«Persona grata»: Едуард Головашич

[Відео було видалено]

ВЕД.: Вітаю усіх слухачів рідного радіо. Мене звати Світлана Ісаєнко. Друзі, ви на правильній хвилі і увімкнули свої радіоприймачі в потрібний час. Адже в нашому ефірі розпочинається програма «Персона грата» — спільний проект радіостанції «Ваша хвиля» та інтернет-видання «Полтавщина». Зазвичай ми знайомимо полтавців не лише з відомими людьми нашого краю, а з тими, хто прославляє Полтавщину і за межами області, і представляє її на міжнародному рівні. Це люди, віддані своїй справі. Про них можна із впевненістю сказати: непересічна особистість. До когорти таких належить і мій сьогоднішній співрозмовник — художній керівник і головний диригент міського духового оркестру «Полтава», Заслужений артист України, лауреат обласної премії імені Панаса Мирного Едуард Головашич. Едуарде Анатолійовичу, я вітаю вас у нашій студії!

ГОЛОВАШИЧ: Доброго дня всім!

ВЕД.: Переконана: небагато знайдеться тих, хто не був на виступах духового оркестру «Полтава» або хоча б не чув гру вашого колективу. Принаймні, я особисто ніколи не втрачаю такої нагоди і можливості побувати на ваших концертах. Знаю, як вас тепло приймає публіка. Едуарде Анатолійовичу, якби можна було представити духовий оркестр «Полтава» музичною композицією, що б ви запропонували як візитівку і чому саме ту чи іншу композицію?

ГОЛОВАШИЧ: Я хотів, щоб це прозвучала пісня про Полтаву Олексія Чухрая на слова Драгомирецького «Моя Полтава» у виконані Народного артиста Радянського Союзу Йосипа Кобзона.

ВЕД.: Отож слухаємо і обов’язково до розмови повернемося.

(пісня «Моя Полтава» )

ВЕД.: Слухачам рідного радіо нагадаю, що гість студії — художній керівник і головний диригент міського духового оркестру «Полтава», Заслужений артист України Едуард Головашич. Скажіть, будь ласка, пане Едуарде, із якої кількості музичних творів на сьогоднішній день складається репертуар оркестру «Полтава», музику яких жанрів, напрямків, під силу зіграти вашому колективу?

ГОЛОВАШИЧ: Це вже, мабуть, близько 500 творів, може, навіть більше за час існування оркестру виконано, а діапазон нашої репертуарної палітри починається від виконання фанфар до урочистих подій — це гімни країн, також ритуальна музика. Я маю на увазі марші, спеціальна музика для обслуговування заходів міської, обласної, державної ваги. Також це джазові, естрадні, класичні програми і популярна музика, що до вподоби слухачу.

ВЕД.: Високий професійний рівень, широкий репертуар, про що ви сказали, — свідчення багаторічної наполегливої, копіткої праці. Пропоную саме зараз поговорити про те, як усе починалося, хто стояв біля витоків, кому належала ідея створення муніципального духового оркестру і коли це, власне, все відбулося?

ГОЛОВАШИЧ: Сама ідея створення цивільного оркестру професійного була давно уже. Справа в тому, що на кожному заводі були профкоми і там були самодіяльні оркестри, було 2 військових оркестри у нас в місті професійні — це в артилерійському училищі і в училищі зв’язку. Тому, мабуть, не побачили потреби, щоб такий оркестр можна було створити, щоб він був професійний, щоб люди на роботі були, як годиться. Тому, десь у кінці 70-х, на початку 80-х рр.. ця ідея не зовсім прижилась. Переймався такою ідеєю І.М. Жирко, викладач музичного училища, який згуртував біля себе музикантів, вони деякі концерти зробили, але далі цього не пішло. Ну, і коли я вже приїхав до Полтави після закінчення консерваторії в 94-ому році, і знову ж таки ми про цю ідею згадали, і в багатьох музикантів було бажання, щоб такий оркестр відбувся. Тому що без музикантів, завдяки тільки диригенту цього не може бути, це спільна робота, тому переговоривши з багатьма музикантами, отримавши їхнє «добро» на те, щоб...

