Коли рятує тільки гармошка
Найвіртуозніший гармоніст Полтавщини — таке визначення, вочевидь, не буде перебільшенням, коли говорити про самодіяльну аматорку народного мистецтва Лідію Василівну Костик. Без цієї чарівної жінки — скромної трудівниці СБК «Благовість» не обходиться ні одне свято чи весілля у рідному козацькому селі Дейкалівка, що на Зіньківщині
— Уся моя рідня, — посміхається пані Лідія, — батько, мати, дядько — скільки себе пам’ятаю грали на музичних інструментах. Мати на баяні грала. Оце була справжня артистка! Вона зі сцени сільського будинку культури не сходила. Сама склала гумористичну поему про своє життя і виконувала її на радість землякам, царство їй небесне... Та мені баян не подобався — якийсь важкий, вайлуватий. Я взяла приклад з батька, що був найкращим сільським гармоністом — запала мені в душу гармонь. З дитячих років її не випускаю з рук. Брат завжди грав на електрогармошці по весіллях, так вона й «згоріла» там в його руках. Жаль, дві дочки та син не продовжили сімейну традицію. Пробували в дитинстві, та далі спроб діло не пішло. А от племінниця Наталка, що працює у нашому колгоспі бухгалтером, поки мала була — тягала гармошку, тягала, поки не вивчилась грати. Уміє чудово грати, та трохи соромиться це показувати.
— То Ви зовсім не вчилися музичній грамоті? Ноти знаєте?
— Чому ж, вчилася трохи. Два роки навчалася на оркестровому відділенні Гадяцького училища культури. Та потім завагітніла, заміж вийшла. Сімейне життя — закрутило, завертіло — не до того було... А нот я не розумію (сміється). Я тобі підберу мелодію, слова тільки дай! Тільки гармошка мене й спасає. Якби не грала та співала, хтозна як би воно було..."
Лідія Василівна витягує з шухляди бланки грамот і промовистих фотографій.
— Ви брали участь у конкурсах гармоністів? На цьому офіційному листі написано «Этот человек — гордость не только вашего села, но также и Полтавской области».
— То я була на огляді-конкурсі гармоністів Приазов’я у Маріуполі. У березні 2008 року я здобула 2-е місце в Маріупольському міському конкурсі гармоністів, присвяченому 8 березня. В березні того ж року поїхала в Овруч — там здобула 1 місце на другому фестивалі гармоністів Житомирської області. А це — минулого року (показує грамоту) — за активну участь у першому Всеукраїнському фестивалі «Играй, гармонь!» в Коростені на Житомирщині. Більшість грамот мені дали тоді, коли я мала прізвище першого чоловіка.
Грамоти Лідії Костик
Знаєте, раніше мене знали тільки в селі. А потім сусідка мене «підбила» до Маріуполя поїхати. Спочатку сумнівалася, переживала. А потім — гайнула поїздом на Донбас, взявши до однієї сумки гармонь, до іншої сало... Нікого там не знала, та коли до Донецька під’їжджали, мало не весь наш вагон співав.
— Зараз виступаєте?
— Коли був Дейкалівський самодіяльний народний хор — виступала весь час. Буває, до Сорочинців на ярмарок їжджу, співаємо там і граємо.
— Який репертуар Вашої творчості?
— Дуже люблю співати українські народні пісні. Журливі і веселі, про любов і тугу... З російського люблю творчість Кадишевої і Бабкіної. Ото, раз-два прослухаю пісню і підберу мелодію. Знаєте, якби не грала та співала, може б і на світі білому уже не було... Проблеми і турботи — вони у всіх є. І я не виняток. Як заграю, так наче все одійде, відсунеться. Тоді й забуваєш, що через рік п’ятий десяток розміняю...
— Які ваші творчі плани на майбутнє?
— Сваха агітує їхати до Кобеляк. Там буде прослуховування аматорів народної творчості для участі в їхньому районному конкурсі. На днях у сільській школі буде презентація збірки «Солов’їні трелі» Ірин Жук (полтавська самодіяльна поетеса родом з Дейкалівки — авт.). Я уже підібрала мелодію до трьох Іриних віршів. Буду там виступати. А так особливих планів нема — живу як усі...
для «Полтавщини»