5.06.2011 | 13:01

Звернення від імені пропащого покоління

Конфлікт «батьки-діти» вічний, і вже класичний. Ще стародавні єгиптяни писали на своїх папірусах, що із «такою молоддю» обриваються традиції і приходить кінець світу. Стародавні греки також жалілися, що «молодь пішла не та»

З тих часів нічого не змінилося. До редакції інтернет-видання «Полтавщина» надійшов лист, де цей вічний конфлікт поколінь описав молодий чоловік на власному конкретному прикладі. Із задоволенням публікуємо його, очікуючи на відповідь «дорослих». Можливо, саме тут знайдемо хоча б один компроміс.

З дитячої колиски дорослі нас вчать бути стриманими, вихованими, поважати старших і бути слухняними, і все це, безперечно, правильно. Ще з давніх-давен повелося, що не буде повноцінного соціуму без поваги одне до одного. Тут навіть сперечатися було б марно. Звичайно, що кожна сім’я виховує свою дитину так, як виховували і самих батьків, але більшість, зазвичай, вчать свою дитину бути людиною і в першу чергу підтримувати статус «людини розумної». Дитина росте, вбирає в себе цю інформацію, використовує її в житті. Трохи згодом, коли психіка дитини в якійсь мірі стає сформованою, вона починає розуміти, аналізувати і робити свої висновки відносно тих подій, які стаються з нею в житті. Коли до автобуса заходить старенька бабуся або дідусь — дитина розуміє, що ця людина старша за неї, а отже — мудріша і їй треба поступитися місцем. Це один з найяскравіших та класичних прикладів того як повинно бути, але є двадцятиповерхове «але».

Нещодавно йдучи по вулиці зі своєю компанією ми вирішили сісти біля одного з під’їздів сусіднього двору. Хочу запевнити, що моя компанія веде цілком здоровий спосіб життя. Цигарок, пива, насіння, морозива ми з собою не мали. Нам просто хотілось сісти і поспілкуватись. Через півгодини до нас підійшла жіночка на вигляд років шістдесяти зі своїм чоловіком, уважно нас роздивилась і запитала :

— Ви на когось чекаєте?

— Та ні, — нормальним тоном відповіли ми.

— Тоді забирайтеся звідси, свині помийні.

— Вибачте, — говорю я, — аргументуйте будь ласка, чому ми повинні забиратися ?

— Двірник уже відмовився прибирати наш двір тому, що після вас, скотів, завжди повно недопалків та пляшок з під пива.

— Але ж ви не можете так казати. У нас немає нічого з того, що ви назвали.

— Ой, дивись який розумний. А ви, дівчата, як вам не соромно.

— Цікаво, що не соромно? Нам має бути соромно за те, що ми просто сидимо тут і спілкуємось? Це не ваша приватна власність, а спільна територія і ви не маєте права нас просто так звідси вигнати.

— Ой, малолітній шмаркач, іди звідси геть (нецензурну лексику вирізано).

У одного із моїх друзів тато працював у міліції він і відповів:

— Я зараз приведу свого батька, щоб вас він познайомив з законами.

— Накласти смердючу купу лайна я хотів на твого тата, — почули ми наостанок.

Після цього ми піднялися і пішли.

Аналізуючи цю розмову кожна людина буде робити свої висновки, але я все ж зроблю свій.

Ці люди нас називають «пропащим поколінням», однак самі поводять себе так, ніби статус «людина розумна» їм дістався цілком випадково. Хай не дивуються, якщо наступного разу молодий хлопець чи дівчина не поступиться вам місцем, дадуть нетактовну відповідь на ваше питання або ж «окроплять» вас нецензурною лексикою. Молодь це — лише ваше відображення. Вона вважає за потрібне так робити, ставлячи собі питання: «А чого мені не можна, коли мої бабуся і дідусь так роблять завжди?» Насіявши скрізь амброзії та пирію ви ніколи в житті не зберете полуниці, як би ви не любили порсатись у клумбах своєї душі.

Влад МОГИЛАТ

Суспільство