ВЕД.: Тобто коли була згуртована команда...

ГОЛОВАШИЧ: ... музиканти готові завтра ж приступити до роботи, виконувати партію в оркестрі кожен на своєму місті, паралельно проводився процес співбесід з керівниками міста нашого. Завершуючим етапом — це була моя зустріч з А. Т. Кукобою, який був мером міста, і після розмови сказав: «Зрозумів, що ти хочеш, давай попробуємо». Я говорю: «Ми через місяць будемо готові зробити презентацію». — «Та хоч би ви через півроку щось заграли, ну, давай попробуємо». І з того часу в 95-ому році з листопада місяця оркестр почав своє функціонування. І в грудні 95-ого року він уже дав свій концерт на День Збройних сил України — тоді ще в кінотеатрі «Полтава». А презентація вже відбулася в січні місяці у філармонії обласній, де був присутній Анатолій Тихонович. І з того часу, як кажуть, духовий...

ВЕД: ... почали писати історію...

ГОЛОВАШИЧ: ...оркестр «Полтава», ну ще тоді не «Полтава», просто міський духовий оркестр, зробив свої перші кроки. Вже до 7-річчя оркестру було присвоєно почесну назву «Полтава» за високі творчі здобутки, за візитівку, як уже називають оркестр музичною візитною карткою Полтави, було рішення сесії Полтавської міської ради і було присвоєно це звання «Полтава».

ВЕД.: Тобто в 2002 р.

ГОЛОВАШИЧ: Да. До 7-річчя.

ВЕД.: Чи в усіх великих містах України є такі духові оркестри? Чи це розкіш?

ГОЛОВАШИЧ: Це, можна сказати, розкіш для міста. Тому що це переважно міський бюджет, утримання такого колективу, це досить складний процес: це і приміщення, це і заробітна плата, і енергоносії і т. д. Дуже багато таких питань, завдяки вирішенню яких з’являється музика на сцені у виконанні оркестру. Дуже просто прийти на концерт і сказати: от я був на виступі. Але за цим стоїть дуже багато питань організаційних, завдяки міській владі ці питання вирішуються. Не кожне місто може собі дозволити таку розкіш. В деяких містах уже закриті такі оркестри.

ВЕД.: А нам щастить.

ГОЛОВАШИЧ: Ну Полтава — духовна столиця.

ВЕД.: І тримає цю марку. Скажіть, будь ласка, скільки учасників в оркестрі «Полтава», який віковий склад колективу, наскільки він є постійним? Впевнена що майже кожен із музикантів — це професіонал з великої літери, адже високий рівень виконавської майстерності всього оркестру, звісно, залежить від професіоналізму кожного із музикантів. Пропоную пройтися, як кажуть, по особистостях.

ГОЛОВАШИЧ: Штат оркестру на сьогоднішній день 38 одиниць.

ВЕД.: Це багато, чи мало для духового оркестру?

ГОЛОВАШИЧ: Це середній мішаний склад, є більші, є менші, але маємо те, що маємо. Спочатку було 39 одиниць, потім одну одиницю скоротили і на сьогоднішній день 38 одиниць. Вік — починаючи з 16 р. і закінчуючи 65 р.

ВЕД.: На скільки постійний склад?

ГОЛОВАШИЧ: На сьогоднішній день з першого дня як почав оркестр працювати, з людей, які залишилися з того часу, якщо не помиляюсь, 9 чоловік. Це люди, які віддані справі улюбленій і мають можливість жити і працювати в нашому місті і дарувати людям свою виконавську майстерність, я би так сказав. Це люди, які вже 17 років працюють. Вони є «костяком» оркестру, вони і в вирішенні якихсь питань приймають участь більше і т. д. Тому, як кажуть, 17 років прожити одним організмом, — просто так це не проходить для людини...

ВЕД.: ...без наслідків...

