Скліфосовський і Полтава: великі справи для маленького містечка

Цей маєток належав його дружині, з 1871 року в літні місяці він жив в Україні. Там до сих пір зберігся «дім Скліфософського». В Яківцях є провулок Скліфософського, Полтавська обласна лікарня носить його ім’я.

Полтавська обласна лікарня ім. М.В. Скліфосовського

Але чому генія від медицини у Полтаві незаслужено призабули? Чи знає хто-небудь із полтавців, що тривалий час могила талановитого хірурга у Яківцях була покинута? Лише у 2009 році її відреставрували.

Скліфософський і медицина

Ім’я видатного російського хірурга, вченого, клініциста і громадського діяча Миколи Васильовича Скліфосовського відоме всьому світу. В учених колах його по праву називають найвидатнішим хірургом після М.І. Пирогова і найбільш популярним після С. П. Боткіна російським лікарем.

Скліфосовський ввів багато нового й прогресивного в роботу московських і петербурзьких клінік, що відіграло важливу роль у подальшому розвитку хірургії.

Військово-польовим хірургом він брав участь у трьох війнах. Через лазарети, де він працював, пройшло більше 10 тисяч поранених.

Про те, яким авторитетом і любов’ю користувався Скліфосовський, свідчить той факт, що в 1895 році, коли виповнилося 25 років його професорської діяльності, на ім’я Миколи Васильовича надійшло понад 400 телеграм, листівок та привітань від професорів, студентів, лікарів, приватних осіб та з усіх університетів європейських міст.

Коли в 1899 році виповнилося 40 років його лікарської роботи, Скліфосовський категорично відмовився від святкування ювілею. Тоді його друзі й шанувальники самі видали ювілейний збірник.

Він палко відстоював стан медицини в Російській імперії, у тому числі в Україні. На XII Міжнародному з’їзді лікарів 7 (19) серпня 1897 року в Москві, у Великому театрі, виступив з блискучою промовою французькою мовою. У ній висвітлив розвиток російської культури на фоні історичного розвитку країни і заперечив думку інших держав про відсталість Російської імперії. А напередодні конгресу, 6 (18) серпня, відбулося урочисте відкриття пам’ятника М І. Пирогову, збір коштів на спорудження якого розпочався ще у 1892 році з ініціативи Скліфосовського.

Скліфософський і «Отрада»

Величезна, надзвичайно напружена робота, яку проводив Скліфосовський, вимагала певної розрядки. І він її знаходив в Україні, безпосередньо на Полтавщині, де став бувати постійно з родиною влітку після 1871 року. Тут, у тодішньому приміському селі Яківцях під Полтавою, був маєток його другої дружини Софії Олександрівни, з якою Микола Васильович одружився, овдовівши. Маєток «Яківці», який до трагічної смерті сина Бориса Скліфосовські ще називали «Отрада», на початок XX століття займав площу в 600 десятин. Господарство в повному розумінні слова було взірцевим. Тут вживалася восьмипільна сівозміна, запільні ділянки засівалися люцерною. В господарстві заслуговувала уваги худоба. Коні утримувалися та вирощувалися арденеські і датські, велика рогата худоба — симентальська, свині — йоркшири. Кури теж були високих порід — палеві кохинхини, гудани, лагшани. У маєтку був промисловий сад з численними односортними насадженнями, невеликий виноградник із сортами маделяйне, ізабелла, шасла та іншими, плантація тутових дерев, промисловий город, пасіка на 15 вуликів, зразковий хмільник із проволочною підв’язкою хмелю. По косогорах і ярах проводилися насадження дуба, клена, берези, сосни, ялини, акації, шовковиці. За виняткову красу й доглянутість цей мальовничий куточок називали «Полтавською Швейцарією».

Біля будинку Скліфосовський сам посадив фруктовий сад, сам доглядав за ним. Тут росли яблуні, груші, абрикоси, персики, грецькі горіхи і шовковиця. Микола Васильович любив робити досліди з плодами. Він досяг неабияких успіхів в схрещуванні між собою двох різних сортів яблунь і груш. В результаті одержав надзвичайно соковиті й ароматні сорти.

