29.01.2011 | 11:31

Відверта розмова з дігером

Підземні лабіринти Підземні лабіринти

Знайти дігера в Полтаві виявилося складно. Місто, що славиться в народі підземеллями, на жаль, виявилось не надто прогресивним у питанні дігерської субкультури

Допомогти нам зрозуміти основні аспекти «підземної» філософії згодився член Харківського обласного благодійного фонду сприяння історико-культурним дослідженням «Діти підземелля» Євгеній «Keeper», який вже кілька років бере участь у дігерських змаганнях у багатьох містах України.

— Євгенію, поясніть, чим дігерство відрізняється від спелеології?

— Дігерство — це хобі на межі науки і екстремального спорту, як, скажімо, велотріал, брейк-данс, чи паркур. Щодо спелеології — тут навіть у назві криється визначення науки про природні підземні порожнини та печери. Інший відтінок має спелестологія — ця наука вивчає підземелля антропогенного походження: техногенні споруди, історичні підземні ходи, лабіринти промислового походження тощо. Якщо людина використовувала природну печеру в господарчій діяльності, вона вже перетворюється в об’єкт дослідження спелестології. Фактично, дігер — це людина, яка спускається під землю з метою отримати непересічний досвід і естетичну насолоду від споглядання того, що ніколи не побачить більшість обивателів. Особисто мені однаково імпонує і дігерство, і спелеологія, але об’єкти для заняття першим значно доступніші.

Полишені бункери ГО навряд чи збережуть життя у випадку атомної війни

— Що вас привело до цього незвичайного хобі?

— З дитинства хотів мати власне підземелля (посміхається).

— Як ставляться до такого специфічного захоплення ваші близькі, адже воно небезпечне?

— Серед людей поширена думка, що будь-що підземне — це труби з нечистотами. Цим стереотипом деякий час і керувалися мої рідні, не усвідомлюючи різниці між такими місцинами і справжніми об’єктами дослідження дігера. Підземелля не криють у собі якоїсь особливої технічної або санітарної небезпеки. Я жодного разу не отримував травм або інших серйозних ушкоджень. У людей завжди найбільше питань виникає на кшталт: що ж там, під землею, можна знайти цінного? Скажу вам відверто — за весь час я не знайшов жодної коштовної речі: каблучки, грошей, чи мобільного телефону. «Найцінніше», на що я натрапив — це старовинна вугільна праска, що невідомо як потрапила у сучасну ливневку. «Скарби», що ними нібито переповнені підземелля — це ще один міф про дігерство. Його розвіяння при першому ж дотику до цієї справи відбиває інтерес у більшості «заповзятих» початківців, що лізуть вниз лише з метою матеріальної поживи.

— Де можна спуститися під землю в Полтаві?

— Є кілька типів об’єктів, цікавих для дігерів. Перший — «ливневки» (зливова каналізація). Напевне, у місті ви неодноразово бачили решітки, у які під час дощу стікає вода. Оцей стік і є ливневка — бетонна труба кількаметрового діаметру. Вони є майже у всіх частинах міста, проте в деяких із них через невеликий діаметр пересуватися складно. Другий тип — бомбосховища. Такі є майже всюди: під багатьма школами, закинутими підприємствами або навіть у житлових районах. Більшість із них покинута ще з початку 1990-х років. Вірогідно, організації, що ці бункери опікали, нині зникли, і споруди лишилися лише на догляд часу. В деяких колишніх бункерах ГО оселилися бомжі, в інші іноді лазять наркомани (наслідки діяльності і перших, і других є майже у всіх бункерах).

Найцікавіший із напрямків для спелестологічних досліджень у Полтаві — це стародавні підземелля в історичному центрі міста. На жаль, у наш час потрапити всередину цих ходів неможливо — вони майже повністю знищені. Через це досліднику лишається тільки збирання архівної інформації та свідчень очевидців нечастих проявів «життя» тунелів — дедалі рідкісніших провалів ґрунту в старій частині міста. В цих пошуках мені сильно допомогли свого часу полтавські фахівці історії та археології В.Н. Жук та О.Б. Супруненко.

Полишені бункери ГО навряд чи збережуть життя у випадку атомної війниПолишені бункери ГО навряд чи збережуть життя у випадку атомної війни

Щодо звичайних підвалів, то дігери не прагнуть до них потрапити. Вони, по-перше, не мають ніякого естетичного інтересу, а по-друге, це вже приватна територія. Загалом ознайомитися з основними підземними принадами Полтави можна встигнути за тиждень або два.

