Розмір тексту

«Persona grata»: Женя Тарайкович

Женя Тарайкович
Женя Тарайкович

Ведучий: Сергій Рост. Гостя — фіналістка шоу «Х-фактор. Революція» Женя Тарайкович

[Відео було видалено]

ВЕД.: Усім привіт! З вами Сергій Рост. В ефірі «Персона грата» — спільний проект FM-радіостанції «Ваша хвиля» та Інтернетвидання «Полтавщина». Наші земляки талановиті, без сумнівів, досягають значних успіхів у всіх сферах життя. А ось таких, щоб навіть знаходитись в іншому місці, але до тебе підходили, впізнавали, фотографувалися на згадку — дійсно, небагато. Саме такою, попри свій ще доволі юний вік, є наша сьогоднішня гостя. Сьогодні з великим задоволенням буду спілкуватися з фіналісткою Х-фактора «Революція», приємною дівчинкою, ну і моєю подружкою Женєю Тарайкович. Привіт тобі! Як настрій?

ТАРАЙКОВИЧ: Привет, Серёжка! Все отлично.

ВЕД.: Як проводиш літо? Чим займаєшся, Женю?

ТАРАЙКОВИЧ: Отдыхаю, развлекаюсь, встречаюсь с друзями. Ну и, естественно, пою.

ВЕД.: Женю, здається, задля участі в проекті ти була змушена відкласти свій вступ до музичного училища. Розкажи, як це було.

ТАРАЙКОВИЧ: Я стояла под дверью музучилища, уже держалась за двери. Приехала вместе с мамой подавать документы. Ну мне звонят из СТБ и говорят: так и так, Вы прошли на проект. Я, не долго думая, разворачиваюсь и ухожу. Вот. Как то так я отказалась от мечты, к которой шла 4 года. 

ВЕД.: А що на це сказали твої батьки? 

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, они меня сначала отговаривали, а после кастинга уже поняли, что мне все равно на училище и решили отпустить. 

ВЕД.: Жень, а як взагалі до тебе прийшла ідея саме взяти участь у шоу Х-фактор?

ТАРАЙКОВИЧ: Идея на самом деле пришла не мне, а моему другу. Он сказал: давай попробуй, ты ничего не теряешь. Я так подумала. Думаю: ну, действительно, что я в принципе потеряю. И решила поехать.

ВЕД.: А як ти розцінювала свої шанси, коли приїхала на самий перший передкастинг?

ТАРАЙКОВИЧ: Честно говоря, я никого еще не слышала до этого. Я думала: та ну, в Полтаве я крутая, значит и там буду крутой. Ну, и как оказалось...

ВЕД.: Ну, наскільки я розумію, це багатотисячний натовп стоїть на кастингу, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Да, я была в Харькове, нас было около, 7 тысяч человек. Там стояло 12 палаток и в палатках прослушивали ребят. Я стою, и мои друзья, с которыми я приехала, начали с меня смеяться: «Вот, дальше палаток ты не пройдешь, там в палатке и останешься». Ну, меня это, конечно, задело, и я вот пошла, думаю, блин, докажу вам, что пройду. Зашла, спела 4 песни и прошла.

ВЕД.: Ну, а психологічно, мабуть, важко, коли атмосфера кастингу, всі розспівуються, як ти відчувала себе в цей момент?

ТАРАЙКОВИЧ: Мне было абсолютно все равно. Так получилось, что у нас образовалась компания — 12 чел. из Харькова и нас трое из Полтавы. И там мальчик был с гитарой. По сути, все боялись нас, а не мы кого-то. Нас было уже человек 20, и мы все сидим вокруг этой гитары, начинаем петь, и все ребята понимают, что либо мы к ним, либо мы куда-то.

ВЕД.: А з ким ти поїхала з Полтави, ти кажеш, що у вас була компанія з Полтави?

ТАРАЙКОВИЧ: А, нет, абсолютно левые ребята, скажем так.

ВЕД.: Ти не знайома була? Там познайомилась?

ТАРАЙКОВИЧ: Там был один мальчик Игорь, я до сих пор с ним поддерживаю отношения, но опять таки, мы познайомились в Харькове. Я даже не знала, что он из Полтавы, я вообще никого не знала, кроме Кензова, но мы встретились там уже на кастинге.

ВЕД.: Ти не знала, що Олег...

ТАРАЙКОВИЧ: Я сижу с мамой, мы что-то разговариваем, заходит Олег, Паша и Костя. Я сижу и думаю: блин, а что они тут делают? А потом вспомнила: а, точно, Олег же поет.

ВЕД.: І хлопці з «Принципової зміни» вболівавали за нього. А скажи, будь ласка, хто тебе підтримував, коли ти поїхала на самий перший кастинг?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, так получилось, что меня поддерживала только мама, потому что моя сестра, к большому сожалению, была на то время в Турции, ну, и сейчас она в Турции. Она все время в Турции. Была только мама. Но я познакомилась с ребятами, которые пошли уже со мной к Марченко. 

