23.01.2011 | 17:25

Директор Полтавського музучилища був братом російського царя?

Перший директор Полтавсього музичного училища (центральна постать в нижньому ряді) Дмитро Ахшарумов Перший директор Полтавсього музичного училища (центральна постать в нижньому ряді) Дмитро Ахшарумов | Фото 1903-1904 рр.

За радянських часів у видавництві «Музична Україна» вийшла книга Леоніда Кауфмана «Дмитро Ахшарумов». У ній автор, скоріше за все, навмисне залишив «білу пляму» у біографії відомого музичного діяча — про його царське коріння

Дмитро Ахшарумов — музикант, скрипаль, диригент, засновник полтавського відділення Російського музичного товариства, перший директор Полтавського музичного училища ім. М. Лисенка, яке відкрили у 1903 році на базі музичних класів.

Припущення про його царське походження автору цих рядків повідали вже покійні викладачі Полтавського музучилища Ісаак Батшев та Надія Кулініч.

Наприкінці 1863 року цар Олександр ІІ, як зараз прийнято говорити, відвідав з робочою поїздкою Кавказ. Там познайомився з гарненькою 19-річною дівчиною. Бурхливий роман закінчився вагітністю. Її батькам довелося терміново передати «царський подарунок» разом із дочкою у надійні руки. Чоловіком дівчини став працівник Міністерства закордонних справ у Херсонській губернії Володимир Іванович Ахшарумов.

Майбутній маестро Дмитро Володимирович народився 8 вересня 1864 року в Одесі. Згодом родина переїхала до Полтави: Ахшарумова-старшого призначили керуючим Полтавською контрольною палатою.

На музичні здібності хлопчика ніхто не зважав, адже з семи років його готували до вступу в Полтавський кадетський корпус.

Хоча позашлюбних дітей в Олександра ІІ де-юре не було, фактично про них дбали до самої смерті царя. Він загинув під час терористичного акту в 1881 році в Санкт-Петербурзі.

Дмитра Ахшарумова без вступних іспитів зарахували до Петербурзького Миколаївського кавалерійського училища. Лише тут він зміг собі дозволити приватні уроки гри на скрипці у викладача петербурзької консерваторії П. Краснокутського.

Армійські порядки не припали до душі, яка прагнула музики. Весною 1882 року Дмитро кидає все та переїжджає до Відня. Там він навчається у консерваторії, витрачаючи на приватні уроки чимало коштів. Тільки через 5 років, отримавши за кордоном визнання як скрипаль-віртуоз, Ахшарумов повертається до Полтави.

Молодий музикант швидко збирає навколо себе талановитих любителів музики, більшість з яких навіть на володіла нотною грамотою. Але талант та бажання за два місяці призвели до того, що учні Ахшарумова зіграли Третю («Героїчну») симфонію Л. Бетховена та його ж увертюру «Егмонт».

1 березня 1899 року відкрили офіційне відділення Російського музичного товариства у Полтаві, яке очолив Дмитро Ахшарумов. Диригент видавав до кожного концерту друковані програмки з докладним поясненням творів, що виконувалися, та біографічними даними про композиторів. Подібні ноу-хау в Москві, Санкт-Петербурзі та Києві з’явилися значно пізніше.

У 1900 році у Полтаві закінчили спорудження будинку із великою залою та просторою сценою (нині — кінотеатр «Колос»). Організація симфонічних концертів у такому приміщенні дала б можливість збільшити аудиторію і зробити оркестр не сезонним, а постійним. За час диригентської діяльності в Полтаві маестро здійснив 11 подорожей країною. Це були лекції-концерти за участю запрошеного з Петербурга відомого вченого-музикознавця Миколи Фіндейзена. Побував полтавський оркестр і в Німмечині та Австро-Угорщині, де мав шалений успіх і численні щирі відгуки вдячної публіки. А у 1908 році талановитий маестро диригував одним із найкращих тогочасних оркестрів — симфонічним оркестром Берлінської філармонії.

