприклад, в 5 років вже пасла вівці, пасла не тільки свої вівці, а й інших людей. Коли нас, маленьких, заставляли разом із дорослими допомагати, а потім і самостійно. Пригадую, що один раз ми навіть погнали їх, а вечером не пригнали, бо в нас ще не хватало свідомості, що їх ще нада й додому пригонити, ми їх попасли й оставили там у лісі і вернулися усі назад без овець, яких, до речі, шукали цілий тиждень. Тому в мене інших, як би, покликань, мабуть, і не могло виникнути. І, я вам скажу, в мене чомусь такий характер (чи, може, така моя життєва позиція склалась) — мені завжди не вистачає дня і не вистачає років, не вистачає — ну як би? — дожить скоріше до наступного дня, щоб щось уже починати нове. Так от я пам’ятаю, коли закінчила школу, 8 класів, і я перші свої кроки до навчання зробила до сільськогосподарського технікуму в Полтаві. Так я получила атестат в 12 годин і поїхала автобусом у Полтаву здавать документи, бо я думала, що я не встигну здати ці документи. Коли я приїхала в Полтаву, в Полтаві було поночі — ніде ж ... всі технікуми були закриті. І я прийшла на вулицю Балакіна і почали ми шукати: де ж переночувати? Там ще з своєю подругою. Ми попросились до одних людей, які нас прийняли на ніч переночувати. Ми розказали, що ми тут у технікум приїхали здавати документи і просто вже запізнились, бо з Гадяча їхали. І я здала документи і на 2-ий день же і поступила. І, звичайно, закінчила і знову ж, як хотілося скоріше перейти на свій самостійний шлях. Звичайно, вибирала собі місце працевлаштування: мала право, тому що, в першу чергу вибрати, тому що першочергово мали право вибрати ті: були вивішені в фойє оці направлення, хто куди бажає поїхати працювати. І коли я дивилась, то я ж, звичайно, дивилася, де зарплату показало більшу. Бо там по всіх показувало 85 карбованців, 75, а я найшла 110. І це була Котельва. І я знову получила диплом і поїхала на ніч у Котельву. Щоб швидше устроїтись, щоб моє місце ніхто там не зайняв. І так моя розпочалася трудова діяльність у Котельві, в якій я пропрацювала 40 років. В 73-ому році приїхала я по направленню, залишилася і в одному господарстві був колгосп «Маяк» (тепер уже агрофірма «Маяк»), я залишилась там працювати і живу до сьогоднішнього дня.

ВЕД.: Ну, мабуть, все, що не робиться, все робиться на краще. Адже така доля у Вас цікава склалася. Те, що ми зараз маємо одне з найпотужніших підприємств у Котельві під назвою Агрофірма «Маяк», Ваша заслуга. Ви були директором з 1987-го по 2010-ий роки. І ось у ці часи на фоні змін у державі, мабуть, важко було розвивати справу, дотримуватись поставлених цілей. Скажіть, як це вдавалось?

КОРОСТ: Я вам скажу, що (як уже ви, можливо, і помітили) у моєму стилі роботи — я завжди до чогось прагнула. Відверто скажу: я прагнула стати керівником. І я постійно працювала над тим, що я повинна, якщо стану керівником, я повинна зробити краще, ніж попередній. Але не за умови, що я буду критикувати, що попередній не такий. Я мовчки робила так, щоб це побачили люди наглядно, що щось змінилося. І я пройшла до керівника, можна сказати, декілька таких посад — спеціаліста, починаючи від агронома-хіміка, агронома по кормо виробництву, бухгалтера колгоспу, потім заступника, потім головного агронома. І, звичайно, коли були такі можливості, що люди могли висловити свою пропозицію, думку на загальних зборах, кого б вони хотіли обрати головою колгоспу, то люди зупинилися на моїй кандидатурі. І я дуже вдячна, що люди дали мені такий шанс і я по сьогоднішній день роблю все для того, щоб оправдати це високе довір’я людей. Я думаю, що це не призначається, це вибирається і, я думаю, для сьогоднішнього нашого такого буття, нашого життя, мабуть, це — важливо. Тільки довір’я людей ми повинні оправдувати не балачками, а конкретними справами. Тому я і працювала все життя над своїми конкретними справами. Особливо, я вам хочу сказати, що мені хотілося все-таки — ну, як жінці, бути, незалежною від чоловіків, тому що незалежність це, перш за все, самодостатність, щоб ні в кого нічого не просити. Бо, знаєте, важко жінці просити в чоловіка будь-що. Мабуть, потрібно бути на рівні з ними і щоб з тобою рахувались, щоб тебе поважали. І я вам скажу, що я це завжди відчувала. От я боялася, коли, наприклад, мене обрали керівником, я боялась тільки одного: чи зможу я на рівні з чоловіками виконувати оті всякі традиції — ви розумієте. Я думала: це ж будуть мене там заставляти випивати на рівні з ними. Ну я, мабуть, у цьому трошки помилялась, тому що, знаєте, ось як я сказала, чоловіки, які високовиховані, високоморальні — вони ніколи цього не ставили собі за мету. Вони гордилися, коли у жінки щось получається краще. І я дуже поважала таких людей, таких чоловіків. І я і дякую долі, що на моєму житті завжди такі зустрічалися чоловіки.

