22.01.2010 | 10:12

Художник створив книжку про православні храми Полтавщини

Архієпископ Полтавський і Миргородський Филип та художник Володимир Кривий Архієпископ Полтавський і Миргородський Филип та художник Володимир Кривий | Фото: pravoslavie.poltava.ua

21 січня 2010 року в духовно-просвітницькому центрі Полтавської єпархії Української Православної Церкви відбулась презентація історико-краєзнавчого видання «Православні храми Полтавщини», яке являє собою збірку репродукцій картин художника Володимира Миколайовича Кривого та збірку статей про храми Полтавської землі.

В статтях використані архівні матеріали, розповіді старожилів та церковнослужителів.

Збірку видано з благословення Високопреосвященнішого архієпископа Полтавського і Миргородського Филипа, при підтримці Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії та з нагоди 70-літнього ювілею Володимира Миколайовича Кривого.

З нагоди свого ювілею Володимир Миколайович був нагороджений Предстоятелем Української Православної Церкви Блаженніший Митрополитом Київським і всієї України ВОЛОДИМИРОМ орденом Рівноапостольного князя Володимира.

До збірки увійшли 144 репродукції картин Володимира Кривого та більш 40 статей, які стосувались храмів Полтавщини і вийшли в різні часи в різних виданнях.

Картини Володимира Кривого Картини Володимира Кривого

Відкрив презентацію вступним словом Високопреосвященніший архієпископ Полтавський і Миргородський Филип. Після виступу Владики, про свою книгу і історію написання своїх творів розповів Володимир Миколайович Кривий. На презентацію книги прибули історики, краєзнавці, представники засобів масової інформації.

Після закінчення презентації свої питання авторові задали присутні журналісти.

Про автора

Володимир Миколайович Кривий народився 10 квітня 1938 р. на Вінничині. У 1957 р. закінчив Тульчинський зооветеринарний технікум. Деякий час працював за фахом. Під час служби у м. Москва навчався у воєнній студії імені Грекова. У Полтаві працював художником-оформлювачем і навчався в ізостудіях Я. Ніконенка та О. Журбія. У 1985 р. закінчив Московський університет народної творчості (факультет станкового живопису). Професійним живописом займається з 1994 р.

Учасник Республіканської виставки «Голодомор-33», благодійної виставки в Італії (провінція Генуя), виставки в Санкт-Петербурзі. Провів 77 персональних виставок, більше 300 робіт знаходяться у 25-ти країнах світу. Його картини представлені в музеях Полтави й Полтавської області.

Більшу частину своїх робіт художник дарує школам, музеям, дитячим садкам. Як говорить сам митець, він працює на майбутнє, адже його картини в навчальних закладах сприяють естетичному вихованню підростаючого покоління, вчать любити рідний край і його чудову природу.

Колекція «Православні храми Полтавщини» подарована Полтавській Місіонерській Духовній Семінарії Української Православної Церкви.

Автор про свій труд

Колись на день народження мені подарували довідник «Полтавщина», який містив матеріали про Божі обителі нашого краю. Відтоді все життя захоплююсь їх історією — по-варварськи знищених, відновлених, а також нещодавно побудованих.

Першим пунктом моєї мандрівки став Гадяцький район. У маршрутному таксі по дорозі до Гадяча я дізнався, що в с. Вельбівка знаходиться чудова дерев’яна церква, побудована в 1865 р. Знайшов її швидко, зробив декілька етюдів. А потім попрямував до міста.

Зробив замальовки собору Успіння Пресвятої Богородиці, що зведений у 1998 р., і церкви Всіх Святих. Це був найкращий день у моєму житті. Не відчуваючи втоми, я повернувся до Полтави.

Наступна поїздка була знову в Гадяцький район — с. Римарівку. У центрі села я побачив чудовий храм Покрова Пресвятої Богородиці, споруджений у 1903 р. Виконавши ескізи, хотів податися до Гадяча, але не встиг на маршрутку. Тож вирушив у с. Плішивець, щоб написати церкву Покрова Пресвятої Богородиці.

Я декілька разів побував у Гадяцькому районі. Пройшов десятки кілометрів, у моєму доробку було 11 церков.

Я маю карту Полтавської області, де відмічені всі церкви. Нею я керувався у своїх подорожах. Але вона давня, і траплялися такі випадки, коли прибував на місце, а церкви вже не було. Так, у с. Шишаках Хорольського району церква згоріла, а в с. Вертунах — реставрувалася. Довелося вивчати деталі, щоб на полотні дописати зруйновані місця. Запізнився на автобус, почав шукати, де можна переночувати. Стара бабуся пустила на ніч після того, як показав документи ще й тин відремонтував.

Під час подорожей траплялося багато різних казусів, приємних і не дуже. Так, вирішив поїхати в с. Корещину Глобинського району — батьківщину народної артистки Раїси Кириченко.

Зробивши декілька етюдів місцевої церкви, запитав у якоїсь бабусі, де хата Раїси Кириченко. Вона розказала.

Підійшов до садиби, у дворі побачив Миколу Кириченка (знав його раніше). Поцікавився, чи він один, аж тут з’явилась і господиня. Я не міг зрушити з місця, стояв наче вкопаний. Вона запросила до оселі, я більше години розповідав, що хочу створити галерею церков. Раїса Опанасівна дуже зраділа цій ідеї. Розпитувала про Полтаву, запросила на обід, і сказала, що вранці Микола відвезе мене до Полтави. Та мене наче якийсь біс попутав, відповів, що повинен побувати у Глобиному. Попрощавшись, пішов до Глобиного і був розчарований, що в районному центрі немає церкви, тільки молитовний дім.

Після поїздки я написав статтю про Раїсу Кириченко, також її портрет і хату, в якій народилася. Та не встиг подарувати їх героїні, бо її не стало. До цих пір шкодую, що не залишився тоді. Ці роботи зараз знаходяться в картинній галереї смт Диканьки.

Коли в моєму доробку вже нараховувалося більше 70 церков, зробив першу виставку в бібліотеці імені І. П. Котляревського.

Я продовжував поїздки по області. Взимку побував у декількох районах. Зібрав багато матеріалів, це були фотографії, ксерокопії, свідчення старожилів. Мене вразив вандалізм земляків, які руйнували храми за розпорядженням зверху. Але траплялися люди, які вдома переховували церковні атрибути, нарікаючи себе на немилість влади.

Пройшли роки і новозбудовані храми стали невід’ємною частиною життя людей, яким не чуже благословення Господнє.

З давніх-давен від церковного дзвону залежало життя села. Він запрошував до молитви, проводжав в останню дорогу, сповіщав про небезпеку, закликав до оборони або ж приносив звістку про перемогу.

У суботу, почувши дзвін, припинялася всяка робота — йшли на вечірню. У неділю старі, малі, літні прямували на богослужіння — церкви були переповнені. Особлива атмосфера храму відволікала людину від щоденних клопотів і нагадувала про вічне. Краса і велич церкви контрастувала з убогістю земного життя....

...Наступна виставка моїх робіт була організована протоієреєм Володимиром Погребним (проректором Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії) у Міському виставковому залі Комсомольська. Були присутні духовенство Семінарії, священнослужителі, міська влада. А через кілька місяців Семінарія прийняла на вічне утримання 144 полотна.

Слава Богу, що мої роботи зберігаються у надійному місці.

Джерело: Прес-служба Полтавської єпархії

Культура і освіта