— Чи є якісь дігерські правила, без яких під землю не спускаються?

— Це, в принципі, досить індивідуально, але деякі загальні правила є: На більш-менш серйозні об’єкти ми намагаємося не допускати недосвідчених або невідповідальних осіб. Новачки повинні пройти перевірочний термін і заслужити довіру колективу, беручи участь у заходах організації. Існує одне серйозне табу — не розголошувати місцезнаходження входів і не «рекламувати» об’єкти. Це особливо стосується історичних підземель, розповсюдження інформації про які серед широкого загалу зазвичай стає для них згубним.

— Наскільки небезпечне дігерство для новачків, адже у підземеллях може трапитися різне?

— Для людини при тверезому розумі підземелля майже не несуть небезпеки. Достатньо просто мати голову на плечах, елементарне почуття самозбереження. Важливе розуміння межі своїх фізичних можливостей. Ну, і не завадило б знати фізику та «сопромат» — не лізти на прогнилі драбини, наприклад. На жаль, зовсім уникнути небезпеки неможливо. Так, наприклад, двоє дігерів загинули в Києві під час стихійного затоплення підземної річки зливою.

— Чи є у дігерів свої традиції, обряди?

— Єдині для всіх — ні. У «Дітей підземелля», наприклад, є такий своєрідний обряд ініціації початківців, коли недосвідчених дігерів заводять у особливо підібране місце і нечутно зникають, лишаючи сам-на-сам із підземеллям. Провідник, вимкнувши свій ліхтар, може тим часом посміюватися над переляканими неофітами всього за кілька метрів поряд. Ритуали посвячення не виходять за межі доброго гумору, залишаючи гарні спогади всім учасникам.

— У Москві дігерські організації активно залучаються до пошуку загублених під землею коштовностей і людей. Чи є щось подібне в Україні?

— Звісно, є. Тренування з орієнтування та підземних рятувальних робіт проводяться в Одесі та інших багатих на катакомби містах регулярно. Досвідчені дігери мають цілий комплекс специфічних навичок і знань, які безперечно можуть стати у пригоді в надзвичайних ситуаціях та на рятівних заходах. Водночас більшість із нас закінчила ВНЗ за різними спеціальностями, і своїми фаховими здібностями може допомагати діяльності фонду.

— Що справжній дігер має взяти із собою у підземелля?

— Найнеобхідніший, обов’язковий елемент спорядження — це якісне джерело світла, зазвичай це світлодіодний ліхтар-"налобник«, і запасний ліхтар на випадок несправності головного — це найважливіше правило безпеки. До одежі критерії підбору прості: вона має бути міцною, зручною, без зайвих зачіпок, і такою, що її не жаль забруднити. В деяких підземеллях стане у нагоді захист голови — каска або хоча б шапка. Для картографування катакомб потрібен топозйомочний комплект (рулетка на 30 метрів, туристичний компас, міліметровий папір для креслення мапи), для заводнених об’єктів потрібен гідрозахист, для проходження вертикальних ділянок — альпіністське спорядження. Професійний спелеологічний комбінезон знайти важко, проте багато хто замовляє такий на пошив індивідуально.

БомбосховищеБомбосховище

— Чи є у вас якийсь особливий сленг?

— У спелеологів є. У дігерів — теж, але він може сильно відрізнятися поміж містами та компаніями. Будівельник внесе у жаргон свої слова, компьютерник — свої. Наприклад, вхід — «інсталяція», або «хобот» — недосліджене відгалуження ходу, або глухий кут.

— Скільки ви найдовше перебували під землею?

— Три доби без виходу на поверхню на так званій «100-годинці» в Одесі. Проте для професійних спелеологів це взагалі не термін. Експедиції у природні печери тривають десятки діб.

— Дігери відомі у молодіжному середовищі як фанатичні байкарі, знавці страшних історій. Розкажете нам одну?

— Історію, можливо, і не згадаю, а от анекдот розповім. Для початку теорія: «шкурник» — це дуже вузький лаз під землею, де доводиться навіть видихати повітря з легень, щоб протиснутися в нього. Так от, повзе підземник по «шкурнику» — груди затисло, дихнути не може. Назустріч йому інший, у такому ж становищі. Перший: «Куди ти?! У мене позаду глухий кут!». Другий, здивовано: «І в мене теж!..»

Олександр ЗГУРСЬКИЙ, «Полтавщина»

Цікавинки