ВЕД.: А взагалі хтось, крім батьків, знав про те, що ти будеш приймати участь?

ТАРАЙКОВИЧ: Да, ребята из моей музыкальной школы. Они меня всячески поддерживали, мой преподаватель Макеева Светлана Валерьевна. тоже. Она то меня и готовила, но потом она плюнула и сказала, что я тебя все равно не приготовлю так, как надо, поэтому занимайся сама, вот.

ВЕД.: А скажи: мабуть, тут, як і в будь-якій іншій справі, є люди, які казали: «Це не твоє, не лізь туди в ті кастинги!» Були такі?

ТАРАЙКОВИЧ: Нет, к большой радости , не было.

ВЕД.: Взагалі не було таких, що казали: «Ну, Жень, ти подивись, які там голоси у першому сезоні були?»

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, мама изначально, это я уже после того, как пошла на прямой эфир, мама мне призналась... Я сидела дома после кастинга, разговаривали за «Х-фактор». Я говорю: «Мама, прикинь, я выиграю 2 млн». Мама подумала: «Та что ты мелешь». Это она потом мне уже рассказала, ну а так в лицо никто ничего не говорил. 

ВЕД.: Мабуть, ти відразу відчула підтримку нових друзів, які з’явились. Розкажи саме про тих знайомих, які з’явилися на шоу?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, естественно, конкуренция была, это очень сильно чувствовалось, именно когда были пряме эфиры. Но вот у меня есть друзья, не побоюсь этого слова, действительно друзья, группа «Мед». Мы с ними познакомились в тренировочном лагере — ребята просто мешали мне спать. Было 4 часа утра и у меня было полчаса, чтобы поспать, и они под окнами сидели играли на гитаре. Я их тогда просто возненавидела и вылила на них воду из балкона. Ну, они решили не мстить мне, пришли и просто закинули мне в комнату пауков.

ВЕД.: А що за павуки, розкажи.

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, просто 2 паука словили в спичечный коробок и закинули мне в комнату. 

ВЕД.: Звичайно, вони мокрі були, трішки образились. В 4 ранку було прохолодно, мабуть. З ким ти зараз спілкуєшся з тих, з ким познайомилася саме на кастингах, на прямих ефірах?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, естенственно, со своим журналистом Ваней. Ну, тоже у меня изначально отношения с ним как-то не сложились, вот, ну а потом мы уже после проекта даже подружились очень сильно. Я начала едить на эфиры и он меня встречал, мы постоянно вместе гуляли. Естественно, с Курасовым, тут, по-моему, и так понятно.

ВЕД.: Владислав, до речі, приїзджав до нас буквально місяць тому і ти його підтримувала також в його концерті полтавському.

ТАРАЙКОВИЧ: Да.

ВЕД.: Зичайно, пам’ятаю, дуже сподобалось.

ТАРАЙКОВИЧ: Еще Аня Охрицка, вот буквально, кстати, вчера вечером звонила, спрашивала, как у меня дела. Ну и все в принципе. Из ребят из прямых эфиров я общаюсь не очень. Ну, а там вот из тренировочного лагеря много. 

ВЕД.: Скажи, будь ласка, три такі найяскравіші факти, три епізоди, що тобі запам’ятались? 

ТАРАЙКОВИЧ: Первое — это когда наш администратор сказал, что моя мама ненормальная.

ВЕД: Чому він так сказав?

ТАРАЙКОВИЧ: Мы стояли на кастинге и мне уже надо было идти на сцену, я стою и смотрю — мою маму телепает. Она просто стоит, у нее слезы, она красная вся такая, она волновалась, наверное, больше, чем я. Мне в тот момент хотелось так развернуться, уйти, плюнуть на все и сказать: «Так, мамины нервы дороже». Но меня уже тогда отправили на сцену. Вот этот момент помню очень четко. Помню еще, как спускалась уже к Марченко, я не знаю почему, но у меня все какие-то эмоциональные стрессы — через слезы: мне плохо — плачу, очень хорошо — тоже плачу, как-то так. Я была настолько рада, я стою, плачу, не могу успокоиться, вот это четко помню. Помню, после первого эфира, я даже плакать не могла, просто вышла со сцены пустая. Первый раз в жизни у меня не было вообще никаких эмоций, все, что было, осталось на сцене.

ВЕД: Женю, ось коли перед прямим ефіром С.Сосєдов оголошує: «Цветок солнца — Є. Тарайкович» і йде заставка твоя разом з фотографіями, і ця секундна тиша перед тим, як починається фонограма. Що ти відчувала в цей момент?

ТАРАЙКОВИЧ: Мозги отключались просто, вообще причем отключались. Ты стоишь, не знаешь что делать, единственное, что спасало, — то, что мы уже работали на этой сцене, уже знаем сцену, аппаратуру... сзади меня еще были ребята из группы «Маинг», я от них чувствовала большую поддержку. А на репетициях, именно когда был генпрогон, и не было ни Соседова, ни ребят, ты сам на сцене, освещение, минусовка — мозги отключаются. Я иногда просто забывала, что нужно петь. Минусовка пошла, а я так и стояла. 

