6.04.2011 | 11:20

Зіньківський комуніст про політичні «бульбашки» і занепад району

Петро Василинка Петро Василинка | Фото: Григорій Бондар

Знаний на Зіньківщині управлінець, освітянин і депутат чотирьох скликань райради, розкритикував діяльність нинішньої місцевої влади

Петро Василинка за радянських часів працював у керівництві найбільшого колгоспу району — «України», був секретарем райком по ідеології. На початку 1990-х років — інспектор, потім завідуючий районним відділом освіти. У 1994-1997 роках був головою районної ради і райвиконкому, у 1997-2002 роках — голова районної ради. Був кандидатом у депутати Верховної Ради. До виходу на пенсію в 2010 році працював заступником начальника районного відділу освіти. Член Комуністичної Партії України.

— Петре Євсейовичу, для мешканців нашого міста доволі болючим є реструктуризація Зіньківського вузла зв’язку, більше 40 чоловік звільняють...

— На мій подив, особливого обурення з цього приводу серед зіньківчан немає. Це свідчить про слабкість зіньківської громади. Є тут і вина нашої районної влади, яка на відміну від наших сусідів-гадячан не змогла (чи не захотіла) знайти вихід із цієї ситуації. Коли я був керівником району, Гадяцьке відділення Телекому, разом з Котелевським і Диканським, було підпорядковане Зіньківському. До речі, керував цією організацією Микола Хоменко — нинішній директор Полтавської дирекції «Укрпошти».

— Сьогодні Зіньківщина має більше проблем у соціально-економічній сфері, аніж років десять-п’ятнадцять тому?

— Безперечно, тоді довелося зіткнутися з набагато більшими проблемами. Мені довелося мати справу з справді цілеспрямованим розвалом економіки району. Найбільше запам’яталися так звані «віяльні» відключення електроенергії. Графік складався таким чином, щоб унеможливити нормальний процес доїння корів, знищити потужну тваринницьку базу, яка тоді ще існувала. Саме через це різко впала рентабельність тваринництва. Олігархічні клани разом з керівництвом держави створили таке явище — «збиткові колгоспи». Бартерно-кредитна політика підірвала основу рослинницької галузі, господарства розорялися. Занепала торгівля — прилавки миттєво спустіли, магазини закривалися. Зарплата працюючим не виплачувалася по 4-5 місяців, пенсіонери чекали на пенсію по 2-3 місяці.

Незважаючи на ті жахливі умови, в які нас було поставлено, район розвивався. Було забезпечено безкоштовне підвезення учнів у сільській місцевості до шкіл та їх харчування за рахунок колективних господарств, які тоді ще існували, впроваджувалася програма «Шкільний автобус», було збережено мережу шкіл, відновлено діяльність усіх дошкільних закладів, що працювали до 1991 року, добудовано три п’ятиповерхівки по вулиці Леніна, комплекс у санаторії «Сосновий бір», збудовано об’їзну дорогу навколо Зінькова.

Тоді мені доводилося сидіти на роботі до опівночі. Я особисто контролював, коли закінчиться доїння корів у останньому господарстві. Щоб якось виправити патову ситуацію, ми співпрацювали з народним депутатом від нашого округу М. Ковалком. Буквально примусили (тоді законодавство дозволяло хоч якось впливати на депутата-мажоритарника) його посприяти у виділенні району пального.

Нинішній районній владі такі перипетії й не снились. Та й громада до вирішення своїх проблем байдужа, бо ніяк не може вплинути на керівництво. Жителі району безпосередньо не обирають свого очільника, він призначається депутатами. Тому й зв’язок влада — громада слабкий.

— Тобто Ваша оцінка річної діяльності райдержадміністрації на чолі з Андрієм Чуясовим є негативною?

— Так, а що вони зробили за цей термін? Нічого нового в районі не бачу. Все йде по інерції. У лікарні провели засідання, але це не вирішило проблем нашої медицини. Навіть не змогли завершити вже започаткованої справи — очищення річки Ташані. Зате в «Голосі Зіньківщини» (районна газета — Авт.) один поперед одного наші депутати обласної та районної рад вихваляються відремонтованим вуличним ліхтарем, чи подарунками в дитячий садочок. При попередній владі ми хоч шкільний автобус та рентген-апарат придбали за рахунок районного бюджету...

— До речі, про школи. Ви — освітянин зі стажем, як відноситесь до намірів реорганізувати до 8-ми навчальних закладів району? Чи є альтернатива закриттю сільських шкіл?

— Проектна потужність шкіл Зіньківщини — біля 8100 посадкових місць, кількість зайнятих дітьми — близько 3500. Можна легко порахувати відсоток рентабельності. Наявна перевитрата бюджетних коштів, повнокомплектні школи «виручають» малокомплектні. Я бачу вихід із цієї ситуації у повноцінному функціонуванні програми «Шкільний автобус». Її впровадження планували в 2002-2003 роках, але з ряду причин вона була не реалізована в повній мірі. Школа повинна закриватися лише тоді, коли є підвезення до іншої, з більш потужнішою навчальною і матеріально-технічною базою. Мені жаль дітей, які навчаються в малокомплектних школах, де в більшості класів — по 2-3 учні, адже вони не одержують повноцінної освіти.

— Нині комуністи і «регіонали» є коаліціянтами. Чи є подібний альянс у Зіньківській районній раді?

— Ніякого договору між Партією регіонів і комуністами на рівні району немає. Депутати-комуністи голосують ситуативно. Регіоналам, які на Зіньківщині поділили владу з БЮТівцями, наші голоси не потрібні. Без БЮТу (співвідношення депутатів — 17 на 17) наше «регіональне» керівництво не може вирішити, по суті, жодного питання. Між ними існує така собі протиприродна домовленість. А тому БЮТівська гра в опозицію є мильною булькою, яка й сьогодні продовжує замилювати очі виборцям.

Григорій БОНДАР для «Полтавщини»

Політика і влада