7.03.2011 | 13:04

Опішнянська лялькарка розповіла про секрети улюбленої справи

Виготовлення ляльки-мотанки Виготовлення ляльки-мотанки

Виготовлення ляльки-мотанки — улюблена справа, а не ремесло

Популяризацією виготовлення тканинних ляльок на Полтавщині займається 30-річна Олена-Олімпіада Скрипка-Щербань — етнограф, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Відділу етнографії гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, молодший науковий співробітник Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Пані Олена люб’язно розповіла про своє захоплення, яке пов’язане з її професією.

— Пані Олено, Ви володієте оригінальним народним мистецтвом — виготовленням ляльок-мотанок, а також популяризуєте його. Розкажіть, будь-ласка, про символіку ляльки в побуті селян-українців. Наскільки поширене виготовлення таких ляльок на Полтавщині у наш час?

— Я вважаю, що уміння виготовляти Ляльки-мотанки не є рідкісним народним мистецтвом. Оскільки, приміром, століття тому, кожна мама власноруч мотала своїй дитинці ляльки з будь-якого матеріалу, а в же з тканини, то й поготів. А ще тому, що Ляльку-мотанку може зробити кожен, хто захоче її зробити. Мотаю я їх просто тому, що відчуваю в цьому потребу і не вважаю, що роблю щось надзвичайне. Коли в мене немає настрою, або коли «треба» зробити Ляльку-мотанку, в мене нічогісінько не виходить... Так, це дійсно відповідний внутрішній стан, що «спонукає-підштовхує» і тільки тоді вони народжуються.... А раніше в це я не вірила....

Стосовно популяризації, то тут так, я дійсно популяризую виготовлення Ляльки-мотанки власноруч. Із величезним задоволенням провожу майстер-класи, з яких кожен учасник піде додому зі своєю Лялечкою. Лишень у мене є неписаний для самої себе «закон», якого дотримуюся. Я навчаю мотати Ляльки-мотанки лише одним, і вважаю його найархіїчнішим, якщо хочете, найнароднішим, способом. Таким чином я віддаю базові знання, на основі яких потім кожен не лише створить свою Лялю, але й дізнається про сутність ляльки-мотанки. Про це я говорю під час зустрічей з Людьми. Розумію, що як науковець, я могла б писати про це теоретичні праці, але поки-що не виходить. Поки що внутрішній стан, той, що «спонукає-підштовхує», не прийшов. Сам процес для мене це скоріше улюблена справа, а не щось інше (приміром, бізнес чи ремесло).

_.jpg

— З якою метою виготовляли так звані барині — ляльки, які можна було з’їсти?

— Чи не одне з перших місць в українській кулінарії займають страви з тіста. Не дивно, що «хлібний» народ виготовляв різноманітні фігурки-іграшки також із цього пластичного та легкого в приготуванні матеріалу. Зацікавилася я пряниками у вигляді жіночої фігури, а також пташок, коней, вершників на конях, та ще прикрашеними яскравими їстівними глазурями.... Дізналася, що готували їх переважно на релігійні, календарні, храмові свята, а також на весілля. Ці пряники випікаю і зараз з метою популяризації народних традицій. Ділюся старими рецептами, показую форми, пояснюю чому на Різдво наші бабусі пекли «баринь» і «вершників», на свято Миколая Чудотворця — «миколайчиків», на свято сорока святих — «жайворонків», а на весілля — коників.... Мені це страшенно цікаво. Нова інформація «знаходиться» чи не щодня.

Олена ЩербаньОлена Щербань

— У 2008 році Ви стали наймолодшим лауреатом конкурсу імені В. Скуратівського. Розкажіть про своє народознавче дослідження на цьому конкурсі.

— Наразі вже не наймолодший. Лауреатом цієї престижної премії я стала несподівано. Але радію від того й дотепер... Бо відтоді дружимо з Яриною Скуратівською, головним редактором часопису «Берегиня». Тепер я член редакційної ради цього популярного журналу. Тема мого народознавчого дослідження, за який мені було присуджено це почесне звання: «Весільний обряд села Велика Павлівка», написаний у співавторстві з Ганною Ярехою. У ньому вперше в етнології описано архаїчний весільний обряд у селі Велика Павлівка (Полтавщина). Здійснено спробу максимально точно відтворити кожен з його етапів, систематизуючи окремі деталі. Акцентовано увагу на тому, що кожен етап весілля супроводжувався піснями. Наголошено на використанні глиняного посуду в українському весільному обряді. Зроблено висновки про причини трансформації великопавлівського весілля в сучасних умовах. Згадано про використання глиняного глечика. Цим дослідженням я страшенно пишаюся. Це перша стаття з серії про весільний обряд Полтавщини. Вже побачили світ «весільної» тематики й інші мої статті. Тема фантастична широтою, неймовірно захоплююча інформативно... Зупинятися не збираюся....

Ляльки-мотанкиЛяльки-мотанки

— Чи вийде у світ ґрунтовне дослідження української ляльки кандидата історичних наук Олени Щербань?

— Про українську ляльку не обіцяю написати. А от монографії про «Гончарні школи Опішні (1894—2003)», «Весільний обряд Полтавщини ХХ — початок ХХІ століття», «Глиняний посуд у культурі харчування українців (кінець ХІХ—початок ХХІ)» наразі чекають свого виходу в світ.

Григорій БОНДАР для «Полтавщини»

Культура і освіта