«Persona Grata»: Степан Бульба

[Відео було видалено]

ВЕД: Вітаю вас! 11:20 на студійному годиннику. В ефірі передача «Персона грата» і я, її ведуча Інна Якобенко, хочу представити вам нашого сьогоднішнього гостя, людину добре знану в області і за її межами. Депутат, екс-очільник області, головний соціаліст області Степан Степанович Бульба. Вітаю вас!

БУЛЬБА: Добрий день усім.

ВЕД: Степане Степановичу, із регалій, які я не назвала, є ще якісь такі, які б ви хотіли додати до вашого представлення?

БУЛЬБА: Я думаю, що це не обов’язково. Ті, хто мене знають, вони пам’ятають. І це й добре, що добро пам’ятають. А життя продовжується. Хто хоче знати більше про мене — по справам будуть судити.

ВЕД: Кожен українець (чоловічої статі, принаймні.) вважає себе експертом, як мінімум, у двох речах — у футболі і в державному управлінні. Вони краще, ніж тренер, знають, що на поле, приміром, треба було б випустити Бетао замість Міхаліка, краще за міністра економіки знають, що ПДВ давно треба було скасувати як корупційний податок. І при цьому їх не дуже хвилює, що, можливо, бразильський легіонер ще не оговтався від травми, а якщо відмінити ПДВ, то це призведе до зменшення доходної частини бюджету на 38%. Ви себе суперфахівцем у якій області вважаєте?

БУЛЬБА: Я не претендую на якусь там істину в останній інстанції, це було б як мінімум некоректно. Але треба намагатися бути професіоналом, перш за все, в своїй справі. Я займаюсь політикою довгий час, вже практично більше 20-ти років, тому вважаю, що я тут дещо розумію.

ВЕД: Політика в ваше життя увійшла трохи більше 20-ти років тому. Що було до того, з чого ви починали? Ви народилися не на Полтавщині, а на Чернігівщині?

БУЛЬБА: Я народився на Чернігівщині, в поліському селі, в багатодітній родині. Мати була вчителькою місцевої школи, батько різні роботи в колгоспі виконував, був і пасічником, і лісником, і столяром. Велика родина, багато вражень, основа була закладена саме там.

В 65-му році закінчив місцеву школу 8-річну. Вона в нас була лише 8-річною, тому поступив до Київського топографічного технікуму. Після закінчення його — армія, знову навчання, Ленінградське вище топографічне училище, потім військово-інженерна академія. Уже потім Полтава, 78-ий рік, служба в Полтавському зенітно-ракетному училищі на різних посадах, на кафедрі тактики. І в останній рік, 91-ий, був обраний секретарем парткому училища з правами райкому партії, хоч до того ніколи не був політпрацівником. Після заборони діяльності політичних партій у Збройних силах був звільнений в запас. Працював більше 10-ти років викладачем в Полтавському державному педагогічному інституті, потім в університеті, потім був помічником-консультантом народного депутата. У 2002-му році був обраний народним депутатом, в 2005-му році був призначений головою обласної державної адміністрації. Я думаю, що в цьому відіграло велику роль і те, що я був в відомі часи керівником обласного штабу національного порятунку і, я думаю, якби повернути ті часи, я б робив те саме, що і тоді.

В 2006-му році після виборів знову був народним депутатом. Знову працював в Верховній Раді і знову головою підкомітету з питань соціального захисту військовослужбовців, членів їхніх сімей і військових пенсіонерів, комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Водночас у цей період був членом парламентської делегації України у Західноєвропейському союзі, потім парламентської асамблеї НАТО. Завжди, де мені доводилося бути, намагався відстоювати свої принципи. Я думаю, що дещо зробив і для військових, як голова підкомітету соціального захисту. Наприклад, моїми зусиллями було підготовлено і потім прийнято закон, який ліквідував диспропорцію у пенсійному забезпеченні військовослужбовців колишньої Радянської армії і армії українських Збройних сил. Була, дійсно, велика проблема. Уявіть собі, що полковник, командир полку, котрий служив 32 роки в Радянській армії, він отримував пенсію в 1995-му році як прапорщик, старшина роти українських Збройних сил. Звичайно, такого не повинно було бути і ми це завдання, цю проблему вирішили, прийнявши відповідний закон.

