«Persona grata»: Борис Лозовський

І.Я: У нас в гостях сьогодні дуже цікава людина. Людина, яку мало хто з вас знає особисто, але час від часу спілкується з нею опосередковано. Ця людина має безпосереднє відношення до одного з найцікавіших, як на мене, інтернет-ресурсів в нашого регіону — сайту «Полтавщина». Поряд зі мною Борис Євгенович Лозовський. Доброго ранку вам.

Б. Л: Добрый день.

І.Я: Я вас буду позиціонувати в ефірі як блогера. Але я знаю, що ви людина, яка займається підприємництвом. Тому в мене є запитання: чому, власне, з такої конкретної справи, як підприємництво, вам захотілось займатися такою досить віртуальною справою, працювати в інформаційному просторі регіону?

Б. Л: Собралась группа людей на определенном этапе, предпринимателей, которые увидели незанятую нишу в информационном пространстве, нишу интернет-издания. Нам показалось, что мы сможем сделать качественное издание, качественное СМИ. И мы пытаемся это делать.

І.Я: Зараз наше суспільство умовно поділяється на крутих і «всмятку». А ви себе як позиціонуєте?

Б. Л: Не думал никогда об этом.

І.Я: Ми зазвичай в нашій рубриці «Персона грата» працюємо за анкетою Марселя Пруста, відомого письменника. Але ми її трішечки видозмінили і майже вдвічі збільшили. Я так думаю, що і Познер, який також працює з цією анкетою, теж час від часу щось з нею робить, якісь метаморфози. Тож, ви готові до розмови в такому контексті?

Б. Л: Готов.

І.Я: 562-072 номер нашого студійного телефону. Всі, хто хоче поставити запитання до Бориса Лозовського, блогера сайту «Полтавщина», телефонуйте. Ще ми можемо прийняти Ваше смс-повідомлення за телефоном 063-634-555-9. А ми працюємо за анкетою Пруста. Знак зодіаку?

Б. Л: Стрелец.

І.Я: Кішки чи собаки?

Б. Л: Равнодушно отношусь и к одним, и к другим.

І.Я: Авангард чи класика?

Б. Л: Тоже ответить непросто. Я живу уже столько, что бывшее когда-то авангардом уже давно стало классикой. Это авангард и классика.

І.Я: Блондинки чи брюнетки?

Б. Л: Не имеет значения.

І.Я: М’ясо чи риба?

Б. Л: Думаю, что главный вопрос не в ингредиентах, вопрос в поваре. А вообще я не гурман.

І.Я: Шампанське чи горілка?

Б. Л: Текилу люблю.

І.Я: Синиця в руках чи журавель у небі?

Б. Л: А без «или» никак? Хотелось бы и синицу, и журавля. Ну а если не получается — тогда по ситуации.

І.Я: Ви себе відносите до людей, яким важко зробити вибір?

Б. Л: Ну, я долго думаю.

І.Я: Краще, коли буквально або-або і не треба розриватися поміж цим?

Б. Л: Тоже неприятная ситуация. Не хочется в такую попадать.

І.Я: Дія чи споглядання?

Б. Л: По убеждениям — действие. По жизни — бывает по-разному. Хотя, бывают такие вещи, в которых участвовать не хочется.

І.Я: Але час від часу мусите?

Б. Л: Приходится.

І.Я: Принцип чи компроміс?

Б. Л: В зависимости от вопроса. В вопросах типа «что такое хорошо, что такое плохо» — принцип. При выборе путей решения вопросов возможен компромисс. В вопросах типа «картину повесим здесь» — вообще соглашательство.

І.Я: Ваше життєве кредо?

Б. Л: Никогда не думал об этом.

І.Я: Ваші кумири серед історичних особистостей?

Б. Л: Я уже вышел из возраста, когда необходимо иметь кумиров.

І.Я: В юнацькі роки були такі?

Б. Л: Думаю, что нет.

І.Я: Можливо, хто-небудь з історичних особистостей хоч маленький штришок на формування вашої особистості зробив?

Б. Л: Я думаю, в той или иной степени оставили многие. Опять же, делать кумиров... Вообще в истории остаются люди или святые, или негодяи. Нормальные люди практически в истории не остаются, не запоминаются. Поэтому не хотелось бы делать кумиров.

І.Я: Можливо, в дитячі, юнацькі роки ви про когось читаєте, на когось дивитесь, щось намагаєтесь зрозуміти. І на рівні підсвідомості починаєте розуміти, що хочете чимось наслідувати цих людей.

