На початку війни у Полтаві загинули двоє бійців батальйону патрульної служби — їх автомобіль розстріляли біля КПП військової частини

Відділ комунікації поліції Полтавської області повідомив про загибель двох правоохоронців батальйону «Полтава», яка сталася ще на початку повномасштабного вторгнення. Заступник командира батальйону Олександр Білаш та інспектор-снайпер взводу Володимир Володін були обстріляні біля КПП у Полтаві. Інші деталі трагедії поки не розголошуються.

Білаш Олександр Сергійович народився 12 грудня 1984 року у селі Градизьк Глобинського району. Там же пройшли його дитячі та юнацькі роки. Після навчання у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ, до листопада 2015 року, працював на посадах превентивного напряму діяльності в різних територіальних підрозділах міліції Управління МВС України в Полтавській області, а потім уже Головного управління Нацполіції Полтавщини.

Майор поліції Олександр Білаш захищав Україну від початку війни на Донбасі у 2014 році — у складі зведених міліцейських загонів У вересні 2017-го приєднався до команди батальйону патрульної служби поліції особливого призначення обласної поліції. За понад 4 роки став заступником командира БПСПОП «Полтава».

Командир батальйону «Полтава» Дмитро Хміль згадує, як познайомився з Олександром у 2015 році в шахті Вільховатська під час відрядження в АТО у складі зведеного загону. Тоді обидва правоохоронці працювали в різних підрозділах.

Їм довелося нести службу разом зі 128-ю окремою гірськопіхотною бригадою та одночасно з правоохоронними функціями виконувати бойові завдання. Зокрема — не підпустити ворога до українських захисних споруджень та самохідних артилерійських установок, які прикривали позиції. Окрім того, вони патрулювали Вільховатку та шукали коригувальників, які збирали інформацію про розташування військ і переміщення техніки.

Зі слів Дмитра Хміля, ніхто з правоохоронців тоді навіть і не думав, що можна не повернутися. А потім прийшло чітке усвідомлення, що таке смертельна небезпека: коли товаришам судилося вийти з оточення у місті Дебальцеве Донецької області: «Нас обстрілювали зі всіх видів озброєння: танків, артилерії, Градів, стрілецької зброї».

Минувши небезпечну ділянку, 34 працівники міліції знову опинилися під масованими обстрілами, біля села Логвинове в Бахмутському районі Донецької області, між Дебальцевим та Бахмутом, де ворог застосував всі наявні види зброї: від стрілецької до бронетехніки. Тоді Олександр знайшов потрібні слова для своїх побратимів, щоб підтримати, підбадьорити зарядити оптимізмом та зміцнити віру у перемогу України. А за три доби була вже дорога додому.

Наступна зустріч майбутніх друзів відбулася вже у батальйоні, у 2018-му році, коли вони були заступниками командирів різних рот. І кілька років підряд офіцери бачилися лише під час ротацій, в середньому раз на кілька місяців.

Загалом в Олександра Білаша було 15 відряджень до зони АТО та операції Об’єднаних сил, з яких він завжди повертався цілим та неушкодженим. Але 26 лютого він загинув від отриманих вогнепальних поранень — у віці 37 років. Його поховали на Алеї Героїв Центрального міського кладовища.

Підполковник поліції Дмитро Хміль згадує свого заступника та вірного друга, як дуже позитивну людину, гарного сім’янина — у нього лишилися дружина та син. У серці Дмитра Олександр назавжди залишиться позитивною, доброю людиною, правдолюбом, з прекрасним голосом.

Разом з Олександром Білашем у тій розстріляній машині їхав Снайпер батальйону поліції особливого призначення «Полтава» Володимир Володін.

Володін Володимир Анатолійович народився 18 березня 1969 року в Грузії, у місті Руставі. До початку 90-х навчався, отримав технічну спеціальність та працював у Тбілісі. Потім переїхав до України.

У перші дні загострення ситуації на Донбасі він прийшов до управління міліції Полтавщини, щоб вступити до лав добровольчого батальйону, сформованого для несення служби в зоні АТО. Вже за кілька місяців після фахової підготовки виконував службові та бойові завдання на території Донецької та Луганської областей, як у складі батальйону, так і зведених міліцейських загонів.

Спочатку Володін був на посаді міліціонера роти патрульної служби міліції особливого призначення «Полтава», потім — поліцейського батальйону патрульної служби поліції особливого призначення ГУНП в Полтавській області. Останні пів року лейтенант Володін був снайпером.

Його друг і колега, старший сержант батальйону «Полтава» Олександр Іванішак, з яким він і прийшов до добробату, згадує Володимира, як позитивного, веселого та чуйного до чужого лиха, здатного підібрати слушні слова у будь-якій ситуації.

Найбільше Іванішаку запам’яталася їхня перша ротація у серпні 2014 року, коли вони з Володимиром були відряджені для надання підтримки десантникам 25-ї окремої бригади ЗСУ до селища Нижньої Кринки Донецької області. До пункту дислокації бійцям батальйону «Полтава» довелося прориватися крізь ворожі засідки та мінометні черги.

Далі було ще складніше: вивезти близько 10 поранених військових під обстрілами з систем залпового вогню «Град». І їм це вдалося. Без прикриття, на неброньованих автомобілях, на швидкості щонайменше 100 км/год замінованими польовими дорогами, а головне — без втрат.

Залишивши поранених у безпечному місці, бійці завантажили автомобілі харчами з питною водою і тим же маршрутом, під черговою канонадою обстрілів, повернулися до своїх позицій у Нижній Кринці, де на них майже три доби з надією чекав загін.

У цей же період Володимиру довелося двічі вивозити на автомобілі з-під мінометних обстрілів дітей із села Широкине Донецької області, а також доставляти паливо та боєкомплект бійцям полку «Азов» до Маріуполя, не зважаючи на чималу загрозу для його життя та здоров’я. Загалом тоді, під постійними обстрілами, правоохоронці виконували поставлені командуванням задачі впродовж місяця.

З розповідей колег, Володимир був універсальним бійцем. Лейтенант поліції чітко та професійно діяв в екстремальних ситуаціях. Мав унікальні стрілецькі здібності, а також навички сапера, що не раз допомагали влаштовувати пастки для сепаратистів на Донбасі.

Так, у листопаді 2014-го, Володимир Володін вирахував жінку-снайпера, яка нещадно вбивала українських воїнів. Він прорахував наперед її дії та замінував снайперську позицію. Результат успішної операції — смерть ворога та збережені життя товаришів по службі.

Олександр Іванішак згадує про полеглого напарника та друга: «Він був дуже працьовитою людиною, мав багато хобі. Володимир вкладав душу в усе, чим би не займався: в нього були золоті руки — він талановитий коваль — виготовляв неймовірні речі з металу. Окрім того, в юні роки займався парашутним спортом. На його рахунку 38 стрибків з парашутом, а найбільшу висоту у 800 м яку він здолав, стрибнувши з вертольота».

Загинув лейтенант Володимир Володін від вогнепального поранення 26 лютого — у віці 52 роки. У нього залишилися син, донька та двоє онуків. Справу батька продовжує його син Олексій, який служить у батальйоні «Полтава».

Дарина СИНИЦЬКА, «Полтавщина»