ВЕД: Степане Степановичу, ви очолюєте соціалістів області. Для того, щоб зайняти таку посаду, треба було, як мінімум до призначення бути знайомим з Олександром Морозом, головним соціалістом країни. І не просто знайомим бути, а користуватися в нього авторитетом і довірою. За яких обставин ви познайомились, як це було?

БУЛЬБА: Вперше я почув і побачив Олександра Мороза і поспілкувався з ним у 1994-му році, коли він приїжджав у Полтаву, будучи кандидатом України на посаду в Президенти України і відтоді зрозумів, що це — найпорядніший політик України. І хто б що не говорив, але він був і залишається людиною переконаною, послідовною і в діях, і в помислах. І я переконаний, що історія ще дасть йому оцінку, незважаючи на те, що, можливо, у багатьох виборців склалася інша думка. Але я знаю, чому вона такою склалася. Тому, що влада, ті, хто боявся, щоби Мороз був і Президентом, і займав керівні посади у державі — вони зробили все для того, щоби сформувати у населення думку негативну.

ВЕД: Я знаю, що у вас ще є спільне хобі із Олександром Олександровичем — поезія. У Мороза, зокрема, є такі рядки про себе: «Чи добра доля, чи лиха, а ти хто — визначить відразу. Хай знали б так: не без гріха, аніж святенник для показу». І тому (з огляду на ці рядки) мене муляє питання суто журналістське, яке я хочу поставити. Можливо, воно не дуже зручне питання, але — даруйте. Принаймні, мешканці Карлівського району переконані, що, як мінімум, одна нафтова свердловина там належить Олександру Морозу. І нібито це сталося за вашої каденції на посаді голови обласної державної адміністрації.

БУЛЬБА: Це — черговий міф, який розпускають наші недоброзичливці. Я можу сказати: той, хто найде цю свердловину (чи то вона належить Олександру Морозу, чи — хай мені належить, чи комусь наближеному до моєї сім’ї) — покажіть мені її. Я заявляю офіційно: подарую вам її. Негайно. Якщо ви її знайдете. Якщо вона є.

ВЕД: Серйозна заявка на активність наших слухачів!

Ваше життя доволі багате на події — і політичне життя, і просто суто людське, і управлінське. Як ви зараз ставитеся до життя: це досвід, чи вантаж помилок?

БУЛЬБА: Ні, це — досвід, ну, в першу чергу, досвід, звичайно. Хоча, звичайно, були й помилки. І тут нема чого гріха таїти. Тим більше, що треба бути справедливим і правдивим, перш за все, до себе, бо якщо ми будемо жити ілюзіями, то навряд чи можемо чогось добитися.

ВЕД: Ви — людина втаємничена у багато процесів, що відбуваються у політичній кухні, на загальнодержавному рівні. Те, що зараз відбувається в Україні, один із політиків охарактеризував приблизно так: «Гра м’язами, стоячи на глиняних ногах, очевидно небезпечна. Збільшуючи бюджет Адміністрації Президента, Генпрокуратури та МВС, підвищуючи пенсійний вік, закриваючи школи і лікарні, збільшуючи ціни на газ і на їжу, не забудьте включити телевізор — там, у міжнародних новинах, майже щодня показують, що відбувається з дуже стабільними особистісними режимами, що не рахувалися із громадянами своєї країни». Так висловився нещодавно один із відомих зараз політиків молодих. Що ви думаєте з приводу того, що ви бачите щодня в новинах?

БУЛЬБА: Я можу сказати, що мене хвилює й тривожить те, що відбувається в Україні — намагання влади закріпитися, яка обрана, ну, я вважаю, що легітимно і без великих порушень. Але те, що вона намагається в будь-який спосіб забезпечити своє існування на довгі роки — це тривожить. Це призведе до авторитаризму, якого ще не бачила Україна. Авторитарні режими закінчують завжди тим, чим і повинні закінчувати. Тому що врешті-решт народ не сприймає авторитаризм в будь-якому вигляді. Навіть якщо йому живеться краще, ніж українському. От подивіться...

ВЕД: Ви — про Грузію?