ВЕД: До речі, були такі ситуації, коли ти в прямому ефірі ти співаєш один рядок і думаєш. який же рядок наступний, ти не знаєш що робити?

ТАРАЙКОВИЧ: Да, было такое, я по сути из-за этого и вылетела. Мне поставили одну из моих любимих песен «Солнце» А.Лорак , просто стою, и я реально не помню, какие дальше слова. Я стою и единственная мисль: лиш бы бэков не было. Я начинаю петь и понимаю, что бэки... вот так вот.

ВЕД.: А це який прямий ефір був?

ТАРАЙКОВИЧ: 4. 

ВЕД.: Ну, нічого страшного, думаю, кумедно це вийшло?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну как-то не очень.

ВЕД.: Ми заговорили за С.Сосєдова, він був твоїм, дійсно, зірковим тренером. Скажи будь ласка, як ти ставишся до цієї людини, що про нього скажеш?

ТАРАЙКОВИЧ: Он крутой. Единственое, что я могу сказать, он очень умный, образованный человек, я от него действительное многое взяла. Еще помню, когда он приезжал к нам в Пуще Водицу, сидит и говорит: «Так вот у меня самые младшие участницы проекта — Лера и Женя. Вот вам мой номер, звоните мне в 3, в 4 часа ночи, не важно, если будут какие-то проблемы, какие-то вопросы, вы мне звоните, мы будем что-то решать». И меня это так тронуло.

ВЕД.: А як ти думаєш, відношення до інших зіркових тренерів у інших конкурсантів було таким же теплим, як у вас з Сергієм?

ТАРАЙКОВИЧ: Нет, абсолютно разные были отношения, не знаю. Соседов относился к нам, как своим детям: забота, опекал нас. Вот он приезжал почти каждый день, никто из звездных тренеров не приезжал каждый день к своим конкурсантам. Все репетиции, которые у нас были, неважно в П.Водице или на Авиансе, Соседов всегда был с нами. Он звонит: «Девочки, я еду к вам, вам что-то взять, — мороженое, шоколад, что вы хотите?» У меня так папа едет с работы, звонит мне и говорит: «Что ты хочешь?» Точно такое же отношение было у Соседова к нам. Это поистине круто.

ВЕД.: Як ти вважаєш, чому таке відношення інших членів журі саме до Сергія, та і взагалі, якось вони не дуже поважали його критику, і не дуже з ним рахувалися, особливо Серьога. І.Кондратюк часто підколював його та й Йолка так хизувалась трішки...

ТАРАЙКОВИЧ: Откровенно говоря, — это зависть, это просто человеческая зависть, потому что Соседов — очень, очень, очень умный. У него 3 высших образования, одно из них — музыкальное. По одному образованию он пианист. Человек действительно знает, о чем он говорит. Поэтому... 

ВЕД.: Ну да, і ти, мабуть, також багато чого нового дізналась?

ТАРАЙКОВИЧ: Я 11 лет прозанималась в музыкальной школе, я не знала, что такое милизматика. Мне человек просто на пальцах объяснил, что это, как это делается и просто взял и показал. Несмотря на то, что у него неидеальный голос, я поняла, как это делается, я пользуюсь этим сейчас. 

ВЕД.: Зрозуміло. А скажи, ти підтримуєш зараз з ним зв’язок? 

ТАРАЙКОВИЧ: Да, конечно, каждый раз, когда в Києве, либо он мне звонит, либо я ему звоню, мы общаемся. 

ВЕД.: Розкажи, як саме проходять ці зустрічі. Ось Хрещатик, наскільки я розумію: іде Ж.Тарайкович з сяючими очима і виїжджає з Бентлі С.Сосєдов, і вони обіймаються і їдуть кудись у кафе, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, с какой Бентли, Сереж? Ты загнул...

ВЕД.: А який автомобіль у нього?

ТАРАЙКОВИЧ: По-моему, Ауди. Такая самая простая, обыкновенная.

ВЕД.: Так саме як проходять ці зустрічі, дуже всім цікаво, я думаю?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, честно, как старые друзья,. никакого напряжения, все так спокойно, вольяжно, не знаю, я расслабляюсь, я получаю удовольствие, когда его вижу.

ВЕД.: Ну і в Києві вас, мабуть, удвох вже впізнають, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Да, есть одно заведение в Киеве, в котором мы так довольно часто бываем, 2 раза были точно: 1 раз, когда я была еще на проекте, у меня было плохое настроение, и он приехал за мной... А нет, он мне позвонил и сказал, что я за тобой приеду. Я думаю: блин, что я натворила, я давай сидеть думать, что случилось. О — все! Звоню маме: «Мам, точно я не сделала там, я тебе ничего не говорила»? — «Нет. А что случилось?», — «Та за мной сейчас Соседов приедет, поговорить хочет». Мама: «Женя, я тебе вб’ю». Я там серйозно, сидела думала, а он просто решил меня куда-то сводить, чтоб я расслабилась.

