Відкритий лист колективу ПМЦ ДЮК за місцем проживання

Цей лист — відповідь на публікацію «Детские клубы в Полтаве заселяют, а педагогов репрессируют» (автор Ян Пругло), яка з’явилася на нашому сайті 11 листопада.

«Полтавщина» вже надавала можливість висловитися і колективу, і керівництву дитячих клубів у публікації «Чи були репресії проти педагогів-вихователів полтавських ДЮК?» від 12 листопада. Багато в чому текст, наведений нижче, повторює її. Тому цей колективний лист подаємо із скороченнями.

<…> «Те, що частину приміщень ДЮК, які не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам для занять з дітьми, передали на баланс міських ГЖЕД — ні для кого в нашому місті не секрет. Всьому колективу Центру було прикро, що в зв’язку з економічною кризою в бюджеті відсутні кошти на створення належних для роботи умов.

Але висвітлювати кадрові та фінансово-економічні питань Центру і висловлювати „громадянську позицію“ всіх педагогів, спираючись на слова лише одного працівника, м’яко кажучи, не коректно.

„Це образа не тільки моєї честі і гідності, як керівника і людини зокрема, а образа всього колективу“, — говорить директор ПМЦ ДЮК.

Репресії — це серйозне звинувачення. Дивує <…> надруковане наступне: „… удивляет другое. Вместо диалога с педколлективом Центра, который за копейки еще продолжает развивать и воспитывать наших детей, педагогам грозят выговорами только за то, что они набрались мужества и высказали свою гражданскую позицию. Это долг настоящего педагога, а не приспособленца. Потому что именно педагоги воспитывают граждан, а приспособленцы, увы, плодят таких же, как и они сами…“

В нашому колективі всі педагоги завжди висловлюють свою думку відкрито і відверто, подобається це комусь чи ні. Як саме можна зрозуміти ці рядки, бо ж дивно, що замість діалогу з педколективом, добрих намірів у висвітленні заходів та творчої діяльності Центру, редакцією видання висвітлена позиція „а н о н і м а“, тоді не зрозуміло „это долг настоящего педагога“ (аноніма), „а не приспособленца“ (всього колективу). Виходить, що „аноніми“ виховують громадян, а педагоги (які говорять правду) є пристосуванці.

Давайте всі станемо „анонімами“.

Свободу слова в Україні ще ніхто не відміняв, але ж повинні бути хоча б якісь елементарні етичні рамки.

Якщо хтось (директор чи педагог), з якоїсь причини „нєугоден“, то чи може інша людина на правах анонімності облити брудом іншого чи навіть весь колектив.

<…> Ви, наче оракул, напророкували назву розділу „Местное востание педагогов“. Зараз в нашому колективі і справді повстання, але проти „анонімів“ і з єдиною метою — розставити нарешті всі крапки над „і“ і далі, як і раніше, спокійно і плідно працювати з дітьми.

Обурює ще й той факт, що за твердженням все того ж „аноніма“ „… дети уже пустующих клубов в другой район не пошли, потому что это далеко да и родители против…“

Ми, педагоги, обійшли кожну домівку, де мешкають діти, які відвідували клуби, що призупинили свою діяльність, поспілкувалися з батьками, запропонували їхнім дітям відвідувати прилеглі клуби і на це є відповідні підтверджуючі документи (заяви, написані власноруч батьками, відомості тощо).

Так, ми не спростовуємо те, що не всі діти дійшли до інших клубів, на те є різні причини: вік, вступ до навчальних закладів, віддаленість клубів, інші інтереси, відвідування інших гуртків і секцій тощо. Але ж багато таких, які дійшли і з задоволенням проводять своє дозвілля в клубах. Ось, наприклад, в коментарях до першої статті згадувався клуб „Кругозір“, що знаходився за адресою: вул. П.Комуни, 34.

З приводу діяльності даного клубу виникало багато питань: не одна тисяча гривень була потрібна на виготовлення відповідної документації на газове опалення, клуб знаходився в напівпідвальному аварійному приміщенні, але ж щодо дітей, то 50% наразі успішно та охоче відвідують гуртки та секції ДЮК „Ровесник“.

А студія образотворчого мистецтва для дітей-інвалідів „Соняшник“ (керівник Шипулін І.А.) ГО „Монтесорі-Центр“ та первинна ветеранська оранізація у повному складі (100%) перейшли з напівпідвального приміщення в просторі кімнати того ж „Ровесника“, що за адресою: вул. Котляревського, 24.