БУЛЬБА: Та Грузію, можливо... В Грузії дуже багато реформ, які ми могли би взяти за взірець навіть. А я кажу про інші країни. Дивіться — той же Кувейт, де нафта є основним джерелом багатства народу, де народ живе — кожен громадянин має свій рахунок, на який надходять гроші за продаж нафти; де безплатна освіта; де безкоштовна медицина; де, по суті, ну, здавалося б, рай. Ну, комунізм. Але навіть в таких умовах народу не вистачає свободи. Бо авторитаризм — це шлях в нікуди в будь-якому варіанті. Будь то Лівія, будь то Єгипет, будь то Україна. І добре, якби наші керівники України вчасно схаменулися і не робили того, що призводить до таких тенденцій, до панування таких тенденцій, я б так сказав.

ВЕД: Але влада зараз нібито, як кажуть, копає під себе: вона робить непопулярні кроки. Принаймні, декларуючи масштабні реформи. А це нікому не подобається...

БУЛЬБА: Але свого часу ще Столипін говорив: «Реформи, які не поліпшують життя народу, вони не потрібні і не можуть бути сприйняті». І от у нас вигляд реформ — оце розмова. Балаканина про ці реформи — це реальність, а що за тим, яка мета — там треба думати. От подивіться: заяви влади і наміри влади форсованого впровадження ринку землі з правом іноземному капіталу купувати українську землю. Це — дуже небезпечна річ! Ця проблема повинна об’єднати всі політичні сили України для того, щоб протидіяти оцим намірам, не допустити. Це, якщо хочете, останній бастіон, після якого ми можемо втратити і державність, і незалежність, і суверенітет. Бо втрата контролю над територією — це, по суті, втрата державності.

ВЕД: Я просто думаю, що проблема в Україні в тому, що частіше за все наші реформи проголошені гинуть у нерівному бою з популізмом. Просто у шахів немає жодних шансів проти гри у Чапаєва. От і все. І виходить те, що маємо сьогодні.

БУЛЬБА: Популізм має місце, так. Але ж давайте реально оцінювати те, що намагаються зробити. Зараз олігархи контролюють тисячі й тисячі гектарів українських земель. Зрозуміло, що вони ніколи не будуть займатися поліпшенням виробництва, сільського господарства. Їм потрібна ця земля, вони її скуплять задешево, щоб потім нажитися — ще раз нажитися. Уже навіть оцінки зроблені: мовляв, за українську землю, якщо її продати, хтось там виручить близько 400 млрд доларів. Але що таке долар? Це — папірець, який сьогодні має одну вартість, завтра — іншу. А земля — безцінна і вона не може бути товаром. Те, що створено Богом, воно належить усім! І соціалісти проти отаких намірів влади. Ми будемо робити все, аби їх не допустити. Кажуть, що багато людей готові продати свої земельні паї. В Законі про ринок землі (в проекті закону, який ми пропонуємо) повинно бути записано: ті, хто хоче продати землю, будь-ласка — ви можете це зробити. Але покупцем землі, право купівлі землі сільськогосподарського призначення повинна мати виключно держава. Держава повинна забрати ці землі під свій контроль, у свою власність і потім надавати її у довгострокову оренду користування тим, хто буде реально працювати на ній.

ВЕД: На жаль, люди, про яких ви щойно згадували, такі люди завжди зможуть домовитися. Змінити одну партію на другу, на третю, і п’яту, й десяту. Якщо їм це буде вигідно.

БУЛЬБА: І це найстрашніше!

ВЕД: І в перспективі підмінити собою усі попередні вистраждані поколіннями політичні смисли, замінивши їх логікою спільного дерибану. От і все. І в період, коли в політиці починає превалювати така бізнес-логіка, старі схеми ідеологічного поділу на «свій-чужий», вони виявляються глибоко застарілими. Але стратегічно все одно, я переконана в цьому, виграють ті, хто свого часу устояв перед спокусою розміняти свої політичні погляди заради ситої посади в якому-небудь міністерстві. На жаль, таких людей менше.

БУЛЬБА: Оце політичне хамелеонство — воно має місце в Україні. І я хоті би, щоби виборці, перш ніж голосувати за того чи іншого кандидата, проаналізували: а скільки прапорів, скільки партій змінила ось оця людина? Тоді буде зрозуміло, що людям непослідовним, безпринципним, для яких власна вигода — понад усе, їм не можна довіряти. Їм не можна довіряти владу в будь-якому вигляді і на будь-кому рівні!

ВЕД.: Степане Степановичу, я хочу від політики відійти у бік загальнолюдських цінностей, які вічні, незалежно від стягів. Ви — прихильник творчості Ігоря Губермана, дуже багато знаєте його цих прикольних віршів напам’ять. І вдало, вчасно, до речі, цитуєте. Зокрема, на своєму ювілеї потішили гостей, процитувавши таке:

В моей судьбе — то густо, а то — пусто.
Но если даму вижу в неглиже, —
В моей душе растет большое чувство.
Но это — чувство юмора уже.

Хоча насправді всі там були переконані, що ви трошки нещирий (приміряючи ці рядки до себе), тому що поряд з вами така молода жінка, ваша дружина, що повинно бути не лише «чувство юмора», а дуже велика впевненість в собі — як чоловікові, як особистості, щоб така жінка була поряд.

БУЛЬБА: Однозначно. Але, знаєте, той, хто не вміє пожартувати, до нього треба ставитися з осторогою.

ВЕД: «Улыбайтесь, господа! Потому как самые гнусные вещи в этом мире делают именно с серьезным выражением лица» (барон Мюнхаузен у виконанні Олега Янковського).

БУЛЬБА: От мені, наприклад, подобається Губерман — його можна взяти навіть як девіз життєвий. Або як пояснення того, чому робимо те або інше. Любой из нас, пока не умер он,

Себя слагает по частям:
Из интеллекта, секса, юмора
И отношения к властям.

Я думаю, що там — «ни убавить, ни прибавить». І все це і визначає, що людина повинна, якщо вона щира, то у всякому разі саме так, очевидно, і відгукуватись.

ВЕД: Я хотіла б ще з такого приводу поговорити. У вас є дві старших доньки, які уже так по життю і з освітою визначилися, і спеціальностями, якимось покликанням. А є ще найменша — школярка, яка дуже щиро до вас ставиться (я це бачила) і яку ще треба виховувати. А зараз проблема нинішнього часу, що у нас виростає покоління гедоністів, які бачать, як все може бути одразу і багато. І тому дуже важко дитину виховувати, щоб вона розуміла, «что по чем» і вартість всього цього не лише матеріальна, а взагалі, глибинна. Щоб не вийшло як нещодавно Брюховецький процитував в ефірі ТВI: «Віддаю тобі ситість тварюки, і негайний з усього зиск». Як не виховати людину, яка б хотіла зразу мати негайно й з усього зиск, йти по головах. І в політику в тому числі з цим приходити, і взагалі в усе життя, яке оточує. Як вам вдається виховувати?

БУЛЬБА: На жаль, важко, тому що виховує ж не лише сім’я — своїм прикладом, розмовами в колі сім’ї, настановами якимось. Виховує школа, виховує вулиця, виховує наша дійсність. От, наприклад, учора я, продивляючись інтернет... Знаменитий, відомий драматург сказав, що зараз той, хто дивиться телевізор, скоро перестане мислити, розучиться мислити. От ми вчились, виховувались на прикладі своїх батьків, як і зараз багато дітей це робить. І це можна забезпечити. Виховувались ми на прикладі героїв літературних, на прикладі книг. Книгу ж не може замінити будь-яке телебачення. Навіть найгеніальніший фільм — телевізійний чи форматний. І так далі. Але от зараз оця поп-культура, оця вседозволеність надзвичайно негативно впливає і, я думаю, що діти наші, вони це розуміють. Хотілося б, щоб все-таки вони це розуміли. І намагалися вчитися не лише на тих прикладах, про які я сказав. 

ВЕД: Ви любите поезію чужу слухати, чи й самі римуєте?

БУЛЬБА: Знаєте, я переконаний, що хороша поезія може бути лише після того, як переживаєш ось те, про що намагаєшся сказати. І в мене ніколи не було бажання (чесно кажу), можливо, давно, в дитинстві, писати на теми громадянські, публічні, тобто, громадянську лірику. От лірика особиста... Завжди, коли я закохувався, я обов’язково писав про це. Ну як воно вдавалося. Думаю, що коли-небудь я все-таки систематизую свій збірничок. Але він буде виключно для тих, хто мене знав.

ВЕД.: Ви скажете про це своїй дружині, що все це — вірші для тих, в кого ви закохувалися?

БУЛЬБА: Вона це знає й, до речі, я ж і їй теж присвячував і присвячую вірші. Ну, наприклад, от це було на Трійцю. В один день якось я написав такий вірш — невеличкий, але потім його розширив. Але початок був такий:

И когда возгоралися розово-дикие розы,
И июньскому небу несмело грозила гроза,
И над заводью Ворсклы недвижно висели стрекозы —
Я нежданно увидел прекрасные эти глаза.

От коли я одній людині, яка знається на поезії, процитував ось ці рядки, людина сказала: «Красиво». Я зрозумів, що той, очевидно, рівень я досяг, а більше, напевне, поки що — ні. Тому попереду в мене, можливо, ще буде бажання займатися цією справою, але то справа справді для талановитих людей. Поезія навряд чи моє.

ВЕД: Степане Степановичу, квінтесенція нашої передачі «Персона грата» — це така анкета Марселя Пруста, в якій ми, журналісти, як у лабораторії дослідження людських душ, хочемо відстежити, наскільки по-різному різні люди відповідають на одні й ті ж запитання. Тому я хочу перейти, власне, до запитань цієї анкети. Отже, знак Зодіаку?

БУЛЬБА: Рак.

ВЕД: Кішки чи собаки?

БУЛЬБА: Собаки однозначно.

ВЕД: Авангард чи класика?

БУЛЬБА: Класика.

ВЕД: Блондинки чи брюнетки?

БУЛЬБА: Колір волосся не є визначальним, тим більше, що його добре навчились змінювати.

ВЕД: М’ясо чи риба?

БУЛЬБА: Однозначно — риба.

ВЕД: Шампанське чи горілка?

БУЛЬБА: Хороше сухе вино. Але зараз — в невеликій кількості.

ВЕД: Синиця в руках чи журавель у небі?

БУЛЬБА: Тут альтернативи немає: не може бути або-або. Для мене журавель в небі — це завдання на перспективу. А синиця в руках — провідні результати до мети.

ВЕД: Дія чи споглядання?

БУЛЬБА: Дія. Як говорить Олександр Мороз: «Конкретна дія авторитетніша за тисячі намагань». А тим більше споглядання, звичайно.

ВЕД: Принцип чи компроміс?

БУЛЬБА: Компроміс в межах розумного.

ВЕД: Ваше життєве кредо?

БУЛЬБА: Важко говорити на цю тему. Можливо, так: «Жити по совісті». 

ВЕД: У вас є кумири серед історичних особистостей?

БУЛЬБА: Немає. Кумир — це ідеал. А ідеальних людей не буває. Бути в чомусь на когось схожим — одна справа, але на сто відсотків — це вже аномалія. Тут, якщо хочете, я згоден з біблейським: «Не сотвори кумира».

ВЕД: Що ви змінили б у собі, якби мали таку можливість? Я говорю про фізичну форму, не про зміст.

БУЛЬБА: Над цим не задумувався. Не бачу сенсу думати про те, чого змінити й досягти не можна.

ВЕД: Без чого ви не можете вийти з дому?

БУЛЬБА: Знаєте, я — Рак, тому не можу вийти з дому без особливої потреби, необхідності.

ВЕД: Що може змусити вас розсміятися?

БУЛЬБА: Дотепний анекдот, взагалі — смішна ситуація.

ВЕД: У вас є улюблені кольори?

БУЛЬБА: Обов’язково. Зелений, блакитний, малиновий аж до рубінового, як прапор Соціалістичної партії України.

ВЕД: Було б дивно, якби ви це не сказали!

Ваш найстрашніший сон?

БУЛЬБА: Таких давно не пригадую. Реальність нерідко страшніша за будь-який сон. Наприклад, наміри української влади запровадити вільний ринок землі за участю іноземного капіталу. Чим не страшно? Звичайно, це страшно, повторюю. Цього допустити не можна, протидіяти цьому закликаю всіх, усіх не байдужих, усіх справжніх патріотів України.