ВЕД.: Класно, мабуть, це, дійсно, людина з такою великою душею?

ТАРАЙКОВИЧ: Да. 

ВЕД: Женю, от на твою думку, чого тобі не вистачило для того, щоб пройти далі в «Х-факторі»?

ТАРАЙКОВИЧ: Наверное, сил. Было тяжело, не было интернета, не было друзей, родных. Я из тех людей, которые черпают энергию либо от родных людей, либо от новых лиц. Нас было 18 чел. и администраторы. Ничего нового я себе не видела. Мне кажется, из-за этого у меня не хватило сил. 

ВЕД.: Спілкування, так, з близькими?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну конечно. Общение, общение и еще раз общение. 

ВЕД.: От я зараз з тобою спілкуюся, заряджаюсь якось енергетикою, буду зараз до ночі вести ефір прямий далі. Жень, от ти приїхала в Полтаву після того, як покинула проект, і ось ти приїзджаєш в наше рідне місто, і що після цього змінилося?

ТАРАЙКОВИЧ: Первые 2 недели у меня была жесткая депрессия.

ВЕД.: Чому?

ТАРАЙКОВИЧ: Я не знаю, я просто, ну 9 мес. на проекте, грубо говоря: начало кастингов и прямые эфиры, ты живешь вот именно этим проектом и вот когда ты вылетаешь, кажется, что у тебя было все, и ты стоишь просто — ну, пустота. Мне казалось, что у меня больше ничего нет.

ВЕД.: А як ти знайшла в собі сили вийти з цієї ситуації? 

ТАРАЙКОВИЧ: Мне папа подсунул статью Лолиты, она там писала, что я большая молодец, что я очень сильная. И я так сижу и думаю: «Блин, если она так подумала, значит, нужно оправдывать ее надежды». Ну, меня родители всячески пытались занять, и туда меня водили, и в кино, и в кафе, в музыкальную школу я опять вернулась, начала ходить, хотя не ходила до этого очень долго, — выпустилась. И просто начала жить так, как жила до проекта. 

ВЕД.: Зрозуміло. Ось ці самі перші місяці люди впізнавали на вулиці, так? 

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, откровенно говоря, узнают до сих пор. Вот у меня иногда даже такое чувство, что просто началась новая волна «Х-фактора», показывают опять прямые эфиры, поэтому люди узнают. Но это очень приятно, на самом деле: подходят, спрашивают. 

ВЕД.: Так, а що ти відчуваєш саме в цей момент, як вони підходять? Кажуть: «Ти Женя Тарайкович?»

ТАРАЙКОВИЧ: Да. Ты вот эта Женя? Да? А что ты там делала, а как там было? А как Соседов? А я стою и думаю: «Боже, я такая классная».

ВЕД: Ну, ти дуже, думаю, скромна дівчинка?

ТАРАЙКОВИЧ: Я? Да.

ВЕД: Ну зараз чому так, пройшло вже, 9 міс.?

ТАРАЙКОВИЧ: В новогоднюю ночь закончился проект.

ВЕД.: 8 міс. після проекту і до цих пір впізнають?

ТАРАЙКОВИЧ: Да.

ВЕД.: Чудово, більше нічого сказати. Давай повернемося до твоєї освіти. Де ти плануєш далі навчатися?

ТАРАЙКОВИЧ: Сейчас я поступила, как и хотела, в музыкальное училище им. Лысенка на 1 курс на вокал, на бюджет, на стипендию, да, похвастаюсь. Довольна очень, очень довольны преподаватели и ребята, с которыми буду учиться, ну а там посмотрим. Вообще хочу еще поехать во Львов в консерваторию. 

ВЕД.: Участь у «Х-факторі» допомогла вступити до музучилища, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Да, я стала просто смелее и на сцене себя чувствую просто, как дома, до этого я боялась рукой двинуть, там не знаю, а сейчас уже...

ВЕД.: А що говорять батьки тобі з приводу освіти, де б вони хотіли щоб ти навчалася?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, мама увидела по проекту — я стала самостоятельнее после него, и она видит, что я раз сделала правильный выбор, могу сделать и еще много правильних выборов, потому она поддерживает.

ВЕД: А в музичній школі, в якій ти навчалася, на яких інсттрументах ти вчилася грати?

ТАРАЙКОВИЧ: Я училась на фортепиано, но для всех ребят не секрет, с которыми я училась, я никогда не играла, ни на ф-но не ходила, ни на сольфеджио, ни на музлитературу, я всегда убегала на хор, потому что там всегда был движ какой-то, было много ребят, классный преподаватель и я все время тусовалась там. И я помню, мы последними уходили и были даже такие времена, когда мы закрывали музыкальную школу.

