«Persona grata»: Вахтанг Кіпіані

[Відео було видалено]

О.З: Це радіо «Ваша хвиля» і ви слухаєте програму «Персона грата». Сьогодні у нас в гостях великий журналіст і громадський діяч Вахтанг Кіпіані. Вітаю вас в ефірі.

В.К: Вітаю всіх з Новим роком. Якщо ви сьогодні прокинулися, то це вже чудове свято. І бажаю вам прокидатися ще мінімум 365 днів на рік.

О.З: Отож, Вахтанг, переходимо одразу до запитань. Кішки чи собаки?

В.К: Собаки.

О.З: Авангард чи класика?

В.К: Класика.

О.З: Блондини чи брюнети?

В.К: Швидше блондинки, а от дружина — брюнетка.

О.З: М’ясо чи риба? До кулінарії тепер трішки.

В.К: М’ясо.

О.З: Шампанське чи горілка?

В.К: Не п’ю.

О.З: Синиця в руках, чи журавель у небі?

В.К: Не знаю. Хотів би сказати, що журавель, але часто задовольняюся синичкою.

О.З: Дія чи споглядання?

В.К: Дія.

О.З: Принцип чи компроміс?

В.К: Принцип.

О.З: Ваше життєве кредо?

В.К: Немає. Живу.

О.З: Ваші кумири серед історичних особистостей?

В.К: Вони настільки недосконалі, ці історичні особистості, що там не було і не може бути кумирів. Є купа людей, я можу їх назвати сотню, які для мене просто цікаві як об’єкти споглядання.

О.З: Що ви змінили б у собі, якби мали таку можливість? Я маю на увазі фізичні особливості.

В.К: Схуднув би.

О.З: Без чого не можете вийти з дому?

В.К: Без купи речей. Без книжки або газети, яку буду читати в метро.

О.З: Що може змусити вас розсміятися?

В.К: Дуже багато речей. Ну... Дитина.

О.З: Улюблені кольори?

В.К: Блакитній. Зелений.

О.З: Ваш найстрашніший сон?

В.К: Колись в мене був такий сон, коли я кілька разів рятував вночі хлопчика, якого я реально знав. Мені здавалося, що він недалеко від якоїсь електрики і я рукою його від неї відкидав. Потім навіть подзвонив його мамі і так запитав обережно — чи все нормально з Дмитриком? Вона сказала, що все нормально.

О.З: Що для вас щастя?

В.К: Це мої діти. У мене їх троє.

О.З: Чого ви найбільше боїтеся?

В.К: Боюсь смерті.

О.З: Чого не любите в собі, риси характеру?

В.К: Хай інші скажуть. Я не знаю що.

О.З: Чого не любите в інших?

В.К: Напевне, того самого, що в собі. Але ще не визначився — чого саме...

О.З: Хто із сучасників викликає у вас захоплення?

В.К: Ну... Захоплення — це не моє слово. Я на всіх дивлюся, але роблю висновки сам.

О.З: Яким є на даний момент ваш внутрішній стан? Як можете його описати?

В.К: Достатньо спокійний. Але при цьому я постійно думаю про те, що в кінці місяця мушу дати дітям хліба та до хліба.

О.З: Які якості найбільше поважаєте у чоловіках?

В.К: Чоловічі.

О.З: А у жінках?

В.К: Чоловічі плюс розум.

О.З: Де і коли ви були найщасливішим?

В.К: Я, в принципі, дуже щаслива людина, щоб сказати що найщасливіше. Але, крім моментів, пов’язаних з родиною, я був реально щасливий і на грані якогось трансу, коли вперше побував в Римі на аудієнції у святішого Іоанна Павла ІІ. Для нас це було щось неймовірне. Я цю людину страшенно любив. І от, коли я був поруч, стояв поруч, для мене це було щось неймовірне.

О.З: Ваші улюблені письменники?

В.К: Джеральд Даррелл. Це письменник британський, який писав про тварин.

О.З: А ваш улюблений літературній герой?

В.К: Остап Бендер.

О.З: Яку музику ви слухаєте?

В.К: Різну. Швидше ту, яка звучить, а не щоб спеціально підбирати. Раніше любив рок, а тепер уже будь-яку, яка гармонує. Коли я їхав в Полтаву, дві години слухав російський шансон. «Много думал».

О.З: Про що ви у своєму житті шкодуєте найбільше?

В.К: Є багато речей, про які я шкодую. Я не буду казати взагалі вголос про них.

О.З: В яку епоху ви хотіли б жити?

В.К: Тільки в нашу. Бо в середньовіччі або вбили б, або з’їли б. А так ти сам можеш і вбити, і з’їсти, і зробити все це без крові.

О.З: Ким мріяли стати у дитинстві?

В.К: Біологом. Якраз під впливом Джеральда Даррелла, і Василя Пєскова, і інших людей, які писали. Я хотів бути біологом до 9-го класу, а потім настала перебудова — і я став істориком.

О.З: Рейтинг власного життєвого успіху за 10-ти бальною шкалою.

В.К: Ну, думаю, «сімочка».