ГОЛОВАШИЧ: ...Так, тим паче, що це творча велика сім’я. Ну, а якщо сказати про те, наскільки змінюється склад, то якби всіх музикантів зібрати, які працювали в оркестрі, то це, мабуть, би 2-3 склади точно отримали б. Якщо всіх зібрати, то це був би дуже гарний великий духовий оркестр, десь так під 200 чоловік.

ВЕД.: Солідна команда...

ГОЛОВАШИЧ: Чому так відбувається? Тому що як би і в державі це підтримується, студентська молодь має змогу по своїй професії мати стажування або ж підробляти. І стається так, що коли є талановиті діти, які проходили стажування в нашому оркестрі, потім вони вступають до ВНЗ до Києва, до Одеси, Дніпропетровська, Донецька. Вони стають прикрасою тих колективів, де вони далі продовжують навчання, де вони можуть отримати якісь гарантії на житло, далі влаштовувати своє життя.

ВЕД.: З приводу особистостей...

ГОЛОВАШИЧ: З приводу особистостей... Лідерами, так можна сказати, груп, такі маститі музиканти, які працюють в оркестрі... Я не хочу нікого образити, в принципі я завжди казав і казатиму, що в оркестрі працює духова еліта нашого міста, це кращі музиканти. Музиканти, які працюють в оркестрі — це завжди прикраса колективів музичних шкіл, де вони навчають і дітей, і грають в творчих колективах. Не так у нас багато гарних музикантів, які пересікаються і в симфонічному оркестрі, і в духовому оркестрі, і в інших колективах, які у нас є в місті. Якщо брати по групам, то серед флейт це Овчаренко Ольга, Сергій Прокопишин, Олена Мясоїд; кларнети — працював у нас довгий час Юрій Литвин, зараз він уже пішов від нас, бо важко, каже: треба щось залишать, тому що вік уже. Зараз змінив його Єлизар Пащенко, який працює і в симфонічному оркестрі, викладач музичного училища. Віктор Баластрік, Олександр Нєсєвров, Олександр Красюк, доволі відома особистість в місті, як викладач в першій музичній школі він працював довгий час, Сергій Мироненко, Максим Березніченко. Із трубачів — це Андрій Войтенко, Ігор Лєвєр, Андрій Овчаренко. Серед баритонових Валерій Прихожайцев, він 17 років працює в нас, Олег Селезень, Юрій Зірка — ударник; молодий досить барабанщик Володимир Яковлєв, як кажуть, він виріс у нас в оркестрі, ще починаючи з дитячого оркестру, і зараз він є прикрасою нашого колективу. Клавішні інструменти — Вікторія Сідорова, тромбони — Дмитро Головашич, Павло Греков, Сергій Андрусенко, Володимир Кухаренко, Валерій Тимощенко — валторна. Ось майже всіх я й назвав. Солістом оркестру зараз в нас працює Віктор Щербаков. До цього в нас працював нині покійний Степан Голуб, Заслужений артист України, з яким багато і записів зроблено було. На жаль, немає його вже з нами.

ВЕД.: Едуарде Анатолійовичу, скажіть, будь ласка, які переваги духового оркестру перед, скажімо, симфонічним або оркестром народних інструментів? Що можливо під силу зіграти одному, а інший так не розкриє ту чи іншу композицію, які можливості?