ВЕД.: Я думаю, там у тебе також було багато друзів. Женечка, розкажи, будь ласка. Про своїх батьків, чим вони займаються?

ТАРАЙКОВИЧ: Папа у меня военный, а мама работает в «Полтаватеплоэнерго». Но по образованию мама швея, она у меня шьет классные вещи. Ну, я называю ее не швеей, а своим домашним дизайнером, вот, и почти все платья, в которых я выступаю, шьет мама.

ВЕД.: А на прямі ефіри «Х-фактора» вони теж їздили і підтримували тебе?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, конечно, все эфиры, которые были, родители были со мной. 

ВЕД.: А братики, сестрички, розкажи?

ТАРАЙКОВИЧ: А да, у меня родная сестра, и мне так повезло, что как раз на начало эфиров она приехала — за неделю до первого прямого эфира. Я помню, для меня это была такая поддержка. Она прилетела в Борисполь и ехала через Киев домой. Мама звонит и говорит: «Хочешь, мы к тебе за едем?» А я уже была в Києве уже около 3 месяцев, одна, никого не видела. И я помню, как я отпрашивалась у свого преподавателя, у Эрики, говорю: «Эрика, пожалуйста, ко мне приехала сестра, я ее не видела погода». Эрика такая: «Ну ладно». И у нас были большие окна на 2 этаже, я через окно сестру увидела, Боже, у меня такая истерика была, паника. Я побежала к ней — обнимашки, целовашки и все такое. 

ВЕД.: Круто! Твої друзі, Жень, не ті, які з’явились на проекті, а які були ще до нього, скільки їх, подружки, друзі, що ти розкажеш нам цікавого?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, настоящих друзей вот именно на данный момент у меня аж пятеро — 4 девочки и мальчик. Но мальчик засранец... 

ВЕД.: ... чому так?..

ТАРАЙКОВИЧ: ...он улетел в Данию на заработки.

ВЕД.: А чому зразу так, як ти сказала?

ТАРАЙКОВИЧ: Он меня кинул.

ВЕД.: Він гроші заробляє.

ТАРАЙКОВИЧ: Я знаю. 

ВЕД.: Ну, в тебе така реакція відразу на такий вчинок?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну я просто помню, мы очень часто с ним собирались у него дома, у меня дома, это просто человек, который поднимает настроение, даже когда хочется просто всех послать и всех убить. Буквально 5 мин. с ним даже телефонного разговора или скайпа — и все, настроение поднимается, я неделю хожу заряженная.

ВЕД.: Я думаю, така дівчина якщо дружить з хлопцями, то, якщо ти відома, то ти не залишаєшся без уваги чоловічої половини людства? Скажи, будь ласка, в тебе є бой-френд? 

ТАРАЙКОВИЧ: К большой радости, нет.

ВЕД.: А був на проекті?

ТАРАЙКОВИЧ: На проекте был человек, котьорый мне нравился сильно. 

ВЕД.: Скажи, хто це — Рома Веремейчик чи хто?

ТАРАЙКОВИЧ: Та який Веремейчик! У Веремейчика есть К. Белявская («Танцуют все»).

ВЕД.: Все, всі почули? А ми знаємо, хто цей хлопець?

ТАРАЙКОВИЧ: Это не «Х-фактор».

ВЕД.: Це не учасник «Х-фактору», так? А зараз ви підтримуєте зв’язок з ним?

ТАРАЙКОВИЧ: Временами — да, временами — нет.

ВЕД.: Ну, що й не хочеться, скажи, будь ласка?

ТАРАЙКОВИЧ: У него есть девушка и она сильно ревнует его ко мне, и я решила не лезть туда.

ВЕД.: Зрозуміло, я кажу, не хочеться тобі зараз якихось серйозних стосунків?

ТАРАЙКОВИЧ: У меня лето, я отдыхаю. Нет, как-то не очень.

ВЕД.: А ось через неділю, тобі не хочеться серйозних стосунків, коли буде вже осінь?

ТАРАЙКОВИЧ: Опять таки нет.

ВЕД.: Там в тебе буде осінь...

ТАРАЙКОВИЧ: У меня будет учеба, у меня будет училище, мне нужно будет зарабатывать баллы на стипендию, я полностью уйду в учебу. Я уже даже друзям сказала, что все, ребята, начинается осень и — не трогайте меня.

ВЕД.: Ну, зрозуміло. Жень, тобі подобається Полтава взагалі?

ТАРАЙКОВИЧ: Да. Я вот даже, меня спрашивают очень много людей, почему я поступила в Полтаве, а не в Киеве, просто Полтава крутая, это то, где я родилась, где я выросла.

ВЕД.: А чим саме тобі подобається наше місто?

ТАРАЙКОВИЧ: Начнем с того, что оно намного красиве, чем Киев, намного чище, чем Киев, намного спокойнее...