ВЕД.: Тетяно Михайлівно, а Вам дякуємо за зусилля, адже тепер у нас є флагман Котельви і взагалі Полтавщини — агрофірма «Маяк» і ось хочеться поговорити саме про це підприємство. Одним із найбільших, так би мовити, візитівок, козирів цього підприємства є вирощування екологічно чистої продукції. Вона славиться на всю Україну. Хоча такий ось шлях розвитку господарства — доволі важкий, він потребує багато зусиль і мало підприємств (давайте чесно говорити), мало підприємств його обирають. Чому все-таки ви залишились вірні оцій екологічно чистій продукції?

КОРОСТ: Знаєте, я хочу у відповідь на це сказати багатьма такими фактами. Для мене завжди у моєму такому сенсі життя була на першому плані — людина. Людина з її життям, з її інтересами, з її таким захистом, комфортним і задоволеним життям. Я ніколи не вбачала себе щасливою, якщо поряд зі мною жили люди, які страдали: чи хворіли, чи не мали тих коштів, чи не мали тих можливостей і т.д. Звичайно, всі люди не можуть мати такі можливості, тому що це в великій мірі залежить від того, наскільки людина здібна щось вирішувати, наскільки в неї розвинуті її професійні здібності і можливості. Але, як кажуть, в кожного — своє місце. І завдання полягало в тому, щоб все це об’єднати і створити такі умови, де кожна б людина почувала себе комфортно. Тобто, якщо вона прийшла на роботу — значить, вона повинна получити від цієї роботи задоволення, вона повинна захищена бути, її повинні оточити тією любов’ю, тією турботою, щоб вона тобі віддячувала, робота. Я вам скажу, що не завжди це, як би, було віддачею. Я дуже багато в житті допомагала людям, дуже багато піднімала людей на різні такі рейтинги і рівні, і не завжди мені це все віддячили. Але я не жалкую. Я думаю, кожна людина , проживши своє життя, вона порівняє все собі. І якщо говорити про підприємство, то я хочу сказати, і взагалі я хочу сказати про всю нашу державу. Сказати те, що дивіться, ось як би хто сьогодні не оцінював владу, я її сьогодні представляю, я представляю владу, Президента нашого Віктора Федоровича Януковича. І я хочу її представляти так, щоб не було соромно Президенту за мене. Але люди повинні розуміти, що сьогодні є світові виклики, є внутрішні виклики, є конкуренція. Наша держава повинна боротися за своє місце у світі. І коли сьогодні говорять про те, що нада вступити туди, нада вступити туди, я завжди думаю: нада самим відбутися, нада сформувати свій такий потенціал, щоб не ми просилися, щоб нас питали, чи ви хочете, а не ми просилися, щоб нас прийняли. Якщо ми, українці, це зрозуміємо, я думаю, що нашу державу будуть поважать у світі, у нас буде й демократія, у нас буде все. Тому, працюючи у господарстві, я своїм головним завданням ставила, щоб моє господарство було конкурентним, щоб та продукція, те виробництво, яке ми здійснювали у цьому господарстві, було конкурентне. Яким чином бути конкурентним? Конкуренцію створює попит, якщо на мою продукцію буде попит, значить я буду завжди мати економічні показники і т.д. І ось дивіться, сьогодні наша держава, які показники головні, виживає або оберігається від тієї кризи? Саме головне сьогодні — ми не можемо похвалитися, що ми там енергетична держава, що ми держава металургійна чи ще щось, бо бачите, яка в світі конкуренція. А ось наша сільськогосподарська продукція кругом потрібна. І те саме зерно, і те саме молоко, і те саме м’ясо. Тому я й визначила пріоритети, що потрібно, перш за все, щоб ми гарантували нашій державі продовольчу безпеку. Продовольча безпека — це не просто вал якоїсь продукції, це фізіологічна потреба. І кожна людина повинна отримувати фізіологічну потребу м’яса, молока, яєць, іншої продукції, овочів, фруктів. Що для цього потрібно? Для цього потрібен відповідний баланс у нашій державі. Хто над цим повинен працювати? Над цим повинні працювати ті, хто сьогодні користується й живе на нашій українській землі, яка має високий потенціал. Чого я кажу, що сьогодні нам потрібна екологічна продукція, натуральна продукція? Та вже всі ми побачили, в якій ми небезпеці живемо, що ми даємо своїм дітям, що ми створюємо для нашого майбутнього. Ми сьогодні не маємо здорової матері, здорової дитини. Ми сьогодні кажемо: повинна там і медицина, але медицина — це та галузь, яка як би захищає оті спалахи і всього. Ми повинні зробити системний підхід до здоров’я людини. Який це системний підхід? Починаючи від здорового способу життя, який повинні діткам нашим, перш за все, дати молочко, дати м’ясо натуральне. Я маю статистичні дані нашої держави, коли згідно фізіологічних норм споживання основних видів продукції — це молоко, м’ясо і т.д., ми повинні споживати не менше 360-400 грамів молока. Ми його сьогодні 40 грамів споживаємо і то не знаємо, чи то молоко, чи то не молоко. Бо таке наше виробництво, ми його скоротили з 21 млн. молока в 90-х рр. ми скоротили до 2.5 млн. Я щитаю молоко тільки те, яке вироблено натуральне, якісне с/г підприємств. Ми оставили наших дітей без молока. Держава Китай сьогодні прийняла закон про обов’язкове споживання кожної дитини 2 стаканів молока. Це держава, в якій завдання стоїть не збільшувати народжуваність. А ми ставимо завдання збільшить народжуваність, а як його збільшить, коли у нас?.. Тому моя така мета — я просто хочу, щоб на моєму прикладі, щоб у мене появилося дуже багато... Ось я роблю в районі, я сьогодні не тільки в «Агрофірмі Маяк» це впроваджувала, я запалила цією «хворобою» всіх моїх колег, керівників с/г підприємств. І ми сьогодні в районі вийшли на виробництво молока на рівні 90-х рр. Ми впровадили світові сучасні технології виробництва молока. Які це технології? Це технології, коли процеси у тваринництві, важкі процеси, де жінки тягали битони, носили корми і т.д., замінили автоматизованими процесами. Ми дали високу продуктивність нашого молочного стада, ми поставили сучасні молочні комплекси і я цим горжуся, що це не тільки в мене, а це і в моїх колег. І я думаю, що буде район , буде такий островок, значить уже не буде можливості іншим робити щось гірше. І я впевнена в тому, що все-таки політика — це певні пріоритети. Якщо політика держави буде направлена на ці пріоритети, значить це й буде внесок у добробут людей і я думаю, що ми над цим і працюємо.

