Олена Герасим’юк про Полтаву: «Мені подобається тут знаходитися»

Наше місто стало 4-м серед 13, куди вона завітає з книгою. Ми поговорили з автором про тур, «гуманітарний конвой» поетів та обурення з приводу Кадетського корпусу.

Р.П.: Олено, Ти вперше в Полтаві? Як Тобі наше місто?

О.Г.: В Полтаві не вперше. Кілька років тому я тут гостювала кілька днів. Місто дуже гарне. Воно мені інколи нагадує якісь сторінки літературних творів. Взагалі, мені подобається тут знаходитися.

Презентація збірки «Глухота» Олени Герасим'юк в Полтаві

Р.П.: Ти приїхала презентувати свою збірку «Глухота». Розкажи про неї і чому така назва?

О.Г.: Спочатку я назвала так книжку, бо були кілька віршів, присвячені цій темі, але потім мені почало здаватися, що ця назва почала соціалізуватися і цілком відображати ті події, які супроводжували вихід цієї книжки.

Р.П.: Скільки років писалися вірші?

О.Г.: Вони з 2008 року.

Р.П.: Полтава 4-е серед 13 міст, у яких відбудеться презентація Твоєї збірки. Чи були в попередніх містах якісь казуси, цікаві моменти?

О.Г.: В Дніпропетровську в мене було два виступи: один — на заводі «Interpipe», інший — у такому досить молодіжному закладі. Найбільше, я, звісно, переживала за завод, тому що мені здавалося, що там виникне дуже багато питань, буде непорозуміння. Але вийшло все навпаки: на заводі люди були активні, вони справді цікавилися, стравили дуже багато питань, а в молодіжному закладі — мовчазні і неактивні.

Р.П.: Я подивився по карті — в Твоєму турі Полтава, Харків, Дніпропетровськ, а далі — Західна Україна. Північна і Південна Україна взагалі не фігурують у турі. Є якісь причини?

О.Г.: Чисто технічно: мало часу і ми хотіли з організаторами охопити ключові міста. Тому просто не встигли. Якби було хоча б на тиждень більше часу, то я б об’їздила набагато більше міст. Мені зараз пишуть із східних міст, таких як Краматорськ, Слов’янськ, де я вже раніше була разом з Сергієм Жаданом, з Любою Якимчук, Полежакою Артемом, Олександром Демченком. Люди звідти пишуть, з Миколаєва, Херсону.

Р.П.: Тобто в перспективі можливо і більше міст?

О.Г.: Звісно.

Запрошення на презентацію «Глухоти» Олени Герасим'юк (м.Полтава)

Р.П.: «Magnum Opus» і театральна студія «ПолТеЛа» зняли відео мовою жестів на Твій текст. Як Ти сприйняла такий подарунок?

О.Г.: Це просто було щось неймовірне. Здавалося, що це прості речі, прості паралелі — глухота, мова жестів, але я вважаю, що актори це зробили просто шикарно. Я думаю, що це найкраще відео, яке було на мою поезію.

Р.П.: Чого взагалі очікуєш від туру?

О.Г.: Я хочу поспілкуватися з людьми, я хочу зрозуміти, яке в мене місце в цьому процесі, чи це цікавитиме людей — оце, власне, моя мета. Це весело, це класно...

Р.П.: Тобі 23, а Ти вже досягла в сучасній українській літературі визнання, яке не отримують і деякі 30-літні. Звідки береш енергію?

О.Г.: Бог помагає... Насправді, я не знаю. Мабуть, зі сторони здаються, такою безперервною і активною, але в мене теж є якісь висоти і провали. Тому все відносно. Але я рада, що складається таке враження.

Авторка читає поезію

Р.П.: Ти їздила з групою українських письменників виступати «поетичним десантом» на схід України. Розкажи про це трішки детальніше.

О.Г.: Ми їздили в Рубіжне, Сєвєродонецьк, Краматорськ і Слов’янськ. Власне, ще плануємо поїхати в інші міста, але це вже буде трохи пізніше. Коли ми їхали в ці міста, то у нас було дві мети: перша — прочитати людям свої вірші і показати, що є така культура, друга — роздати книжки, які ми збирали саме в переддень цієї поїздки. І це все виправдалося просто на 100%, 200%, 300%. В Рубіжному нас зустріли в школі і ми з подивом дізналися, що були єдиною «гуманітарною місією», «гуманітарним конвоєм», який приїхав сюди. Хоча свого часу це був досить активний центр. Там була розвинена промисловість і це не було такою страшною периферією.

У Слов’янську, місті, яке кілька місяців тому було окуповане «днрівцями», яке й досі розвалене і розбомблене, прийшло 700 людей. Це вразило. В усіх 4 містах ми побачили, що люди наскільки голодні до цього всього, наскільки вони хочуть цього «ковтка свіжого повітря». Вони приходили на виступи, завалювали нас горами цих записок, потім, коли ми вже їхали з цих міст, заходили в соцмережі і бачили, що люди відразу додавалися і писали питання, які вони не встигли задати. І, не так активно, але досі люди продовжують з нами спілкуватися, писати щось, запитувати, коли ми приїдемо, обговорювати свої думки з приводу літературного процесу.

Поетеса

Р.П.: Знаю, що з «Magnum Opus» Ти перед вечором блукала Кадетським корпусом. Розкажи про цю мандрівку.

О.Г.: Я бачу, що в Києві теж такі проблемні будівлі, і не одна. Але кожного разу, коли я потрапляю в якусь історичну будівлю, суперову, круту, мене вражає глухота до таких прозаїчних проблем. Мої друзі можуть підтвердити, що я ходила там зла, кричала: «Як це можливо, що в центрі міста стоїть така будівля і жоден мішок з грошима не додумався, не подивився на економічну складову?». Про духовне я вже намагаюся не говорити.

Р.П.: І наприкінці — побажання полтавцям від Олени Герасим’юк.

О.Г.: З побажаннями у мене завжди складно було, але я хочу побажати всім чути, бо це основа не тільки людських стосунків, а й світобудови. Я бажаю всім чути і слухати.

Розмову провів Роман ПОВЗИК, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»