ВЕД.: Я з цим погоджуюсь...

ТАРАЙКОВИЧ: У меня приезжала подружка из Киева на неделю ко мне в гости, и она сказала (мне безумно понравилась ее фраза), что Полтава — это город для души. Это поистине так.

ВЕД.: Та і взагалі, а де б ти хотіла жити, може, в майбутньому, років так через 10?

ТАРАЙКОВИЧ: Наверное, во Львове.

ВЕД.: Тобі подобається це місто?

ТАРАЙКОВИЧ: Безумно красивый город. 

ВЕД.: Скільки ти раз була у Львові?

ТАРАЙКОВИЧ: Два.

ВЕД.: Що тобі найбільше запам’яталося. Я також 2 рази був у Львові, давай п’ять.

ТАРАЙКОВИЧ: ...по-киевски.

ВЕД.: Так, по-києвськи. По-полтавськи п’ять давай. Що тобі саме найбільше сподобалось у Львові?

ТАРАЙКОВИЧ: Начнем с людей.

ВЕД.: Що саме ?

ТАРАЙКОВИЧ: Насколько там все спокойные, дружелюбные, вообще просто. Ты приезжаешь туда и ты никуда не спешишь, все размеренно, никто никого там не ненавидит, таксисты не ругаются. Все настолько спокойно, приезжаешь туда и растворяешься просто в городе. И этого достаточно. 

ВЕД.: Як тобі подобається все спокійне, я не знаю, поїдь там в Прибалтику, будеш спокійно розмовляти, так. Жень, скажи де ти любиш відпочивати?

ТАРАЙКОВИЧ: Вопрос с подвохом. Ну, когда как вооще. Вообще я не люблю море, я люблю речки.

ВЕД.: Як це дівчинка не любить море?

ТАРАЙКОВИЧ: Я странная. Я не знаю, у меня родители очень часто компанией ездили на речку, они снимали два домика, прямо на берегу, там были лодки, пирс. Я настолько привыкла к такой теплой и дружеской атмосфере именно на речке, то поездку на речку я никогда не променяю на поездку на море.

ВЕД.: А куди б ти хотіла поїхати відпочивати взагалі, можливо, якісь екзотичні країни, чи в тебе є якісь міста, чи якісь пляжі, чи, можливо, острови?

ТАРАЙКОВИЧ: Мы с моим другом Ваней долго прикалывались. Мы сидели с Машей Рак, вот, я, Маша Рак, и Ваня, и Машка рассказывала о том, как классно на Шри Ланке. И вот когда Курасов выиграл в свое время деньги, мы с Ваней начали прикалываться , что одолжим денег у Курасова и поедем на Шри-Ланку. Ну, а вообще очень хочу съездить к сестре в Турицю, в Кемер, с мамой, естественно.

ВЕД.: А сестра там проживає чи працює?

ТАРАЙКОВИЧ: Она работает и живет.

ВЕД.: Жень, тебе всі знають як таку життєрадісну дівчинку, яка просто не сидить на місці і ніколи взагалі не можна почути тебе, що ти мовчиш. Ну так всі говорять, і на СТБ так всі говорили, на проекті «Х-фактор», скажи будь ласка, а як взагалі ти себе поводиш вдома?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, когда как: я человек настроения. Я просто по гороскопу Близнец, у меня каждые 15 мин. меняется настроение. Я вот с тобой буду хохотать, да, я выйду — начну реветь. Я не могу это объяснить. 

ВЕД.: Ну, з батьками як ти себе поводиш, стримано, вони в тебе які, суворі?

ТАРАЙКОВИЧ: Нет, у меня родители такие веселые. С юмором люди, подкалывают часто, издеваются иногда даже. Поэтому у нас дома такая, веселая атмосфера. 

ВЕД.: Лише ми знаємо, яка риса характеру у нас сидить така сама найгірша, що тобі в собі не подобається?

ТАРАЙКОВИЧ: Я всегда говорю правду в лицо. Это просто не всегда хорошо. Я тот человек, если мне что-то не нравится, я не умею держать язык за зубами. Я подойду и скажу в лоб, и все. И я не буду переделывать, чтоб это было как-то мягче. Нет, я вот так все сразу.

ВЕД.: А, можливо, ще якісь риси, чи ти вважаєш, що все добре?

ТАРАЙКОВИЧ: Эгоистка.

ВЕД.: Чому? Мені здається — ні.

ТАРАЙКОВИЧ: Иногда.

ВЕД.: Скільки я з тобою знайомий, взагалі ти хочеш все віддати людям, а не більше собі.

ТАРАЙКОВИЧ: Это смотря к кому. Если к тебе, — хорошо. 

ВЕД.: Звичайно, на радіо на ефір запросив, чому б так. З тебе, до речі, шоколадка. Я жартую.

ТАРАЙКОВИЧ: В следующий раз.

ВЕД.: Про їжу, до речі, Жень, ти любиш попоїсти смачно?