Маєток був розташований на високому правому березі річки Ворскли під Полтавою. На схилі берега Микола Васильович розбив виноградник, сам підв’язував і підрізав лозу. Після багатолітньої праці він одержав перший урожай винограду, чим і довів можливість дозрівання винограду в Полтавській губернії і до того ж хорошого сорту. Він був також одним із перших хмелеводів в нашій країні. Для вивчення хмелеводства М. В. Скліфосовський їздив до Баварії. Хмільник у нього завжди був зразковим. З метою вивчення роботи по догляду за хмелем він спеціально їздив до Чехії і, повернувшись звідти, блискуче налагодив цю справу в себе. Він був одним із засновників 1-го Російського товариства хмільництва.

Скліфософський і Полтава

Чимало видатний вчений робив і для самої Полтави та полтавців.

Про те, які питання вирішувалися з його участю, красномовно свідчить лист Миколи Васильовича від 22 грудня 1894 року (3 січня 1895 року) до дочки Ольги Миколаївни, яка, до речі, була чудовим музикантом, художницею, талановитим педагогом. В ньому Скліфосовський пише, що брав участь у роботі Полтавського губернського зібрання, яке, за висловом вченого, відзначилося на цей час великим пожвавленням: «Подачок нових земство не просило (Слава богу), але встигло зробити багато добрих справ. Передбачаємо ввести суцільне початкове навчання грамоті в народі, і земство дає для цього кошти; проведено прекрасний план розрізу всієї Полтавської губернії залізницями, з’єднання їх із станцією Лозовою (джерелом донецького кам’яного вугілля) і багато Інших передбачень.

Нарешті, вдалося в даному зібранні здійснити давній моральний борг — спорудження пам’ятника М. В. Гоголю в рідному місті його Миргороді. Пам’ятником буде служити художньо-реміснича школа імені М. В. Гоголя для гончарного виробництва. Школа ця не обмежиться (виробництвом) випаленням горщиків із глини. Передбачається розвинути тут і фаянсові та фарфорові виробництва у великих розмірах, всяке глиняне діло до художніх виробів із глини у вигляді теракоту. Підставою для цієї пропозиції служать: по-перше, Полтавська губернія багата на глини високої якості до фарфорової включно; 2. Місцеве населення (ще малороси, запорожці) з незапам’ятних часів засвоїли собі мистецтво випалювання глин. Якщо підготувати навчених більш або менш розвинутих майстрів, дати їм можливість ознайомитися з художнім малюнком — то можна розвинути керамічне виробництво в широких і навіть неабияких розмірах...».

У листі від 17 (29) січня 1895 року до свого зятя М. П. Яковлєва вже із Петербурга Микола Васильович висловлював свою думку про медичну справу і народну охорону здоров’я в Росії, про те, що лікар, безсумнівно, повинен бути повним господарем у лікарні, висловлював думку про новий лікарський статут: «У час губернського земського зібрання в Полтаві я познайомився з новим лікарським статутом. У ньому проглядається односторонність, є немало і суперечливих положень. Жаль, що статут писався в канцелярії одним чиновником без участі і сприяння земських діячів».

Але й під час відпочинку Скліфосовський не міг обійтися без улюбленої справи. І тут поєднував відпочинок (а для нього це була робота в саду, на винограднику чи хмільнику) з трудом хірурга, лікаря. В окремому будиночку на садибі він приймав хворих селян, що йшли і їхали з навколишніх сіл, робив складні операції в Полтавській земській лікарні, брав участь у засіданнях Полтавського губернського земства, був почесним мировим суддею Полтавського повіту, губернським гласним Полтавської губернії, членом Полтавського товариства сільського господарства.

Безпосередньо на прикладі Яківців видно, як вчений сприяв освіті й трудовому вихованню селянських дітей. У 1887 році в пам’ять про рано й трагічно померлого сина Бориса Скліфосовський на виділеній ділянці землі маєтку спорудив на свої кошти змішану школу. Вона являла собою звичайну в Україні будівлю, розраховану для навчання 40-45 дітей. У цьому приміщенні знаходилась і квартира вчителя. Шкільне приміщення було побудоване на землі, що була вигоном, спільним для селян і для садиби М. В. Скліфосовського.

На ділянці перед закладом він заклав «шкілку фруктових дерев», де сам навчав селянських дітей робити щеплення на деревах, доглядати за ними. Будучи винятково скромною людиною, великий вчений замовчував свою роль у житті яківчанської школи і говорив, що добрі чутки про неї пішли по світу завдяки старанній і хорошій вчительці Марії Матвіївні Мищенковій.

Скліфософський і пам’ять про нього

Кипуча й плодотворна діяльність М. В. Скліфосовського тривала до 1900 року. Стан здоров’я не дозволив йому далі займатись хірургією, якій він присвятив усе своє життя, й змусив останні чотири роки прожити в своїй садибі «Яківці». Повільно згасали його сили й 30 листопада 1904 року у віці 68 років Скліфосовський помер.

Неподалік від його могили знаходиться приміщення Яківчанської середньої школи, збудоване за радянської влади на тому самому місці, де колись знаходилась школа для селянських дітей, побудована Миколою Васильовичем.

У 1966 році в Полтаві проходив міжнародний форум хірургів. На вшанування пам’яті вченого тоді біля його могили було закладено парк. У липні 1975 року на могилі М. В. Скліфосовського поруч з обеліском встановлено гранітну плиту із зображенням емблеми медицини — змія і чаша та написом: «Светя другим, сгораю сам».

25 травня 1979 року перед головним корпусом Полтавської обласної клінічної лікарні, яка носить ім’я М. В. Скліфосовського, відкрито пам’ятник видатному хірургу і вченому. В цьому приміщенні колишньої земської лікарні він не раз робив операції, давав консультації, з 1884 року був почесним членом Полтавського товариства лікарів. Напис на пам’ятнику гласить: «Від хірургів Радянської України і вдячних полтавців». Ім’я видатного хірурга носять Московський науково-дослідний інститут швидкої допомоги, вулиці в Полтаві та ряді інших міст країни.

Скліфософський — любитель музики і живопису

У Державному архіві Полтавської області зберігається фонд М. В. Скліфосовського — документи і друковані матеріали, які розповідають про славний життєвий шлях вченого, його виняткову обдарованість і надзвичайно широкий діапазон діяльності, його інтереси. Із них, наприклад, дізнаємося, що Скліфосовський дуже любив музику: Бетховена, Моцарта, Баха, італійську й російську оперу, особливо твори М. I. Глінки, О. С. Даргомижського, О. П. Бородіна, П. I. Чайковського, М. П. Мусоргського, М. А. Римського-Корсакова. З окремими із цих композиторів він був у дружніх відносинах. Добре сам розбирався в музиці.

Його також цікавила російська школа живопису. Він був одним із перших відвідувачів кожної виставки художииків-передвижників, захоплювався творчістю І.Ю. Рєпіна, В.І. Сурикова, В. Д. Гіолєиова, П. А. Федотова, В.Є. Маковського та інших. Був добре знайомий з Г. Г. та І.Г. Мясоєдовими, М. О. Ярошенком, безпосередніми організаторами виставок передвижників у Полтаві.

Як людина, яка сама на власні очі бачила війну, в тому числі чимало пережила під час російського турецької війни 1877-1878 рр., він дуже цікавився картинами про неї свого друга-художника баталіста В. В. Верещагіна. Винятково цінував три його картини під назвою «На Шипці все спокійно». Особливо дорожив однією з них, надісланою йому в дарунок художником із хвилюючим листом, у якому Верещагін згадував, як двічі пораненим він потрапляв до рук Скліфосовського і знову повертався в стрій.

Ці цікаві документи, подаровані внучкою вченого — чудовим педагогом Є.М. Яковлєвою, свідчать і про глибокі всебічні зв’язки М. В. Скліфосовського з Полтавщиною, безпосередньо з Полтавою.

Діана ЧАЙКІНА, «Полтавщина»