Б. Л: По юности не помню, а сейчас могу сказать, что личности восхищение не вызывают. Возможно, вызывают восхищение поступки. Возможно, восхищают действия или достижения некоторых людей. Это может быть. А как личности... Ну... Мне же о них ничего не известно, как о личностях. Ну, по большому счету.

І.Я: Ну да, медійність — це не значить відкритість.

Б. Л: Меня интересуют конкистадоры. Вот я восхищаюсь: как они смогли это все сделать, 100 человек завоевать целую империю, в которой только в свите было 5 000. Но восхищаться ими, как личностями, не позволяет мне что-то.

І.Я: Що ви змінили б у собі, якби мали таку можливість? Я про зовнішній вигляд.

Б. Л: Ну... Скажем так: я имею все возможности изменить в себе то, что хотел бы изменить. Как-то получается не очень.

І.Я: Без чого не можете вийти з дому?

Б. Л: Тоскливо, если в кармане нет денег.

І.Я: Що може змусити вас розсміятися?

Б. Л: Да что угодно. Чаще всего — шутка. Иногда глупость. Иногда нестандартное поведение кого-то. Или себя.

І.Я: Улюблені кольори?

Б. Л: Любимого цвета нет. Сочетание синего с желтым возбуждает.

І.Я: Що для вас щастя?

Б. Л: Думаю, счастье — в гармонии между внутренним миром и окружающей действительностью.

І.Я: Чого ви найбільше боїтеся?

Б. Л: Настраиваю себя на то, чтобы ничего не бояться.

І.Я: Вдається завжди?

Б. Л: Убеждаю себя, что да.

І.Я: Чого не любите в собі, які риси характеру?

Б. Л: Думаю, что я нерешительный и ленивый.

І.Я: Чого найбільше не любите в інших?

Б. Л: Глупость. И больше всего не люблю необязательность.

І.Я: Хто із сучасників викликає у вас захоплення?

Б. Л: То же самое, что и об исторических личностях. Ну, нет у меня уже таких вопросов, которые бы вызывали восхищение. Действия некоторых людей — да, поступки — да.

І.Я: Ситуативні якісь такі речі.

Б. Л: Да. Вот, допустим, Ходорковский. Поступок Ходорковского у меня вызывает восхищение. Но оценивать его как личность... подражать... Это для юношей.

І.Я: Яким є на даний момент ваш внутрішній стан?

Б. Л: Состояние неспокойное.

І.Я: Які якості найбільше поважаєте у чоловіках?

Б. Л: Надежность.

І.Я: А у жінках?

Б. Л: Умение дарить.

І.Я: Де і коли ви були найщасливішим?

Б. Л: Ну, думаю, что это еще впереди.

І.Я: Ваші улюблені письменники?

Б. Л: Скажем так: любимых писателей нет, но чаще других хочется перечитывать Бёлля или Довлатова.

І.Я: А з сучасних, з тих, хто зараз ще пише?

Б. Л: Не слежу.

І.Я: Нецікаво, чи не вистачає часу?

Б. Л: Ну, опять же, на сегодняшний день литература — это тоже бизнес, это тоже маркетинг. Если что-то появляется новое — это должно каким-то образом продвигаться на рынок. Я не встречал чего-то такого, что бы мне хотелось перечитать. Я не знаю почему.

І.Я: А письменник-хуліган Сорокін?

Б. Л: Нет.

І.Я: У вас є якась така своя етична планка, нижче якої ну... Не сприймаєте просто текст.

Б. Л: Ну... В литературе мне литература нравиться. О чем пишут — второстепенно.

І.Я: Ваш улюблений літературний герой?

Б. Л: Я снова повторюсь. В литературе люблю литературу. А сами сюжетные линии, герои — это всё второстепенно. Любимых героев нет.

І.Я: Яку музику ви слухаєте, якщо слухаєте?

Б. Л: Люблю поющих поэтов. В основном, в стиле рок или бардовские варианты.

І.Я: А місцевих бардів знаєте?

Б. Л: Нет, не знаю.

І.Я: Не сприймаєте?

Б. Л: Честно говоря, самодеятельности не люблю.

І.Я: Тобто, вважаєте, що це так, на місцях?

Б. Л: В большей степени. Ну, хотя... Опять же я — не специалист. Я не хочу никого обижать. Не слушаю.

І.Я: Про що ви у своєму житті шкодуєте найбільше?

Б. Л: Стараюсь вообще ни о чем не жалеть. Вот, была ситуация и принято, исходя из этой ситуации, решение. Далее живи и принимай новые решения.

І.Я: Тобто, перегорнули сторінку — і себе позиціонуєте як людина, яка забула це?