ТАРАЙКОВИЧ: Да.

ВЕД.: Так, а які твої улюблені страви?

ТАРАЙКОВИЧ: Мне стыдно, но я не умею отказывать себе в еде. 

ВЕД.: Це ж чудово, я, якщо чесно, не дуже люблю дівчат, які, знаєш, сидять на дієтах. Просто якщо хочеться, потрібно з’їсти, правильно? 

ТАРАЙКОВИЧ: Да, я вот вчера вечером кушала борщ, в 9 вечера. 

ВЕД.: Ну і що тут поганого?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, как бы в 9 вечера — борщ...

ВЕД.: А яка твоя улюблена страва?

ТАРАЙКОВИЧ: Наверное, окрошка, пица, ну, вот именно все домашне. У меня просто мама классно готовит , я привыкла, что у нас всегда: «Мам, сделай окрошку, мам, сделай галушки», — там еще что-то. Она очень класно готовит, я , наверне, никогда не променяю мамину кухню ни на что просто. 

ВЕД.: Інформація для твоїх потенційних бой-френдів: ти умієш готувати? 

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, относительно.

ВЕД.: Мамину окрошку?

ТАРАЙКОВИЧ: Да.

ВЕД.: А піцу мамину?

ТАРАЙКОВИЧ: Мамину — да.

ВЕД.: Вже підготовлена до життя, так, до дорослого. І таке запитання відразу до їжі , чи ти любиш заняття спортом? Чому ти так заусміхалася?

ТАРАЙКОВИЧ: Я пыталась заставить себя бегать по утрам, пыталась себя заставить качать пресс, несколько раз, кстати, даже за это лето, но больше, чем на 4 дня, меня не хватает. Я не умею вставать рано. А вечером я занята, вечером я гуляю. 

ВЕД.: А, можливо, якісь я не знаю, заняття у фітнес-клубах, тобі це не подобається?

ТАРАЙКОВИЧ: Я ходила, но походила несколько раз и все. 

ВЕД.: Який стиль одягу тобі до вподоби?

ТАРАЙКОВИЧ: Все понятно, по-моему: узкие штаны, кеды и погнала. 

ВЕД.: А тобі подобаються якісь гламурні штучки? Ну від відомих брендів, я не буду зараз перераховувати. 

ТАРАЙКОВИЧ: Нет. Я далека от этого, наверное.

ВЕД.: Чому?

ТАРАЙКОВИЧ: Я не знаю.

ВЕД.: Але сценічний образ все ж таки вимагає того, щоб вдягати саме ось такі речі.

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, сцена есть сцена, на сцену приходится одевать, но я не говорю, что мне это нравится.

ВЕД.: А ти комфортно себе почуваєш в цьому?

ТАРАЙКОВИЧ: Нет.

ВЕД.: Ні? 

ТАРАЙКОВИЧ: Я не люблю платья, я очень не люблю платья.

ВЕД.: Ти б на сцену краще виходила в кедах і джинсах?

ТАРАЙКОВИЧ: Да. Ну во всяком случае я б себя комфортно чувствовала и мне б ничего не мешало.

ВЕД.: Скажи будь ласка, чи приносить тобі зараз твоє захоплення якісь доходи, гроші, я скажу простіше — чи є в тебе зараз робота?

ТАРАЙКОВИЧ: Да, есть.

ВЕД.: Поділися, яка?

ТАРАЙКОВИЧ: Да, мне предложили преподавать вокал маленьким девочкам.

ВЕД.: Зрозуміло, а скажи будь ласка, ось ці маленькі дітки, до яких ти приходиш, вони , мабуть, також дивились шоу «Х-фактор»?

ТАРАЙКОВИЧ: Да, но именно из-за этого родители попросили, чтобы я с ними позанималась. Потому что девочки вот, я хочу, я тоже хочу, и, мама, делай что-нибудь, чтобы у меня такое было.

ВЕД.: І як вони взагалі реагують на твої уроки?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, первый раз, когда я к ним приходила, это было: они стеснялись жутко, жутко стеснялись, боялись меня, а сейчас как-то нашла общий язык с детьми. Ну, мне нравится. 

ВЕД: А в майбутньому чим би ти хотіла заробляти собі на життя?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, у меня есть такая навязчивая идея открыть свою вокальную школу в Полтаве

ВЕД.: Ти думаєш, будуть ходити туди?

ТАРАЙКОВИЧ: Да. 

ВЕД.: Так? В тебе, мабуть, буде щось інше, ні на що не схоже? 

ТАРАЙКОВИЧ: Я думаю, да. Я не хочу, чтобы у меня там были преподаватели, я буду сама себе начальством и сама преподавателем. 

ВЕД.: І будеш охоронницею, і прибиральницею, так? Будеш собі заробітну плату платити, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Конечно.