ВЕД: Тетяно Михайлівно, завдяки вашим таким глобальним думкам, глобальному мисленню, світлому розуму і взагалі проробленій роботі, Ви займаєте посаду голови Котелевської РДА. І хочеться, якщо ви вже заговорили за економічну сферу, хочеться запитати за соціальну сферу. Вона ж на селі у нас не найкраща в Україні? У Вас, як у службовця, хочеться поцікавитися, чому склалася така ситуація з соціальною сферою на селі? Наприклад, в Котельві, на скільки я знаю, раніше дуже розвинений був кінний спорт, а зараз чомусь спад пішов? Славилися ж змаганнями, показовими виступами, але чомусь зараз уже гірша ситуація?

КОРОСТ: Я вам скажу, що соціальна сфера створюється там, де створюється виробництво, де є економіка, де є робочі місця і т.д. На жаль, це не моя вина, що в деяких селах сьогодні, де прийшли так звані інвестори, або так звані латифундисти, які сьогодні крім посіяти на полях генно модифіковану кукурудзу, нічого не вирощують. Вони розібрали ферми, вони позбавили робочих місць, немає там ні тракторної бригади, ні автопарку, нічого. Все це призвело до того, що молоді в тих селах уже немає. Немає робочих місць і як такої і соціальної сфери немає для кого створювати. Але я хочу сказати, що ми в нашому Котелевському районі, ми це не ставимо, що тут не можна нічого зробити. Ми працюємо. І я вам скажу, коли я прийшла працювати на цю посаду, я ж прийшла не заради якогось певного положення. Я прийшла тільки для того, щоб змінити соціально-економічний розвиток нашого Котелевського району на краще. Щоб люди відчули це наглядно на тих змінах, які відбуваються. Перша зміна — до цього дітки у селах не відвідували дитячі садки. Бо вони позакривались, бо там було не наповнюваність і ми шляхом створення дитячих груп при школах, які, до речі, сьогодні є тоже мало комплектними, ми в кожному селі відкрили дитячий садок, де було п’ятеро дітей, ну скільки жило в селі, скільки ми їх і охопили. Ми маємо сьогодні охоплення дітей майже 90%, всі, хто бажає, всі дітки. Ми запровадили, щоб у кожному селі був клуб, щоб у кожному селі була амбулаторія, яка обслуговує, і дали всі можливості для амбулаторії, щоб ця амбулаторія була оснащена і транспортом, щоб там були аптеки, щоб там були лікарі. Звичайно, це не дуже просто. Я вам скажу, є дуже багато таких проблемних питань у забезпеченні соціальних таких... коли не ремонтувалися клуби віками, школи не ремонтувалися. Все це треба було за короткий термін його восстановити і повернути віру у те, що соціальна сфера — це основа добробуту, це ті умови для того, щоб людина, ідучи на роботу, знала, що її соціальні питання захищені. І сьогодні ми працювали в багатьох проектах і Європейського Банку, і проектах обласної ради, і ОДА. І ми мали в 2011 році 1 місце по соціальному, в минулому році 2 місце по соціальному розвитку. Я думаю, що оце змагання, воно, мабуть, і направлене на те, щоб змінити те, що сталося. Але я вам скажу, що якщо не буде в кожному селі основного такого суб’єкта господарської діяльності, який свої виробничі питання пов’язує і вважає, що потрібна соціальна сфера, то там дуже важко вирішувати ці питання. Тому що там і надходження в бюджет зовсім інші, і як би ми не хотіли, якщо немає дітей у школу, то немає ж і школи, немає дітей у садік, немає і садіка.