ГОЛОВАШИЧ: Як правило, кожен диригент, керівник колективу, який бере той чи інший твір, він, як кажуть, дивиться спрямованість цього твору і чи воно прозвучить, чи не прозвучить. Якщо вже є в цьому необхідність, щоб цей твір прозвучав, то він докласть всі зусилля для того, щоб він максимально був наближений до оригінального виконання. Якщо брати симфонічні твори, то кожен керівник колективу намагається наблизити це звучання до симфонічного оркестру. Якщо це маршова структура, то це більш уже.., ну, в залежності від стилістики. Але сказати, що щось не зможе зіграти духовий оркестр або щось не може зіграти симфонічний... Симфонічному, може, важче джазові твори трошки, але я не сказав би. Є естрадно-симфонічні, які прекрасно справляються, — симфоджази і т. д. Народні оркестри теж знаходять форму, беруть обробки українські і в джазовій манері... Тобто, я думаю, тут більше залежить від керівника, від людини, яка подає ці твори. А сказати, що народний краще, ніж духовий, чи духовий краще, ніж симфонічний, я не можу, тому що це різні колективи, в них різне спрямування, є в них і своя родзинка. Народний твір не прозвучить так, може, у духового оркестру, як у оркестру народних інструментів. Взяти Національний оркестр Гуцала, там скільки записів є, що... Є своя специфіка така, що нічим не від твориш. Хоча там у нього є і скрипки, і духові є, тобто, це уже інші поєднання, синтез. Знову ж повертаюсь до того, що кожен керівник, ставлячи твір, який він хоче показати, він дивиться, як він повинен прозвучати, і для цього вже, як кажуть, маневрує серед інструментів, тембральну базу підбирає і т. д.

ВЕД.: Так ми дісталися до вашої особистості, оскільки ви сказали: все залежить від керівника, а слухачам радіостанції «Ваша хвиля» і програми «Персона грата» нагадаю, що у студії художній керівник і головний диригент міського духового оркестру «Полтава», Заслужений артист України, лауреат обласної премії ім. П. Мирного Едуард Головашич. — Едуарде Анатолійовичу, чому стали музикантом? Взагалі, в якій сім’ї народилися, чому саме вибір упав на духові інструменти?

ГОЛОВАШИЧ: Сказати, що це випадковість, я так не скажу, тому що батьки мої були музиканти, вони мали професійну музичну освіту, закінчили наше Полтавське музичне училище і були направлені відкрити музичну школу в місті Карлівка, де батько працював до 79 р. завучем. На жаль, помер в 79 р., а мама працювала до пенсії і після пенсії, вже зараз на заслуженому відпочинку. Там пропрацював і брат мій, теж на пенсію уже пішов як чорнобилець.

ВЕД.: Вся сім’я музична.

ГОЛОВАШИЧ: Музична сім’я була і завдяки мамі і папі, які займалися нами, займалися нашим вихованням,

ВЕД.: ...долучали до музики...

ГОЛОВАШИЧ:... і знайомство з музикою відбулося, коли ми ще не знали, що ми будемо цим займатися. Це почалося з того часу. Ще в 4 роки я знайомий був з інструментом баян, тому що мама і папа баяністи були. А далі вже і як скрипаль, як баяніст закінчив музичну школу. В силу того, що і подобались мені духові інструменти, на той час так сталося, що не було фахівця, та й не рекомендували мені цими інструментами займатися, але все-таки мені хотілося. І коли вже перед вступом в училище за півроку мама зустрілася з однокурсником Анатолієм Попиком, який працює в училищі і по сей день, так сталася зустріч, він запропонував мені на тромбоні займатися і так це, мабуть, на все життя.

ВЕД.: Ви навчалися у Полтавському музичному училищі, а потім, на скільки я знаю, шліфували свою музичну майстерність у Ленінградській консерваторії. Кілька слів про той період, і як склалася ваша професійна кар’єра після закінчення консерваторії.

ГОЛОВАШИЧ: Я дуже вдячний долі, що я ступив до консерваторії Ленінградської, викладачем у мене був Заслужений артист Російської Федерації, професор Віктор Федорович Вінгловський, нині покійний уже, який багато на що мені відкрив очі. Це була якась, можна сказати, школа творчого виживання, школа переоцінки цінностей. Людина в кожному віці бачить світ по-різному і з віком, мабуть, ті речі, про які ти чуєш кожен день, потім починаєш розуміти значення цих цінностей.

ВЕД.: Відбулося ваше становлення і як особистості, я так розумію, і як музиканта завдяки тим мудрим людям, які поряд з вами були...