ВЕД.: Ні, чому? Логіка є в принципі. Знаєш, ставши не лише учасницею, але й фіналісткою відомого масштабного вокального шоу, напевно, ти цілеспрямована дівчина, чи не так?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну откровенно говоря, это первое такое достижение — хотела и добилась. Раньше такого не было, я раньше была сильно стеснительной, я всегда всем уступала, никогда не была первая, а тут так получилось. 

ВЕД.: Може, поділишся, в тебе є якісь плани на творчість?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну пока что нет, пока я хочу взять базу вокальную в училище, а там уже посмотрим. 

ВЕД.: Який стиль музики тобі найближчий?

ТАРАЙКОВИЧ: Наверное, рок.

ВЕД.: Рок. Які кумири для тебе?

ТАРАЙКОВИЧ: М.Менсон, «Рамштайн».

ВЕД.: Важка така артилерія. Зрозуміло, ну а далі ти б хотіла розвиватися творити саме у цьому напрямку, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Увы, меня не поймут, к большому сожалению, поэтому приходится...

ВЕД.: Українська естрада ще не готова, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Да, я думаю, еще нет.

ВЕД.: Зрозуміло, а взагалі, в якому стилі ти хотіла б далі прогресувати, творити, писати?

ТАРАЙКОВИЧ: Наверное, больше лирика, именно лирические такие...

ВЕД.: Більше попсові, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Да.

ВЕД.: Знаєш, тобі лише 17 р., а в тебе вже була багатотисячна, не побоюсь цього слова, армія прихильників. Скажи будь ласка, коли так злітаєш дуже швидко, то може запаморочитись в голові. Не було в тебе зіркової хвороби?

ТАРАЙКОВИЧ: Була. Откровенно говоря, была, да.

ВЕД.: На якому періоді саме?

ТАРАЙКОВИЧ: Именно после того, как вылетела, у меня было 2 мес., я была ненормальной просто, серьезно. Я ненавижу себя за этот период в своей жизни. Я и родителям хамила, и с сестрой мы ругались, и Соседов мне сказал: «Ты как приехала, так туда и уедешь. Эта фраза просто поставила меня на место». 

ВЕД.: Зрозуміло, і взагалі, мабуть, тільки С.Сосєдов зумів знайти якісь аргументи. 

ТАРАЙКОВИЧ: Да.

ВЕД.: А сама б ти змогла впоратись чи ні?

ТАРАЙКОВИЧ: Я думаю, нет. 

ВЕД.: Так, подякувати, мабуть, потрібно Сергію Васильовичу?

ТАРАЙКОВИЧ: О, я его уже благодарила неоднократно. 

ВЕД.: Твої кілька порад усім тим, хто тільки хоче, бажає, дуже сильно прагне потрапити на телебачення?

ТАРАЙКОВИЧ: Во-первых, нужно всегда оставаться самим собой, ни при каких условиях не одевать маску и не говорить именно то, что от тебя хотят услышать. Я считаю, в первую очередь оставаться человеком. 

ВЕД.: Це, мабуть головний аргумент, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Да. 

ВЕД.: Ну, а ці люди, які зараз знаходяться уже на естраді, мають якусь певну популярність, вони також, так, ні на кого не схожі. Тому що здається, знаєш, іноді, що наші зірки трішки копіюють західних зірок, російських навіть. 

ТАРАЙКОВИЧ: Есть такое, я тоже такое замечала, откровенно говоря, прискорбно. Если у человека нет своего мнения, он не может сам что-то придумать, то можно копировать. 

ВЕД.: Ну, Жень, знаєш, тобі лише 17 років, все найкраще — попереду, я вважаю. Скажи, ти б хотіла стати справжньою зіркою, тішити нас творчістю з екранів ТБ, щоб ти співала, давай помріємо, із кожного радіо, що є у нашій країні, і збирати тисячні зали, хотіла б?

ТАРАЙКОВИЧ: Наверное, нет.

ВЕД.: Чому?

ТАРАЙКОВИЧ: Ну, это жизнь на сцене, нужно полностью этому отдаваться, нет времени на друзей, на семью, и это не по мне. Я просто не вижу свою жизнь без друзей, у меня всегда друзья и семья на первом месте. Всегда, поэтому я бы не смогла просто.

ВЕД.: Для тебе головне — сімейний затишок, так?

ТАРАЙКОВИЧ: Да. 

ВЕД.: Ну, знаєш, чого я і всі наші радіослухачі тобі бажаємо. Приходь до нас частіше, думаю, це перша і не остання зустріч в ефірі рідного радіо. Що ж, скажу тобі — до зустрічі! 

ТАРАЙКОВИЧ: Да, ребята, всем спасибо, до свидания!

ВЕД: Сьогодні у мене в гостях була фіналістка шоу «Х-фактор. Революція» Ж. Тарайкович. Слухайте «Персону грата» — спільний проект радіостанції «Ваша хвиля» та Інтернет-видання «Полтавщина» наступного тижня. З вами був Сергый Рост. Почуємось!

Партнерський проект
Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

157

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему