27.12.2010 | 9:13

Діти-інваліди просять тепло у мера Полтави

Фото: vkontakte.ru/club19844509

Громадська організація Монтессорі-Центр реабілітації дітей-інвалідів «Соняшник» впродовж 13 років працює з малюками із тяжкою формою інвалідності. Через безладдя в комунальній сфері міста, організація лишилися на зиму без опалення

Прикро, але не смертельно, адже тоді, коли це сталося, ще був теплий вересень і часу до зими було багато. Та виявилося, що три місяці для Міськгазу та Обленерго це одна мить, а для малюків з органічними ураженнями мозку, які так і не змогли розпочати соціально-педагогічну реабілітацію вчасно, три місяці — це страшенно довго!

Тож довелося звернутися до місцевої влади за допомогою. Тим більше, що Полтава тільки-но обрала (61,64% голосів!!!) Олександра Мамая засновника Громадського об’єднання «Наш Дім — Полтава», що було створено задля допомоги й підтримки соціально незахищених верств населення міста. Постійну підтримку з його боку нині отримують абсолютно всі пенсіонери міста Полтави, Асоціації ветеранів та інвалідів та дітей-інвалідів, діти-сироти, школярі, багатодітні сім’ї, реабілітаційні центри, благодійні організації та багато інших. Саме Олександр Федорович 17 грудня 2009 року отримав перемогу на Національному конкурсі України «Благодійник року-2009» в номінації «Бізнесмен». Тому, хто як не він, мав усі можливості допомогти. І дійсно, наше звернення не лишилося без уваги. Перший свій робочий день, новообраний мер розпочав з відвідання нашого відділення для дітей з органічними ураженнями мозку.

24 грудня в місті розпочалися новорічні ранки для дітей. У нашому унікальному відділенні, аналогів якого не має на Україні, в якому працюють фахівці, що пройшли навчання в Україні, Росії, Польщі, Німеччині, температура повітря +5. Найдовше протрималися учні майстерні денної зайнятості для підлітків та молоді з інвалідністю. Вони, у верхньому одязі, доробили до кінця вітальні листівки та сувеніри для партнерів і спонсорів Монтессорі-Центру...

У мене є одне єдине питання. ЧОМУ? Чому так легко у нашій державі отримати допомогу на проведення публічних заходів, чому наші діти щосвята завалюються цукерками і м’якими іграшками, чому місцеві новини за декілька годин монтують репортажі про фестивалі, концерти, відвідини почесних гостей і, нарешті, чому нікого не цікавить щоденна, рутинна, але така необхідна для хворих дітей, робота. А ще, я б дуже хотіла почути відповідь від усіх заступників, депутатів та перевіряючих, що побували в нашому приміщенні за цей час, ЧОМУ у приміщенні де немає опалення і температура повітря +5 усі ви, як по домовленості, здивовано задаєте одне і те саме питання: «А де ж ваші діти?».

Нажаль, жебрацьке ставлення суспільства до інвалідів спотворило логічне мислення наших можновладців. Родини, що виховують дітей з тяжкими формами інвалідності змушені збирати підписи під листами-проханнями про допомогу, змушені збиратися на зустрічі з чиновниками і благати про розуміння. Невже діяльність організації можна перевірити тільки наявністю згорьованих батьків та скалічених дітей вишикуваних у шеренгу? Чому потужні міжнародні фонди, фінансуючи діяльність ГО задовольняються звітами про діяльність, відгуками партнерів, висновками моніторів, а наші «рідні», ті що тут поряд, вимагають благати їх зі сльозами на очах?

ЧОМУ? ЧОМУ? ЧОМУ? У мене не має відповіді для вас, так само, як немає її і для батьків і дітей нашого центру. Я чекаю Різдвяних свят, коли можна буде ворожити. Персоналу нашого центру, за відсутності опалення, лишилося лише пити гарячу каву і ворожити на кавовій гущі. А у новорічну ніч я, мабуть таки, забажаю подарунок. Подарунок не для себе і не для наших дітей, а для тих, від кого залежить температура в нашому центрі. Я забажаю чарівні окуляри, які б могли «збільшити» проблеми наших малюків до такого розміру, щоби їх помітили і допомогли.

Вікторія Соловйова, піар-менеждер Монтессорі-центру «Соняшник»

Суспільство