ГОЛОВАШИЧ: ...це ж не тільки в одній людині. В Полтаві мене Попик навчив, а в Ленінграді... Це ряд викладачів, яким я дуже вдячний, це і викладачі музичного училища. Це різні предмети: це і гармонія, це і сольфеджіо, і література, і споріднені інструменти, і оркестровка, і диригування, це цілий комплекс, який виховує уже спеціаліста, якого випускає музичне училище. Далі уже людина розвивається, приймає рішення, ким вона хоче бути. Так само і в консерваторії: фахівці і педагоги, які мали на той час уже союзне значення, плюс виконавська практика оркестрах і, як кажуть, спілкування з високою музикою і, граючи музику в тих складах оркестрів, які мають ранг вищий, — це теж немало важить для музиканта, тому що коли ця музика уже через людину проходить, а не просто запис, це зовсім інші відчуття і...

ВЕД.: ... сприйняття...

ГОЛОВАШИЧ: ... сприйняття, так.

ВЕД.: Як склалася доля після консерваторії?

ГОЛОВАШИЧ: По закінченню консерваторії в мене вже була сім’я і якось ставить, як кажуть, на кон добробут ...

ВЕД.: ... сім’ ю чи професію...

ГОЛОВАШИЧ: ...сім’ю чи професію, уже треба було щось вибирати. Тому було прийнято рішення повернутися до Полтави. Дружина мала вже тут роботу, в Ленінграді залишитись — там складності були б і з трудовлаштуванням, і...

ВЕД.: ... і житлом...

ГОЛОВАШИЧ: .... І житло, і т. д.... І на той час якраз Радянський Союз, його не було, це вже інша країна — Україна, хотілося повернутися до Полтави, бути корисним тут і, знаєте, з молодістю є оцей творчий пафос щось робити, щось організувати...

ВЕД.: Підйом якийсь такий...

ГОЛОВАШИЧ: Так. Будучи студентом, приїздив сюди і з студентами музичного училища збирали і квартет, і з хором заслужений працівник культури був Павло Тихонович Лиманський такий був, нині теж, на жаль, покійний. Спільні концерти, проекти якісь робили — пам’яті Моцарта і т. д., ряд проектів. Це ще з хором педінституту, педуніверситету зараз, і в творче життя в Полтаві було насичене. Було багато молодих педагогів, які грали, була жага пограти музику в створеному колективі якомусь і т. д. Першими словами моїми, коли ми зустрілися на репетиціях з музикантами, я сказав, що наша задача усіх нас з вами — створити колектив, а не робоче місце для диригента чи для когось, що ми під когось працюємо. Найголовніше — щоб народився колектив і він повинен існувати. Ми всі працюємо для цього. Це не було так, що: «О, час закінчився, пора розходитись...» Ми могли і по 3 год, і по 4 займатися, робити програму, запоєм це все йшло. Ну, з часом з’явився уже і симфонічний оркестр.

ВЕД.: Едуарде Анатолійовичу, про вас далі трохи поговоримо ще. Ви вмієте грати на всіх духових інструментах? Наскільки я знаю, що ваш улюблений — ці тромбон.

ГОЛОВАШИЧ: Мій фаховий інструмент — тромбон, і він — найулюбленіший. Він, як кажуть, «кормілець». Уяву про духові інструменти, безперечно, я маю, тому що без цього неможливо. Диригент духового оркестру повинен знати ці інструменти, деякими я володію, але професійний мій інструмент — тромбон. В принципі в програмі музичного училища є такий предмет РСДО. Це коли студент навчається працювати з самодіяльним духовим оркестром, і є «родственні» інструменти. Завдяки цим предметам студенти оволодівають грою. Наприклад, тромбоністи — баритон, туба, вентиль, деревяшники... Хоча повинні знати діапазон всіх інструментів і т. д.

ВЕД.: У вас музична сім’я: дружина, син грають в оркестрі. Можна говорити у вашому випадку про наступність поколінь. Розкажіть про стосунки у вашій сім’ї поза межами домівки, я маю на увазі репетиції, концерти, гастролі, і як складаються взаємини, власне, вдома?