ВЕД: Що для вас щастя?

БУЛЬБА: Щастя, знаєте, бути рівним серед щасливих, тобто, бути щасливим серед щасливих.

ВЕД: Чого ви найбільше в житті боїтеся?

БУЛЬБА: Найбільше в житті, я б не сказав, що... Я б сказав дещо інше, інакше можна сформулювати це запитання. Що вважаю найбільш небезпечним? Так от жадібних і безсовісних при владі.

ВЕД: Які риси характеру в собі не любите?

БУЛЬБА: В собі мені не подобається, правду кажу, моя, може, зайва довірливість до людей, які, як виявляється потім, цього не заслуговують.

ВЕД: А хто із сучасників, якщо такі є, викликає у вас захват?

БУЛЬБА: Таких немає. Повагу, розуміння, підтримку — так, а захват — ні. Певно, це прийшло з досвідом життєвим, політичним.

ВЕД: Яким є на даний момент ваш внутрішній стан?

БУЛЬБА: Зосередженість. Так буває напередодні прийняття важливих рішень і нового періоду активних дій.

ВЕД: Які якості найбільше поважаєте в чоловіках?

БУЛЬБА: Порядність, принциповість, професіоналізм, готовність прийти на допомогу.

ВЕД: А в жінках?

БУЛЬБА: Розум, вірність, власне, все те, що визначає поняття «берегиня домашнього вогнища».

ВЕД: Чоловіки не часто називають розум серед жіночих чеснот ...

БУЛЬБА: Ні, я люблю жінок розумних, навіть якщо це не моя дружина.

ВЕД: Де і коли ви відчували себе найщасливішим?

БУЛЬБА: Було таке. У колі своєї великої родини, коли були живі батько й мати і старший брат.

ВЕД: Я знаю, що одне із ваших улюблених занять — це читання. Улюблені письменники ваші?

БУЛЬБА: В різні періоди життя вони були різними. Наприклад, в дитинстві — це Арсєньєв, Фенімор Купер, Обручєв, пригадуєте, «Земля Саннікова». Можливо, саме ці автори і визначили мій подальший вибір професії. Після 8-го класу я поступив до Київського топографічного технікуму, а вже навчаючись в технікумі я просто зачитувався письменником-геодезистом Федосєєвим. Його книги «В тисках Джугдыра», «Злой дух Ямбуя», пригадуєте, і фільм за цим твором — «Смерть меня подождёт». Досі згадую з теплом і ностальгією.

Як і більшість ровесників, захоплювався Віктором Гюго, Бальзаком, Дюма, Хемінгуеєм, Екзюпері. Це не означає, що моїм вподобанням була тоді лише пригодницька література. Ми — покоління дітей фронтовиків. І, звичайно, не могли не цікавитися військовою тематикою. Пригадую мою першу книгу, яку прочитав десь в 7-8 років, книгу про війну. Це була книга Михайла Бубєннова «Біла береза». Я досі пам’ятаю цілі абзаци із тої книги. Наприклад, в ілюстрації до цієї книги було на одній із сторінок написано: «А над ним, наче піднявши вогняні крила, майорів прапор полку».

Чернігівщина, пригадуєте, в роки війни була партизанським краєм. У лісах, поблизу нашого села також діяв партизанський загін, котрий входив до складу об’єднання Олексія Федорова. Як же можна було не прочитати мемуари «Підпільний обком діє», «Остання зима». З задоволення читаю і досі історичну літературу, як наукову, так і художню: Костомарова, Яворницького, Боплана. Нещодавно прочитав книги нашого, я вважаю, земляка Володимира Малика — «Чумацький шлях», «Таємний посол». Звичайно, серед класиків — це улюблені мої Чехов, Бунін, Шолохов. Шолохова взагалі вважаю одним із найталановитіших письменників, який навіть в роки отієї цензури міг створити прекрасні, правдиві образи, які хвилюють досі тих, хто жив в ці періоди, і навіть інші покоління.