Ми тільки за те, щоб система діяльності клубів розвивалася. Є мікрорайони, в яких клубна робота за місцем проживання взагалі не ведеться — це й Розсошенці, Сади-2, Сади-3 тощо. Але не можна стверджувати, що в цих мікрорайонах не велася робота з дітьми в позаурочний час. Велася і ведеться до цього часу, адже на базі кожної школи функціонують гуртки та секції різних напрямків.

Маємо надію на те, що в майбутньому наш Центр поповниться новими „кімнатами школяра“ в новозбудованих будинках з відповідними санітарними умовами, а колектив педагогів поповниться молодими перспективними працівниками з новими ідеями та творчим потенціалом.

І ще одне уточнення. І в першій, і в другій статті згадувалися наші суборендарі (приватні підприємці чи громадські організації), які працюють з дітьми на наших базах.

Приміщення ДЮКів є власністю територіальної громади м. Полтави, а ми як Центр є орендарями та балансоутримувачами — сплачуємо щорічно до міського бюджету соціальну оренду у розмірі 1 грн. 20 коп. В той час, суборендарі сплачують до міського бюджету плату за суборенду згідно з розрахунками управління майном комунальної власності міста і в кожного ця сума різна. Так, наприклад, ПБЄЦ „Хесед-Нефеш“, що працює в клубі „Промінь“ (вул. Г. Сталінграда, 11) сплачує в бюджет міста за 1 годину суборенди 0,12 грн. враховуючи ПДВ, ПП Рукась Л.В. (клуб „Господарочка“, вул. Калініна, 19) — 0,98 грн. з ПДВ.

Кошти за спожиті, під час своїх занять, комунальні послуги (водопостачання, тепло, електроенергія) суборендарі відшкодовують в ПМЦ ДЮК згідно з виставленими рахунками та через казначейство (скільки води використали під час своїх занять — за стільки і заплатили).

А до чого ж тут комунальні платежі Центру. За використані клубами енергоносії оплату проводить бухгалтерія ПМЦ ДЮК, суборендарі за це ж не сплачують ні копійки.

Суттєво, по необхідності (косметичні ремонти клубів, призи на заходи), допомагають суборендарі спонсорською допомогою, перераховуючи кошти на спеціальний рахунок відкритий в казначействі або ж через меморіальний ордер.

Ми вдячні нашим суборендарям за те, що з цього навчального року вони взяли на себе прибирання наших приміщень, адже в штатному розписі посада прибиральниці ДЮК не зазначається і до цього часу прибирання здійснювалося силами педагогів-організаторів.

Чудовою є ідея Любові Щербини з приводу здачі приміщень ДЮК в оренду для їх утримання, але… Якщо роздати клуби суборендарям, які будуть оплачувати комунальні послуги, відремонтують приміщення, надаватимуть платні освітні послуги, то з карти міста назавжди зникне система роботи з дітьми за місцем проживання, а діти соціально незахищених категорій, які й становлять більшість у кожному клубі, опиняться просто на вулиці.

Не правдивою є й та інформація, що педагоги-організатори Центру працюють 20 годин на тиждень. 12 з 14 педагогів працюють на ставку з тижневим навантаженням 40 годин. Два педагоги справді працюють на 0,5 ставки, 20 годин на тиждень, але на це є також певні пояснення та відповідні підтверджуючі документи.

Так, Славко А.О. та Щербині Л.С. (педагогам, які працюють на 0,5 ставки) по виходу зі щорічних основних відпусток було запропоновано тимчасово ставки працівників, які знаходяться у відпустках по догляду за дитиною, до моменту наявності вільних вакансій. Та Алла Олексіївна і Любов Семенівна відмовилися від пропозиції, мотивуючи це бажанням працювати в ПМЦ ДЮК як основний працівник, а не за строковою трудовою угодою.

Але зважаючи на те, що Славко А.О. є соціально незахищеним працівником, одна виховує двох дітей, не отримує допомоги з жодного фонду, адміністрація знову звернулася до Алли Олексіївни з пропозицією перейти на ставку основного працівника в ДЮК „Олімпієць“ (вул. К.Шосе, 72), де тільки-но звільнився педагог-організатор, та Алла Славко знову відмовилася, на що є відповідні підтверджуючі документи.

І знову невеличке уточнення — дитячо-юнацький клуб не є приватною власністю педагога, так як само як аудиторія чи класна кімната для викладача іншого навчального закладу.

В цій історії дуже багато знаків запитання:

— чому і перед ким ми повинні виправдовуватися?— коли, нарешті, нам дадуть спокійно працювати?— хто ж цей „анонім“ і з якою метою була написана стаття про „репресії“?

Відповідь на ці та багато інших питань ніхто з колективу так і не знайшов та сподіваємося, що пройде час, і все стане на свої місця, зрозуміло кожному».

15 підписів колективу ПМЦ ДЮК за місцем проживання