Б. Л: Не думаю, что стал умнее, чем был. Была какая-то ситуация, был выбор. Этот выбор сделал вот так, чего уже не изменишь. Все равно не вернешь.

І.Я: В яку епоху ви б хотіли жити? Відчуваєте інтуїтивно, що вам було б там найкомфортніше?

Б. Л: Современная вполне устраивает.

І.Я: Ким мріяли стати у дитинстві?

Б. Л: Мне и в детстве было трудно отвечать на подобные вопросы. И сейчас не знаю. Не помню. И, наверное, никем особо и не хотел, так, чтобы серьезно.

І.Я: Рейтинг власного життєвого успіху за десятибальною шкалою.

Б. Л: «4,5».

І.Я: О! Так низько у нас іще не було.

Б. Л: Но время еще есть.

І.Я: Це як у дванадцятибальній системі. Всі нібито в ній уже, але не всі розуміють, про що це.

Б. Л: Я считаю, что ресурс, который есть, можно было бы и лучше использовать.

І.Я: Ви маєте на увазі ресурс, про який ми говорили? «Полтавщина» чи власний ресурс?

Б. Л: Нет. Внутренний. Вы же спрашиваете про мой уровень успешности, не «Полтавщины».

І.Я: Просто ви зараз у цьому контексті, як кажуть, «по маківку», тому я так і запитала.

Я хочу ще трішечки зупинитися на питанні про те, що ви не мріяли про кого... Дорослий якийсь oбраз, коли були дитиною. От ви закінчили школу і треба було обрати «куда направить стопы». Хто тоді зробив цей вибір за вас?

Б. Л: Папа с мамой, как обычно.

І.Я: Ви були слухняним?

Б. Л: Ну, не в том дело. Ну, как бы вроде бы отец был инженером. Сказал: «Надо идти в инженеры».

І.Я: Как говориться, «нужно держаться за фабричную трубу».

Б. Л: Типа того. Да.

І.Я: Она не подведет!

Б. Л: Но в инженеры меня не взяли.

І.Я: І куди ви тоді вирішили? Образилися, і куди пішли?

Б. Л: Как куда? В армию. Куда же еще?

І.Я: Де ви служили?

Б. Л: Я служил в Москве первое время. А потом поступил в военное училище.

І.Я: З армії?

Б. Л: Да. Ну... Была ситуация такая, что все одноклассники — уже 2-3 курс, а тут 19 лет — а ты еще никто. И нужно куда-то срочно... А еще два года армии... Все пропало!

І.Я: А ви честолюбний?

Б. Л: Думаю, что да.

І.Я: І якому роду військ ви віддали своє життя? Частину життя?

Б. Л: В какую попал — в такую и пошел.

І.Я: И куда вы «попали»?

Б. Л: Во внутренние войска.

І.Я: Як довго ваше життя йшло у контексті «внутренних войск»?

Б. Л: Не долго. Я в училище недоучился.

І.Я: І куди ви пішли далі?

Б. Л: На завод.

І.Я: В Полтаві?

Б. Л: Да.

І.Я: Чим займались?

Б. Л: Слесарем был. Года два, наверное. Потом поступил в пединститут.

І.Я: А потім прийшли буремні 90-ті, і вас захлиснула хвиля підприємницької діяльності.

Б. Л: Ну не то, чтобы захлестнула. Пришлось.

І.Я: Прийшлось трішки... Другий орієнтир був. Всіх змусили змінити своє життя.

Б. Л: Других возможностей кушать не было в те времена.

І.Я: «Дурная привычка обедать» догоняла щодня?

Б. Л: Зарплату не платили нигде, нужно было чего-то делать. Вот так и случилось. Не могу сказать, что это был осознанный выбор. Пришлось.

І.Я: А в нашому ПУЕТі, Полтавський ПУЕТ, так? Який факультет обрали?

Б. Л: Истфак.

І.Я: Істфак закінчили?

Б. Л: Да. Ну, мне всегда история нравилась. И сейчас нравится.

І.Я: Ну, це відчувається з ваших текстів, що ви в контексті історії. Все нормально.

