3 квітня, 8:49

«Третій Майдан має бути біля виборчих урн»: історик Ярослав Грицак у Полтаві розповів про можливості для України

Фото: Анна Ютченко

Вчора у Полтавському художньому музеї історик Ярослав Грицак прочитав лекцію «Зроби собі Україну». Організатор заходу — Українська Академія Лідерства (Полтава), яка таким способом зробила подарунок мешканцям міста.

На початку лекції Грицак порадив придивлятися до вихованців цього проекту, адже через 20-30 років в руках цих людей буде влада.

Ярослав Грицак — український історик, публіцист, один з учасників Несторівської групи. Це неформальне об’єднання інтелектуалів, експертів та громадських активістів, мета якого — розробка стратегічного бачення для України.

У Полтаві львівський історик вперше. Їдучи Полтавщиною, зазначив вчений, можна побачити, яка вона багата. Проте в цей же час люди — бідні. І така ситуація по всій Україні.

Грицак звернувся до подій 27-річної давнини. У 1990 році Deutsche Bank робив прогноз, за яким саме Україна мала найкращі умови для економічного розвитку у випадку розвалу СРСР. Проте наразі серед всіх колишніх республік Союзу саме в нашій країні, за дослідженнями економістів, найнижче зростання ВВП — всього 1,7%.

Історик стверджує, що багатство ніде не є природнім станом. Навпаки, таким станом є бідність. Суспільне багатство — результат змін, які ніхто не передбачував, а вони сталися. За словами лектора, зміни і багатство — це вірус, який поступово заражає суспільство.

Вчений показав залежність між розвитком країн та середньою тривалістю життя. Так, у часи Наполеона у Франції люди в середньому жили 20-25 років — багато дітей вмирали немовлятами, траплялися хвороби, війни, революції. Згодом цей показник зростав там, де країни успішно розвиваються. Прогнозована середня тривалість життя, яку можуть досягнути багаті суспільства до кінця ХХІ століття — 120 років.

— Легше бути жебраком у Нью-Йорку, ніж вчителем у Полтаві чи Львові, — жартома проілюстрував свою тезу Ярослав Грицак. В Україні, за словами вченого, критично низька тривалість життя чоловіків — всього 65 років.

Одна з головних тез історика — потрібно вийти на траєкторію сталого розвитку. Тоді кризи і війни лише тимчасово виводять країну з ладу і суспільство швидко все надолужує. На 1 поганий рік у них випадає 3 хороших. І Україна може це зробити, тільки зусиль треба докладати більше.

Щоб вийти на сталий розвиток, політичні еліти мають змінювати правила гри. Але на це вони не погодяться, бо згодом їм на зміну прийдуть інші.

Ще один важливий крок — стати національною державою. Грицак показав опитування соціолога Євгена Головахи, у якому той запитує українців одне й те ж питання: «Чи проголосували б ви зараз за незалежність, якби повернулися у 1 грудня 1991 року?». І завжди варіант «так» отримує більшість голосів, а у певні моменти (конфлікт щодо Тузли, війна Росії та Грузії, окупація Криму) цей відсоток ще більше зростає.

Проте економічна складова теж грає роль у цьому питанні. І вона залежить від коливання курсу долара. Зазвичай, щодо незалежності з відповіддю вагаються найбідніші 20% населення України. Тому потрібно працювати над зменшенням бідності.

Грицак стверджує, що національна держава у нас уже є:

— Тому треба перестати будувати Україну, треба модернізувати її.

Ще одна теза з лекції історика: «Добувай нафту або будуй демократію». Він зазначає, що в Україні дуже просто довести, що демократія є: ми не знаємо, хто переможе на наступних виборах, на відміну від багатьох колишніх республіках СРСР. Тому в нашій країні неможливий Піночет.

Проте все ж списки до партій у Верховну Раду — не відкриті. Свого часу Грицаку запропонували 67-е місце у списку БПП. Він відмовився.

Щоб мати багату державу, потрібні правильні інституції. І набір цінностей. Грицак дуже просто пояснює цінності: «Те, заради чого ви готові не поспати ніч, три ночі, витратити всю свою зарплатню».

Історик покладає надії на молоде покоління і їхні цінності, які відмінні від покоління Грицака. Він наводить приклад з вищою освітою — коли він закінчував школу, то у ВНЗ йшла меншість, а зараз — більшість:

— Навіть 4 роки в найгіршому університеті змінюють вас ціннісно.

Порівнюючи два Майдани, Грицак пояснює, що перший був — вертикальний (не відбувся б без Ющенка, якого сприймали богом), а другий — горизонтальний (з лідерів опозиції глузували).

На жаль, за словами лектора, вікно можливостей для України закрилося, але з’явився коридор. Вчений сприймає кризу як стимул для змін. Символічно, за словами Грицака, що ієрогліф «криза» у китайській мові складається з двох символів: «небезпека» і «можливість».

Якщо у нас є нація, демократія, цінності та криза, то чого ж бракує? Грицак говорить — політичної еліти з політичною волею.

Ще вчений говорить про проблему «останнього кілометра», який ми не подолали з другого Майдану. Основною поразкою у ньому він бачить те, що звідти не вийшло жодної політичної партії. Наступні вибори українці матимуть за 2 і 7 років. Навряд чи щось можна реалізувати за 2 роки, тому варто націлюватися на 7-річний проміжок. Це має стати домашнім завданням: показати, що ми за цей час можемо зробити.

Але разом з тим у молодого покоління, про яке з надією говорить Грицак, є дві проблеми: вони не ходять голосувати і зі зневагою ставляться до політичних партій. Тому виходом можуть стати широкі соціальні рухи.

— Третій Майдан має бути біля виборчих урн, — підсумовує вчений.

Книги, які Ярослав Грицак порадив прочитати полтавцям: Нассім Талеб «Чорний лебідь», Дуглас Норт «Насильство та соціальний порядок» та Ернандо де Сото «Загадка капіталу».

Повну лекцію історика можна подивитися тут.

Роман ПОВЗИК

Magnum Opus

Про проект

Редактор проекту:
Роман Повзик

Magnum Opus
355