З поетів, звичайно, Пушкін, Ахматова, Цвєтаєва, Тютчев. З українських — Шевченко, Борис Олійник, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Олександр Мороз, Михайло Шевченко, Володимир Черепков, полтавська поетеса Марія Бойко. До речі, я її добре знаю, ще дитиною. Ми жили в одному будинку, навіть в одному під’їзді. Так що говорити про якісь улюблені, деяких улюблених авторів навряд чи доводиться, тому що життя продовжується і все змінюється. Можливо, з часом з’являться нові. Обов’язково з’являться!

ВЕД: Зараз літературні герої трохи не такі, які були 30-ть, навіть 20-ть років тому. З огляду на те, що ви читаєте багато, вас їх (улюблених героїв) багато? Чи все-таки є один, який завжди залишається в душі?

БУЛЬБА: Знаєте, ніколи серйозно над цим не задумувався. Пригадую, в школі там пропонують: ваш улюблений герой. Але навряд чи він є такий. Хоча, з іншого боку, а чому б ні? Наприклад, Гоголівський Тарас Бульба — чим не герой для того, щоб я, нащадок, хотів наслідувати його? Або, наприклад, подобається Григорій Мелехов із «Тихого Дону». Трагічна постать, яку розумієш, бо відчуваєш, в які роки жили ці люди. Або, знову ж таки, командир батальйону, майор Бульбанюк у «Батальоны просят огня» Юрія Бондарева, чому б ні? Справжній офіцер і багато, багато інших, які вже є, які ще будуть.

ВЕД: Степане Степановичу, музику слухаєте? І якщо так, то яку?

БУЛЬБА: Музику різну люблю: класичну, популярну, естрадну, але хорошу, котра змушує думати, співпереживати. Наприклад, люблю авторську пісню. Висоцького, наприклад, «Вдоль обрыва, понад пропастью». Прекрасна, я можу її слухати кілька разів, або «Я несла свою беду по весеннему по льду». Або Олександр Городніцький:

Когда на сердце тяжесть, и холодно в груди,
К ступеням Эрмитажа ты в сумерки прийди.
Где без питья и хлеба, забытые в веках
Атланты держат небо на каменных руках.

Прекрасно! Мене просто дивує, як можна співати і створювати пісні на тексти окремих сучасних авторів? Нещодавно почув таку пісню: «День змінює ніч, змінює день, змінює ніч» і т. д. А потім знову: «а день змінює ніч» — це ж ненормально, це дебілізм з боку авторів і виконавців, або з боку тих, кому вони призначені такі пісні.

ВЕД: Норма — категорія відносна...

БУЛЬБА: А от, знову ж таки, українські пісні на слова Бориса Олійника:

Мамо, вечір догоря, вигляда тебе роса.
Тільки ти, немов зоря, зеленієш в небесах.

Оце тексти! Або Андрія Малишка «Ми підем, де трави похилі». Цю пісню, до речі, любили співати мої батьки свого часу. Або «Рідна мати моя», або «Цвітуть осінні тихі небеса». Дмитро Павличко «Два кольори». Багато хто вже не пам’ятає, хто написав цю пісню, але з задоволенням її співають. Або Олександра Мороза «Обіймаю мій світ вечоровий, не боюсь гіркоти забуття». Сучасні виконавці українські... Я вважаю, що Софія Ротару досі залишається українською виконавицею. Крім неї — Ані Лорак, до речі, із зовсім сучасних — Джамала, Анастасія Приходько. Російські — вони класичні вже виконавці. Із зарубіжних — безсмертний «Бітлз», французький шансон, Мірей Матьє, Джо Дассен, Даліда, Патрисія Каас. Трохи призабуті інші виконавці, польська — Анна Герман, прошу не плутати її з іншою.

ВЕД: А та теж співає?

БУЛЬБА: Я думаю, що заспіває скоро. Мариля Радович, пригадуєте, «Кольорові ярмарки»? Або Северин Краєвський, або болгарка Лілі Іванова, югославський співак Джордже Мар’янович. Із сучасних зарубіжних — Брайан Адамс, я його з задоволенням слухаю, але особливо люблю слухати Кріса Рі, я його можу слухати безкінечно, включаю в машині на повну потужність.

ВЕД: «Шербурзькі парасольки»...

БУЛЬБА: Так, так, так! Так що, звичайно, без музики, я думаю, жодна людина не може. Інша справа — якої вона якості?