цар Микола ІІЦар Микола ІІ

Улітку 1911 року Ахшарумову вдалося здійснити свою давню мрію — створити постійний симфонічний оркестр на базі Полтавського музичного училища. Але Дмитра Володимировича турбувала відсутність пристойного приміщення для репетицій оркестру та занять з учнями. Надія розв’язати цю проблему зажевріла ще в 1909 році, коли до Полтави у зв’язку з 200-річним ювілеєм перемоги армії Петра І у битві зі шведським військом прибув цар Микола ІІ. Після відкритя пам’ятника полковнику Келіну відбулася зустріч Ахшарумова з царем. Микола ІІ пообіцяв виділити кошти на будівництво музичного училища. Можливо, родинні зв’язки відіграли тут не останню роль. Хоча гроші — 90 тисяч рублів — надійшли лише наприкінці 1913 року, все одно це була рідкісна удача маестро. Адже подібні клопотання Києва і Харкова відхилили...

відкритя пам’ятника полковнику КелінуВідкриття пам’ятника полковнику Келіну

Проте коштів виявилося замало. Спорудження будівлі за проектом полтавського архітектора Тіта Гордасевича розпочалося у липні 1914 року. А 1 серпня вибухнула Перша світова. Можна тільки уявити, скільки зусиль довелося докласти диригенту, щоб в умовах війни не лише не зірвати, а й завершити будівництво. За спогадами колишнього викладача музучилища Ісаака Батшева, під час спорудження концертного залу Дмитро Володимирович використав досвід будівництва залів Європи: у цегляній кладці поза сценою натянули рояльні струни, завезені зі Швеції. Тому це приміщення у Полтаві (нинішній Палац юнацької та дитячої творчості) відзначається чудовою акустикою.

Урочисте відкриття будинку музучилища і великого концертного залу на 1200 місць відбулося 20 березня 1916 року. Вдалося нормалізувати навчальний процес, адже в музучилищі нарешті з’явилися відмінні умови для роботи. Директор мав намір створити на базі училища консерваторію.

Меморіальна дошка Д. Ахшарумова на стіні Полтавського музичного училищаМеморіальна дошка Д. Ахшарумова на стіні Полтавського музичного училища

... Одночасно з утворенням Тимчасового уряду в нашому місті виник Громадський комітет, який із ним співпрацював. Превіряючи діяльність музичного училища, комісія поставилася до Дмитра Ахшарумова як до «колишньої особи». У місті знали про родинні зв’язки маестро з Романовими. На підставі формального акту перевірки Ахшарумова усунули з усіх його посад. А коли до Полтави докотилися чутки про розстріл царської сім’ї у Сибіру, розгублений і ображений диригент залишив Полтаву назавжди, пеереїхавши до Криму.

Згодом маестро пробував сили в Петербурзі, де протягом двох років працював з оркестром у міському саду відпочинку. Ще три роки диригував у Воронежі. Там його звинуватили у тому, що «не пропагує пролетарське мистецтво», тобто не підтримує молодих композиторів із гуртка РАПМу («Российская ассоциация пролетарских музыкантов» не визнавала більшість зразків класичної музики). Дійшли й до Воронежа чутки про походження Ахшарумова. Тому закинула доля Дмитра Володимировича аж на край колишньої Російської імперії — в місто Ашхабад. Там у 1929 році відкрили Туркменське державне музичне училище, де він отримав можливість викладати.

Відомо, що з нагоди 50-річчя артистичної діяльності Ахшарумова, педагогічна рада музучилища звернулася до керівництва республіки з клопотанням про присвоєння диригенту почесного звання Народного артиста Туркменської РСР. Подання залишилося на папері...

Ахшарумов дуже хотів повернутися в рідну Україну. Він з великою радістю сприйняв звістку, що в Києві ведуться розмови про включення його до складу професури Київської державної консерваторії.

... Ішов 1937 рік. Розв’язка настала раптово: Дмитро Володимирович став жертвою підлого наклепу. 16 листопада його заарештували. 3 січня 1938 року Ахшарумова не стало... Такою була доля людини, яку небезпідставно називали душею Полтави.

Володимир КІНЬКО, член асоціації піаністів України, журналіст

Культура і освіта