Нітратна загроза ліквідована у трьох селах Полтавщини

Одним із факторів, що роблять воду «мертвою», є нітрати, які при перевищенні вмісту в складі води призводять до тяжких захворювань. Нітрати вже не перший рік використовуються у сільському господарстві і практично усі потрапляють потім в ґрунтові води, на горизонт, із якого потім люди беруть цю воду з колодязів. Науковці говорять, що безпечною для людини дозою нітратів є 150-200 мг на добу, гранично допустимою — 500 мг, токсичною — понад 600 мг. Для дітей ці норми є значно меншими.

Однак у селах Машівського району практично скрізь люди беруть воду саме з власних колодязів. Вода ж там мертва. Лабораторні дослідження встановили, що майже в усіх колодязях вміст нітратів у воді перевищував норму в десять разів. І це мінімум! Враховуючи ж, що доросла людина за добу випиває до 2 літрів води, то можна тільки дивуватися з того, як люди взагалі живуть на цій нітратній водичці. Хоча слово «живуть» потрібно писати саме в лапках, адже як можна назвати життям постійне вбивання власного організму? Учені довели: за умови постійного вживання води з перевищеним вмістом нітратів, з часом з’являються такі захворювання, як рак шлунку, розростання щитовидної залози, порушення функцій нервової та серцево-судинної системи, генетичні захворювання.

Звісно, що ця проблема виходить далеко за рамки Машівського району. Найбільший вміст нітратів, що часто в десятки разів перевищує допустиму норму, — в питній воді сільської місцевості. Згідно з офіційними даними, 78% сіл не мають централізованого водопостачання. Використовуючи воду з колодязів, каптажів, копанок, які наповнюються ґрунтовими водами, селяни споживають залишки добрив, нітратів та хвороботворних організмів зі стічних та вигрібних ям, смітників.

Сьогодні ж ні для кого не є секретом, що сільське водопостачання перебуває в кризовому стані — зруйнована та майже повністю занедбана фактично вся водопровідно-каналізаційна інфраструктура, очисні споруди, а технології очистки та знезаражування є застарілими та неефективними. До того ж спеціалізовані організації з обслуговування сільських водогонів, каналізацій та криниць зникають, або вже зникли.

Що ж сталося? Справа в тому, що часів існування колгоспів ця інфраструктура будувалася та підтримувалася за рахунок прибутку цих самих колгоспів. Коли ж на село прийшли «реформи», уся ця інфраструктура стала нікому непотрібною. Скажемо відвертіше — була розкрадена.

Для буріння та облаштування однієї свердловини, яка досягла б таких горизонтів, де відсутні нітрати, потрібно вкласти чималенькі кошти. Тож для вирішення цієї проблеми залишається інший, більш доступний, спосіб — реконструкція колишніх колгоспних свердловин та водогонів. Хоча й це вимагає багатотисячних вкладень, однак суми реконструкції не йдуть ні в яке порівняння із мільйонним бюджетом, який потрібен для буріння нової свердловини.

Лабораторні дослідження встановили, що майже в усіх колодязях вміст нітратів у воді перевищував норму в десять разів

Саме цим доступним та ефективним шляхом вирішив піти генеральний директор «Полтававодоканалу» Валерій Ченчевий. 

Сьогодні у селі Мала Нехвороща Машівського району області у робочій обстановці відбулося відкриття оновленої свердловини. Першим до потоку води підійшов натхненник та організатор цієї справи Валерій Ченчевий.

— Трохи солона на смак, — через паузу говорить він. — Але смачна! Потрібно трохи прокачати. Головне, що є чиста вода, а це велика справа.

Валерій Геннадійович повідомив, що завтра подібна процедура відбудеться ще в одному селі цього району — Калинівці. Згодом чиста вода з’явиться і в Дмитрівці.

Після дегустації до води підійшла фахівець Машівської районної СЕС. Однак вже зараз можна сказати, що вода з глибшого горизонту відрізняється від ґрунтової, як небо і земля.

Місцеві мешканці також усміхаються, адже до цього 10 років були змушені на власних шлунках досліджувати негативний вплив нітратів на організм людини. Микола Рудь розповідає, що майже в усіх його односельців (а в Малій Нехворощі мешкає 520 людей) на внутрішніх стінках чайників накопичується білий осад з неприємних запахом. І дітися від цього не було можливості. Навіть одна мати п’ятьох дітей тільки руками розводила, мовляв, так, п’ють цю воду діти, але ж яку їм ще пити? Не знає мама, що щорічно в Україні від нітратного отруєння помирає 10-12 немовлят...

Місцеві ж орендарі землі, які ведуть тут господарську діяльність, не знайшли нічого кращого як привозити воду цистернами і їздити за декілька кілометрів від села. Тож сьогоднішня подія для малонехворощан далеко неординарна — чиста вода з централізованої системи — коли таке було в останній раз?!

Одним словом, як мало нам потрібно для радості. І як мало потрібно, щоб таку радість подарувати людям.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»