Я би хотіла повернутись до запитання про ваші якісь особисті пристрасті. Чи не пристрасті. Якісь розуміння, бажання. Розумієте? В контексті мистецтва. Ви кажете, що багато речей, що були колись авангардом зараз уже... Ну... Насправді, ви не так багато пожили, мушу зауважити. Хто не бачив Бориса Лозовського — я його бачу. Не так багато пожив. Але дійсно, зараз дуже пливкий час і зміна контекстів відбувається, мабуть, швидше, ніж, скажімо, там 20-30 років тому. Концептуальне мистецтво приходить і своїм обухом б’є нас по голові. І так далі. Я якраз хотіла запитати вас про сучасне концептуальне мистецтво. До нього як ви ставитеся? Ви відстежуєте якісь речі, які у цьому контексті відбуваються? Якісь виставки... Ну, не в Полтаві... В Полтаві, мабуть, з цим проблематично. А, наприклад, якісь репортажі, там київський «Пінчук АРТ-Центр» і т. д. і т. п. Там Деміан Хьорст і так далі. Наскільки вам цікаво це?

Б. Л: Я от живописи далёк и не понимаю некоторые вещи.

І.Я: Ну, а інсталяції? Не обов’язково живопис. Якісь речі, там, спроби «самовыражаться» молодих людей?

Б. Л: Скажем так: для того, чтобы понимать современное искусство, авангард, я думаю, что нужно жить внутри него. Я думаю, что его понимают только те, кто живет внутри. Ну, или делают вид, что понимают, потому что модно.

І.Я: До речі, про це. Як раніше було... В програмі «Время» сказали про те, що в Москві ?10, значить, у нас буде ?10. Це мається на увазі температура, але так само і віяння якісь. От ми говорили перед ефіром про якісь речі, які тенденційно дублюються Україною з інформаційного поля, чи мистецького якогось поля. Ті самі проекти телевізійні якісь з російського контексту, російський контекст злизує їх з британського, німецького і так далі. От зараз в Москві, (бо як то кажуть є Росія, а є Москва — це різні речі), в Москві дуже модна така фішка — різні курси, причому це для людей заможних, небідних, тому що вони коштують не дешево, — з мистецтвознавства. Збирають їх маленькими групками з мистецтвознавства там, якогось живопису, історії костюму, чи ще чогось, антикварних якихось речей. Набирають і успішно. Групи переповненні. Формується контекст людей, яким мало мати гроші, треба ще вміти щось поцвірінчати про Хьорста там.

Б. Л: Я к этому отношусь спокойно. Есть такая фраза: «предпочитаю скучать по-другому».

І.Я: Як саме?

Б. Л: Я в основном читаю. Сейчас начал немного писать, думаю. Ну... Телевизор смотрю редко, потому что, вы правильно говорите, тоскливо смотреть, когда телеканалы, там, в прайм-тайм крутят иностранные фильмы непонятного содержания — непонятного для нас — фильмы иностранные. Ну, в основном российские. Когда начали крутить первые сериалы — были, там, мексиканские, какие-то бразильские — говорили так.

І.Я: Первые годы сериалов.

Б. Л: Да, первые годи сериалов. Говорили так, а чего вы так: «доярки плачут». В общем, я не против, чтобы доярки плакали, и не только доярки. Но только делайте свое и пусть плачут над своим. Чего ж его все чужое ставить? Дешево и сердито.

І.Я: Ну, своє теж роблять і над своїм плачуть. Над убогістю цього продукту.

Б. Л: Очень редко. Практически продукта медиа хорошего нет на Украине.

І.Я: Шкода, що покоління зараз виростає те, яке виростає з самого-самого початку. Воно тільки взяло в руки пульт. Да, і там не «мама» щось сказало, а, не знаю, реклама, чи ще щось таке. Вони виростають уже в контексті інформаційного простору не завжди якісного. І потім вже якось повернуть їхні стопи в бібліотеки — домашнім, як мінімум, вже буває складно.

Б. Л: То ли еще будет. Когда будет цифровое телевидение, всюду будут сотни, тысячи каналов. Доступ будет ко всему... Ну, а качество будет соответствующим. Наверное, спроса нет на качественный продукт, поэтому, наверное, и нет предложения.

І.Я: Інше питання, що цей простір інформаційний щороку гіперболічно зростає, чи робить він нас щасливішими? Власне, моя внутрішня сутність людська, вона кличе до того, щоб все, що нас оточує, не робило б нас, ну, як мінімум нещасними, хай вже не щасливішими... І щоб нам в тому контексті, який ми самі створюємо, до якого ми маємо відношення, дарував якісь щасливі хвилини. Щоб ми змогли усвідомити, що нам комфортно в цьому житті...

Я нагадую, що сьогодні нашим гостем був Борис Євгенович Лозовський, блогер сайту «Полтавщина», підприємець. Дякую, що ви знайшли час в суботу, на полінилися.

Б. Л: Суббота у меня рабочий день. Спасибо Вам, до свидания.