ВЕД: Тетяно Михайлівно, сподіваюся, що всі наші посадовці, в тому числі і люди, теж проникнуться цими вашими словами і будуть намагатися допомагати в такому розвитку нашої країни. Зараз давайте відійдемо трошки від роботи, від справ серйозних і поговоримо трошки про вас, як про людину, і, перш за все, як про жінку й матір. За всіма обов’язками у вас вистачає часу на спілкування з рідними і сім’єю?

КОРОСТ: Я завжди кажу, що сім’я — це не тільки мій чоловік, мій син, мої внуки, сім’я — це увесь мій той колектив, з яким я працюю, увесь мій район. Я так вважала і так вважаю свою сім’ю. Але беззаперечно те, що ви говорите, що сім’я — це основа. Я вам скажу, що мене сім’я підтримує, немає ніяких таких для мене проблем, щоб я себе почувала некомфортно. Мабуть, це і основне в тому, що я працюю на цій роботі і, можливо, не стільки приділяю уваги. Про те, як я приділяю уваги, свідчить той факт, що мені вдалося виховати хорошого сина, який сьогодні продовжив мою справу. І це, мабуть, саме головне, коли залишаючи свій слід на тій землі, де ми працюємо, ми залишаємо своє покоління, яке продовжує, яке дорожить тією працею і своїх рідних батьків, і дорожить працею тих людей, які працювали. Я дуже задоволена тим, що я передала свою справу молодим спеціалістам, які сьогодні роблять усе, щоб не підвести, щоб не скомпрометувати, що вони там прийшли на щось готове. Я дуже задоволена, що у них сьогодні получається навіть краще. Наприклад, працюючи на державній службі, я хочу підготувати таких людей, які б могли по-господарськи працювати на державній, не бути чиновниками, бути близькими то всього того, що оточує їх, до тих людей, до тієї території, до всього, і вміти спілкуватися, чи виконувати обов’язки перед, як ви сказали, тими владними структурами. І знаєте, кожний думає , що влада — це якесь певне там положення. Влада, це перш за все, відповідальність. Якщо ти хочеш іти у владу, так будь відповідальним, якщо ти не відповідальний, лучше в неї не йди, бо рано чи пізно ти її позбудешся. Тому я все-таки впевнена в тому, що у нашій державі, у нашій Полтавській області, я вам скажу, наша область дуже організована, і, мабуть, основою такої високої культури в нашій області є те, що наш голова адміністрації Олександр Васильович Удовіченко, наш голова обласної ради створює такі умови, де маєш можливість реалізовувати свої здібності, свої бажання. В нас немає такої зарозумілості, людина кожна, я, як керівник, і інші мої колеги, я ж бачу, що вони мають завжди можливість отримати ту підтримку, завжди свою ініціативу запропонувати. І я думаю, що це саме головне. Мабуть, це складається так: ось нам ніколи мітингувати, нам ніколи там десь якісь всякі такі непотрібні речі говорить і десь когось звинувачувати. Просто ми працюємо. Ми працюємо для того, щоб люди відчували, що те, що ми робимо, це для людей. І я думаю, що так повинні думати всі.

ВЕД: Тетяно Михайлівно, дуже приємно, що ви людина патріотична, відповідальна і завжди, завжди в роботі. У нас все зводиться до роботи, а скажіть, чи у вас вистачає часу хоч інколи вимикати телефон, відміняти якісь плани і просто — чи насолодитись природою, чи просто відпочити, а то все робота й робота? Чи вистачає часу для себе?

КОРОСТ: Часу для себе завжди вистачає. Я, крім того, що я щось роблю в загальному такому житті, в мене ще є певні мої хобі. Я люблю гарно приготувати, запросити гостей до себе, чи виїхати на нашу чудову Котелевську природу і поспілкуватися там і з природою, із своїми людьми, друзями. Я дуже часто збираю людей не тільки мого такого чи рівня, чи покоління. Я люблю спілкуватись з простими людьми і інколи, знаєте, мене навіть звинувачують у тому, що я зібрала для того, щоб людей там, особливо, коли це буває ... Я, наприклад, не дивлюся, чи це перед виборами, чи після виборів. Я й перед виборами, і після виборів весь час спілкуюсь з людьми, ми виїжджаємо на природу, ми співаємо, ми танцюємо, ми готовимо хороші страви. І я думаю, що це таке моє уже життя, яке поза всіма отими, як кажуть, буденними, державними справами і іншими. Ви мені казали, що я не дала відповіді про те, що у нас затихає розвиток всякого дозвілля. Навпаки, я вам скажу, що ми розвиваємо дозвілля. І в нас є розроблена програма і ми в цьому році хочемо її реалізувати, — це програма туризму. На території нашого Котелевського району є унікальне городище скіфське, де багато років жили скіфи, де робляться розкопки. Ми в цьому році плануємо відкрити музей. І до нас уже дуже багато їздять людей. До нас і в «Агрофірму Маяк» багато приїжджає іноземців. У нас були і японці, й китайці, і австрійці, і голландці, і канадці. І я вам скажу, що я помічаю? Коли ми їх пригощаємо нашими українськими стравами, вони знаєте, коли даєш котові натуральну ковбасу, й не натуральну, то оту ковбасу, яку натуральну, кіт їсть, аж захлинається. Так вони весь час: ой, яка у вас продукція, яка хороша! А де ви її продаєте? А дайте нам там то в Германію, то ще десь. Тому я думаю, що в нас дуже багато перспектив. І я просто одного тільки боюся, не те, що боюся, а так, думаю, чи вдасться мені реалізувати все те, що я в своєму житті задумала? Просто час іде, життя дуже бистро біжить і хочеться пожити ще дуже багато, щоб усе успіти реалізувати і люди це побачили.

ВЕД: Тетяно Михайлівно, ми тоді бажаємо вам довгих років життя, дуже приємно з Вами спілкуватися. Ну і наостанок традиційно в нашій програмі ми просимо всіх наших гостей побажати щось нашим слухачам від себе, від душі, як то кажуть. Вам слово.

КОРОСТ: Я ще раз дякую за те, що мала можливість сьогодні спілкуватися в прямому ефірі з нашими слухачами і хочу всім побажати такого єднання, таких спільних ідей, спільних дій, реалізації всіх задуманих планів. Давайте об’єднуватися, давайте увесь отой потенціал нашої держави, давайте його направимо на те, щоб нам усім у цій нашій такій гарній державі, самій найкращій, жилося комфортно, гармонійно, щоб ми розвивали свої українські традиції, щоб ми любили, щоб ми співали, щоб ми... Повірте, що кожному для цього не так багато в житті і відведено. Тому давайте скористаємося своїми такими можливостями такого щасливого життя.

ВЕД: Тетяно Михайлівною, дуже дякую вам за спілкування. Я нагадую, що ви всі, наші слухачі, слухали програму «Персона грата» і у нас в гостях була Герой України, заслужений працівник сільського господарства і просто прекрасна жінка — Корост Тетяна Михайлівна. Ознайомитись з інтерв’ю ви також зможете на сторінках інтернет-видання «Полтавщина», адже це наш спільний проект. Любіть українське і залишайтесь на рідному радіо!