ГОЛОВАШИЧ: У музикантів, мабуть, — я нічого нового не скажу, — усе життя проходе на роботі. Тому що прийшов на роботу, зробив свою роботу і пішов — такого у музикантів немає. Для того, щоб прийти на роботу, людина повинна розігратися, підтримувати форму. Це повинні бути не тільки заняття з 2 до 3 години чи з 8 до 3 години. Це фактично, як і в спортсмена, режим занять і т. д. І в музиканта все життя проходе саме в професії.

ВЕД.: То вам, мабуть, пощастило, що вас розуміють вдома і на роботі?

ГОЛОВАШИЧ: Мабуть, так. Те, що стосується сина, то Діма — це менший, він почав виступати з оркестром у віці 5,5 р. — він уже виступав на сцені Палацу «України», він був солістом оркестру. Тоді ми виконували польку Штрауса «Феєрфест» — для наковальні з оркестром. Це вже був його перший виступ на професійній сцені, йому ще 6 р. не було. Зрозуміло, що ця дитина виросла в оркестрі. Потім з’явився дитячий духовий оркестр на базі муніципального, де він теж грав. Потім уже на тенорі, на тромбоні, потім перейшов уже до нас в оркестр.

ВЕД.: І старший син, наскільки я знаю, теж грав в оркестрі?

ГОЛОВАШИЧ: Так, він теж працював в оркестрі, зараз він уже працює в Національному симфонічному оркестрі України в Києві, бас-тромбон, зараз він уже закінчив академію музичну, аспірантуру і вже працює і мешкає в Києві з сім’єю.

ВЕД.: Окрім музики, якісь ще захоплення маєте, уподобання, хобі, окрім музики?

ГОЛОВАШИЧ: Завжди мені подобалась техніка, автотранспорт і в дитинстві я любив ходити в секцію картинга. Маю машину, у вільний час полюбляю щось своїми руками зробити, наскільки хватає...

ВЕД.: ... часу...

ГОЛОВАШИЧ: ... часу і вміння...

ВЕД.: ... можливостей...

ГОЛОВАШИЧ: ... можливостей.

ВЕД.: Едуарде Анатолійовичу, ось нас зараз слухають, ви так цікаво розповідаєте, і в когось, може, виникло бажання теж стати духовиком, тобто грати на духових інструментах. Існують якісь певні особливості організму, можливо, дихального апарату, за якими можна або, навпаки, не можна грати на духових інструментах?

ГОЛОВАШИЧ: Справа в тому, що духові інструменти дуже корисні для здоров’я. Бувають, мабуть, такі вади у людини, коли може щось і заважає, але це треба особисто дивитися на дитину чи на людину, яка зібралася цим займатися. Але в більшості випадків це корисно і навіть люди, які мають астму, навіть їм рекомендують в дитинстві займатися духовими, і цей недуг відходить. Або ж в меншій мірі турбує людину. А так сказати, що хтось не може, а комусь дано...

ВЕД.: Напевно, бажання...

ГОЛОВАШИЧ: Треба, щоб було бажання і, безперечно, праця. Якщо буде людина працювати над собою, буде мати бажання, а без бажання вона працювати не буде, то буде все нормально. За допомогою фахівця, я думаю, що це можливо.

ВЕД.: Цікаво мені, можливо, нашим і слухачам, от які органи беруть участь в утворенні звуку і який час повинен пройти для того, щоб дихальний апарат був натренований для того, щоб грати повноцінно на інструменті?

ГОЛОВАШИЧ: Розумієте, апарат музиканта-духовика — це все його тіло. Якщо ви взяли інструмент і хочете грати, а в вас замалі туфлі або десь резинка, вибачаюсь, давить, або краватка дуже тісна вам — все...

ВЕД.: ...теж не буде вже гри.

ГОЛОВАШИЧ: Тому що больовий рефлекс іде до мозку і вам це заважає. Тобто, апарат виконавський — це весь організм людини. Безперечно, це діафрагма, це легені, це губи, з чим відбувається безпосередній контакт, а в принципі виконавський апарат — це весь організм людини.

ВЕД.: В продовження нашої розмови пропоную послухати ще якусь музичну композицію у виконанні міського духового оркестру «Полтава». Що ви запропонуєте?

