Перші європейці в Північній Америці
Перші європейці, які прибули до Північної Америки, виявилися норвежцями, що пливли на захід від Гренландії, де Ерік Рудий заснував поселення близько 985 року. За останніми історичними відомостями протягом зими 1001 року його син Лейф обстежив північно-східне узбережжя нинішньої Канади. Деякі місця в норвезьких сагах дають підстави вважати, що моряки-вікінги вивчили Атлантичне узбережжя Північної Америки на південь аж до Багамських островів. Руїни норвезьких будівель того часу було виявлено 1963 року біля Ланс-о-Медо на півночі Ньюфаундленда.
1497 року, всього через п’ять років після висадки Колумба на Карибському архіпелазі, венеціанський моряк Джон Кебот прибув за дорученням англійського короля до Ньюфаундленда. Про плавання Кебота швидко забули, але ця подія дозволила англійцям претендувати на Північну Америку. Крім того, це плавання відкрило шлях до багатющих риболовних теренів круг обмілини Джорджа, куди незабаром зачастили плавати європейські рибалки, особливо португальські.
Колумб так і не побачив Північноамериканського материка, але дослідження континентальних Сполучених Штатів розпочали мешканці іспанських колоній, які він допоміг заснувати.
Перший крок було зроблено у 1513 року, коли загін під проводом Понсе де Леона висадився на березі Флориди поблизу сучасного міста Сент-Огостина.
Захопивши Мексику 1522 року, іспанці зміцнили свої позиції в Західній півкулі. Наступні дослідження примножували знання європейців про Америку, що отримала свою назву за ім’ям італійця Амеріго Веспуччі, який описав свої подорожі до «Нового Світу» у славнозвісній хрониці. До 1529 року було складено надійні карти Атлантичного узбережжя від Лабрадора до Вогняної землі.
До найголовніших ранніх іспанських досліджень належала подорож Ернандо де Сото, конкістадора-ветерана, який разом із Франсиско Піссаро брав участь у завоювання Перу. Відпливши 1539 року з Гавани, експедиція де Сото висадилася у сучасній Флориді й обстежила у пошуках золота південно-східні землі майбутніх Сполучених Штатів аж до Міссисипі.
Інший іспанець, Франсиско Коронадо, вирушив з Мексики 1540 року на пошуки міфічних Семи міст Сиболи. Подорожі Коронадо привели його до Великого Каньйона і Канзаса, однак його люди золота так і не здобули, але загін Коронадо полишив тубільцям тих країв несподіваний подарунок — іспанці недорахувалися кількох коней, які докорінно змінили життя на Великій Рівнині. За кілька поколінь індіанці Рівнини засвоїли новий засіб пересування, значно поширивши масштаби своєї діяльності.
Поки іспанці просувалися з півдня, північну частину сучасних Сполучених Штатів поступово відкривали подорожі таких людей, як флорентієць на французькій службі Джованні Веранццо. Він висадився у Північній Кароліні 1524 року, потім поплив далі на північ понад Атлантичним узбережжям повз ті місця, де нині знаходиться Нью-Йорк.
Ще через десяток років підняв вітрила француз Жак Картьє, сподіваючись, як і попередні європейці, прокласти морський шлях до Азії. Подорож Картьє річкою Св. Лаврентія стала підставою для французьких претензій на Північну Америку, що висувалися до 1763 року.
Після занепаду першої квебекської колонії в 1540-х роках, французькі гугеноти через два десятиріччя спробували заселити північні береги Флориди. Оберігаючи свій торгівельний маршрут по Гольфстриму від посягань французів, 1565 року іспанці розгромили цю колонію. З іронії долі командувач іспанських сил Педро Мендес незабаром заснував неподалік звідти місто Сент-Огастин, якому належало стати першим постійним поселенням у тому краї, що згодом дістав назву Сполучені Штати.
Величезні багатства, що плинули до Іспанії з мексиканських колоній, островів Карибського моря та Перу, викликали велике зацікавлення з боку інших європейських держав.
Минули роки і таки нововиниклі мореплавні держави, як Англія, спокушені успішними нападами Френсиса Дрейка на вантажені золотом іспанські кораблі, припали поглядом до Нового Світу.
1578 року Гамфрі Гілберт, автор трактату про пошуки Північно-Західного проходу, дістав від королеви Єлизавети патент на колонізацію тих «поганських і варварських земель» у Новому Світі, на які ще не претендували інші європейські держави. Він зміг пуститися в дорогу лише через п’ять років. Коли він загинув у морі, справу продовжив Волтер Релі, його брат по матері.
1585 року Релі заснував першу британську колонію в Північній Америці — на острові Роанок понад узбережжям Північної Кароліни. Згодом ту колонію було покинуто, та й повторна спроба через два роки не увінчалась успіхом. І лише через 20-ть років, 1607 року, англійці спробували щастя в Джеймстауні — першій англійській колонії, що закріпилась в Північній Америці. Та це вже інша історія...
Максим ПИСТРЯК
