Солдатська правда. У Полтаві презентували документальну книгу про «кіборгів» і говорили про оптимізм на війні

Подібні презентації вже відбулися у Києві, Львові, Запоріжжі та Харкові. Зазвичай, на них присутні як журналісти «Радіо Свобода», так і «кіборги» (захисники Донецького аеропорту зі сторони українських військ).

Презентація у «Арт-місії» була третьою за день. Її співорганізаторами стало незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus». До цього укладач книги Ірина Штогрін провела зустрічі на історичному факультеті ПНПУ та бібліотеці-філіалі № 4. Разом з нею про книгу розповідали полтавські кореспонденти «Радіо Свобода» — Есміра та Олег Інзики.

На початку заходу Ірина показала відео, в якому розповідається про перебіг подій 242 днів захисту ДАП. Таким чином, глядачі могли отримати візуальне уявлення про те, у що перетворилася інженерна споруда, яка коштувала державі 7 млрд грн.

Ірина Штогрін

Відео про ДАП

Розповідаючи про те, як створювалася книга, Штогрін зазначила, що аеропорт —лише епізод цієї війни (який і війною не називають). Журналістка розповідала про хлопців, яким пропонували зімітувати оборону, а потім відійти, — та вони не зламалися. Пані Ірина детально зупинялася на важких побутових умовах, в яких жили «кіборги» — часом без води, при морозах, без сну, інколи без можливості навіть сходити в туалет. Історія оборони ДАП — це все ж оптимістична історія, на думку журналістки, оскільки показує, як дух бере владу над тілом.

Жінка говорить, що ця війна ще не закінчена і, можливо, будуть ще й інші книги. Адже ще так багато є епізодів, про які ще не розказано всієї правди — «Іловайський котел», Дебальцеве, Луганський аеропорт — аби тільки вистачило ресурсів і сил у журналістів. Штогрін поділилася, що вона є онукою загиблого солдата минулої війни (маючи, вочевидь, на увазі Другу світову), тому прочитала про неї «тонни літератури». Але там не було солдатської правди. В «АД-242» саме цю правду і намагалися відшукати журналісти.

Есміра Інзик

Есміра Інзик розповіла про полтавського «кіборга» з позивним «Шерлок» — він був учасником ранкової презентації на істфаку. Вона зачитала фрагмент інтерв’ю з ним, де полтавець, розважаючись, намагався замовити в Донецький аеропорт піццу, викликати наряд міліції і пожежників, але всі йому відмовляли.

Штогрін намагалася залучити до розповідей учасників АТО, які прийшли послухати про книгу.

Андрій Олефіренко подякував пані Ірині за те, що книга документальна, а не художня, оскільки читав деякі художні твори про бої, в яких брали участь друзі, і реальність не відповідала написаному. Він також відзначив, що, будучи в АТО, «насміявся так, як не сміявся зі студентських років», маючи на увазі, що і на війні є місце позитиву. Його колега по службі Юліан Матвійчук погодився з цим, згадавши момент, коли під час одного із запеклих боїв під Маріуполем військовим привези піццу.

Слухачі

Маленька читачка

Поступово свої історії розповідали як учасники АТО, так і волонтери. Волонтер-координатор «Полтавського Батальйону Небайдужих» Олександра Сиротенко згадувала, як хвилювалася за своїх «підопічних»: коли вони від’їздили «у Іллічівськ» на 2 години, зв’язок з ними зникав на 3 дні (бо поїхали вони не в Іллічівськ, а в Ілловайськ). Учасники АТО пожартували, що якби військовим знадобилася атомна бомба, то волонтери дістали б і її.

Опісля заходу охочі купували презентовану книгу, брали автограф у Ірини Штогрін і ще довго спілкувалися з нею та подружжям Інзиків про ці репортажі. Укладач також відзначила, що якщо хтось з учасників АТО захоче розповісти свою історію, то її завжди можна знайти у «фейсбуці».

Роман ПОВЗИК, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»