ГОЛОВАШИЧ: Я б запропонував «Українські візерунки» — одна з популярних композицій.

(муз. композиція «Українські візерунки» )

ВЕД.: Нагадаю, що у нас гість студії художній керівник і головний диригент міського духового оркестру «Полтава», Заслужений артист України, лауреат обласної премії ім.. П. Мирного Едуард Головашич. Едуарде Анатолійовичу, скажіть, які композиції музичні особливо припадають до душі слухачам, коли вас викликають на «Біс!», просять виконати?

ГОЛОВАШИЧ: Такий твір у нас є — це «Музичний каламбур», композитор Кролл, в аранжуванні Анатолія Серебрянікова, який ми виконуємо, мабуть, 16 р.. Це одна така із «бесовок» і твір Хуана Тізола «Караван» — джазова композиція. Вони дуже сприймаються нашим слухачем, але в принципі твори, які виконуються якісно, завжди подобаються полтавцям.

ВЕД.: Вони хапають за вухо і не залишають байдужими. Бути диригентом духового оркестру — треба мати ідеальний слух, наскільки я розумію, треба чути кожен інструмент. Скажіть, ви суворий керівник, напевно, що вимогливий — то так, тому що не було б такого оркестру?

ГОЛОВАШИЧ: На це питання дав би відповідь краще, мабуть, будь-хто з музикантів, які працюють. Якісь самооцінки тут проводити... Ну, безперечно, без вимогливості не буде нічого, так як і в любій професії. Я вже казав, що це один організм і просто від того, що буде це суворий диригент або ж музиканти, які, як у «Веселих рєбятах», розумієте? То якість та і останеться, що барабан буде на голові, а труба десь висітиме з вікна.

ВЕД.: Так, популярність, успіх, хороша гра колективу, дійсно, залежать не лише від самих музикантів, від учасників, а від багатьох складових.

ГОЛОВАШИЧ: Є за лаштунками дуже багато питань...

ВЕД.: Чорнової тієї роботи...

ГОЛОВАШИЧ: ... організаційної роботи, чорнової, яку не видно ...

ВЕД.: ...на сцені її треба робити...

ГОЛОВАШИЧ: ... так, її треба робити і без цього теж оркестр не може існувати. Ми дуже завдячуємо управлінню культури нашому полтавському, і полтавській міській владі, яка підтримує на сьогоднішній день, утримує нас і, слава Богу, дай Бог, щоб це було, як кажуть, не на якийсь період, а ми могли з вами зустріться і побалакати з приводу 30-річного ювілею оркестру. Це, як кажуть, школа життя для багатьох талановитих особистостей. Немає значення — вони залишились тут чи вони поїхали в Одесу чи десь, вони працюють на нашу державу Україну і ми в принципі робимо загальне діло і від цього люди стають тільки добрішими і слухаючи музику, ні на яку агресію, ні на які погані справи людина не спроможна налаштуватися.

ВЕД.: Це вірно. Як часто гастролюєте, де виступали, де виступаєте, де найближчим часом можуть вас почути поціновувачі справжньої якісної музики?

ГОЛОВАШИЧ: Гастролі — це дуже складний процес і в цьому процесі теж задіяний певний цех людей, які займаються адміністративною роботою. Ми, на жаль, не маємо таких можливостей, в нас нещодавно тільки почав працювати адміністратор, це дуже складні питання. Але гастролі відбуваються періодично, за підтримки Обласної Ради, коли ще був концертний збір і вигравали концертні організації тендер на поїздки по області. Це і концерти для дітей, і благодійні концерти в різних містах нашої області, час від часу виїжджаємо до Києва на запрошення. Брали участь в творчих обмінах між містами Фільдера і Полтави, декілька раз виїжджали до Німеччини.

ВЕД.: Не можу не згадати і не запитати про ваші перемоги і участь духового оркестру «Полтава» у різних конкурсах, фестивалях. Найперше, звісно, це міжнародний фестиваль духової музики «Фанфари Ялти». З 2009 р., якщо я не помиляюся, ви постійні його учасники і лауреати.