ВЕД: Є у вашому житті щось таке, про що ви дуже шкодуєте?

БУЛЬБА: Та я не думаю. Навряд чи треба шкодувати про те, що відбулося. Може, і правий Єсенін був: «Не жалею, не зову, не плачу».

ВЕД: В яку епоху хотіли би жити, якби у вас була така унікальна можливість обирати?

БУЛЬБА: Однозначно, у свою. Якби там не було, життя прекрасне, особливо, якщо воно твоє життя.

ВЕД: У дитинстві ким найбільше мріяли бути?

БУЛЬБА: У дитинстві, якщо вже так свідомо, то вчителем, або військовим. Чому вчителем? Пригадую довгі зимові вечори, коли мати приносила цілі стоси учнівських зошитів, сиділа, перевіряла, а ми, діти, біля неї. І мати мені дозволяла перевіряти і навіть ставити оцінки, тому, що ми всі були відмінниками в школі, але я особливо добре вчився і мені це подобалось, і мені здавалось, що це справді корисно. Так воно й є — благородна професія, а військовим — тому, що батько фронтовик, батько нагороджений орденами, медалями. Не розповідав про війну, майже практично за рік до його смерті я тільки від нього почув про війну.

ВЕД: Настільки тяжко було згадувати?

БУЛЬБА: Так, так. Коли раптом я вирішив, що мені потрібно обов’язково поїхати в Афганістан, захищати там революцію демократичну, він мені сказав, що війна — це страшенне лихо, і на прикладах довів. Хоча не це визначило мою поїздку в Афганістан. Але те, що я став військовим, очевидно, визначив приклад мого батька.

ВЕД: Рейтинг власного життєвого успіху за 10-бальною шкалою у скільки б балів визначили?

БУЛЬБА: Ну, це, думаю, навряд чи варто робить. Обійдуся жартом, як говориться в відому грузинському анекдоті: «гдэто сэм-восэм». Але життя продовжується, так що є можливість поправити.

ВЕД: У Андрія Дементьєва є вірш, який закінчується такими рядками:

Никогда, никогда ни о чём не жалейте,
Ни потерянных дней, ни прошедшей любви.
Пусть другой гениально играет на флейте,
Но ещё гениальнее слушали вы...

Ви не хочете свою поезію читати, можливо, тоді процитуйте вашого улюбленого Губермана на прощання.

БУЛЬБА: Знаєте, Губермана... у нього стільки прекрасних рядків на будь-який випадок, я їх дуже часто використовую. Наприклад, був такий випадок, коли зрадив нас Юрій Луценко. І після того, як він відійшов від Соцпартії, і не став балотуватися з нами в нашому списку, критикував Мороза. А коли обрали Олександра Мороза головою Верховної Ради, він першим прибіг привітати Олександра Олександровича. Ще не встигли ми розлити там, у кімнаті для засідань фракції, по чарці, а він почав словесить на адресу Мороза, розказував, який він прекрасний і що без нього Україна не можлива, що це дуже добре, що Олександра Олександровича обрали головою. І тоді я не витримав і попросив Сан Санича, щоб мені дали слово. І сказав таке із Губермана, звичайно:

Когда боль забирается в сердце,
Когда труден и выдох, и вдох,
То гнусней начинают смотреться 
Хитроспинные лица пройдох.

Розумієте, мені б хотілося, щоб було менше людей-хамелеонів, хоча вони завжди були. Коли для них основне — це їхня вигода, а не принципи.

Але без людей принципових, без людей цілеспрямованих і послідовних не буде перспективи для України. А я вірю, що Україна має перспективу, я вірю, що наш народ буде жити заможно у щасливій, квітучій, перспективній Україні. І це буде подарунок і для нас, і для наших майбутніх дітей, онуків.

Я цього дуже хочу.

ВЕД: Я також підтримую вас і в це вірю, і сподіваюся, що наші слухачі також вірять у світле майбутнє. Ніхто не хоче думати про погане.

Дякую вам, що ви знайшли можливість прийти до нас у студію. Нагадую, що сьогодні нашим гостем був Степан Бульба, людина, в якої багато чеснот, про які ми сьогодні говорили в ефірі. 

Вела ефір Інна Якобенко. Залишайтеся з нами. На все добре!