ГОЛОВАШИЧ: Ми намагаємося на цей конкурс їхати, тому що, перш за все, це спілкування музикантів між собою. Це дуже важливо.

ВЕД: Досвід великий, так.

ГОЛОВАШИЧ: Одне діло, як кажуть, коли ти в одному котлі варишся, а коли ти виїжджаєш, ти оцінку отримуєш твоєї творчості від незалежного журі, від колег, які слухають, від спілкування і т. д. Це, можна сказати, майстер-клас для оркестру, який повинен бути хоча б раз на рік, тому що без цього про якісь професійні речі говорити дуже важко.

ВЕД.: Це стає стимулом...

ГОЛОВАШИЧ: ... коли музиканти бачать, яка оцінка є до них, це через оплески, через висловлювання членів журі, голови журі і т. д. Конкурсне життя наше почалося з 98 р., це був конкурс «Золотий грифон» — фестиваль-конкурс духової та джазової музики, потім були «Трускавець представляє», ну, і оці фестивалі у Ялті. Він, цей фестиваль, імені диригента ялтинського оркестру муніципального Василя Соколика, заслужений артист України, який довгий час працював з цим оркестром, був його диригентом, теж тромбоніст він, і донька організувала фонд, і вийшовши уже на Міністерство, вирішили проводити такий фестиваль і увічнити пам’ять про цього музиканта.

ВЕД.: Хочу попросити вас бути нескромним і трохи згадати ті нагороди, премії, які має і ваш колектив, і ви особисто.

ГОЛОВАШИЧ: Високою нагородою була для нас премія ім. Короленка — оркестр нагороджений цією премією; також оркестр є лауреатом «Золотого грифона», фестивалів в Ялті. На першому фестивалі ще виступав квартет тромбонів «Класика», який теж взяв 1 місця там, отримав і я Диплом в номінації «Золотий тромбон» за виконавські якості. Оркестр був нагороджений і медаллю до 10-річчя незалежності України. Ну, і присвоєна почесна назва «Полтава».

ВЕД.: Кожна людина, втім, і кожен колектив, живе і розвивається завдяки новим висотам, що планує підкорити. Що в перспективі міського духового оркестру «Полтава»?

ГОЛОВАШИЧ: У нас в планах поїздка знову ж до Ялти в кінці травня. Ми зараз готуємо програму для цього фестивалю. І є такі творчі доробки на осінь, але це буде залежати від фінансового становища, можливості наймати транспорт, можливості, перш за все, тих сторін, які дали замовлення для того, щоб оркестр приїхав і спроможність проплати цих виступів. Тому забігати наперед... Плани творчі є, готуються програми, це, перш за все, обов’язково буде святкування 17-річчя оркестру, планується концерт до Дня святого Миколая традиційний із дітками, які б могли виступити сольно з оркестром, це і до Нового року і т. д. Але на все є, як кажуть, свої нюанси. Це і оренда залу і т. д.

ВЕД.: Я вам бажаю, щоб ваші бажання співпадали з вашими можливостями.

ГОЛОВАШИЧ: Дякую.

ВЕД.: Дякую вам за розмову і нагадаю, що гостем передачі «Персона грата» був художній керівник і головний диригент міського духового оркестру «Полтава», Заслужений артист України, лауреат обласної премії імені Панаса Мирного Едуард Головашич. Бажаю вам і вашому колективу і надалі залишатися такими ж яскравими, самобутніми і справжньою музичною візитівкою нашого міста.

ГОЛОВАШИЧ: Спасибі.

ВЕД: До речі, нагадаю всім полтавцям, що з 12 травня міський духовий оркестр «Полтава» розпочав свій 16-ий парковий сезон і відтепер оркестр можна почути що вихідних у Корпусному саду, що у центрі нашої рідної Полтави. У студії працювала ведуча Світлана Ісаєнко, бажаю усім хорошого настрою і залишайтеся із рідним радіо.