14.10.2010 | 9:58

ОУН та УПА на Полтавщині

Листівка однієї із політичних сил Листівка однієї із політичних сил | Невже єднання прийде до нас тільки після смерті останнього ветерана?

У суспільстві триває безрезультатна дискусія: ким були бійці ОУН-УПА для України — вірними синами чи ворогами державного ладу

Ані примиритись, ані толерувати одне-одного українці, здебільшого, не бажають. Саме тому давайте просто звернемося до фактів, а хто правий, нехай розсудить час.

Організація українських націоналістів (скорочено ОУН) виникла у 1929 році. Єдиною і головною метою ініціативні кола цієї організації вважали створення незалежної України. Спектр методів досягнення мети був значним — від мирної агітації до терору. Відзначимо також й те, що ворогів ОУН вистачало: спочатку Польща, потім СРСР і Німеччина — держави, що прагли до панування над територією України. Кожна з цих країн лишила відчутний слід в ментальності українців, саме тому питання ОУН-УПА розглядати завжди було і буде складно.

Типовою історичною байкою є ототожнення націоналістичних організацій лише із Західною Україною. Як виявилося, мережа ОУН охоплювала фактично всю країну, мала багато зв’язків за кордоном.

Багато в чому тільки зараз ми можемо хоча б приблизно уявити розмах діяльності ОУН на Полтавщині. Дані відомі нам передусім із праць полтавських дослідників, зокрема Віктора Ревегука, доцента кафедри історії України ПНПУ.

Похідні групи ОУН — при владі та у ЗМІ

Герб ОУН Герб ОУН

Відчуваючи наближення Другої світової війни, ОУН розпочало формування «похідних груп» — гуртів ідейних людей, які, користуючись безладдям війни, мали б утворити на території України органи самоврядування на місцях, а потім органічно влитись до влади України, яка мала б стати незалежною. На Схід із Західної України вирушило близько 7 тисяч чоловік, шлях більшої частини з яких не оминув Полтаву. Керівний орган ОУН, що знаходився у Києві до осені 1941 року, охоплював в тому числі й Полтавську область. Членами похідних груп були колишні революціонери, які намагались побудувати незалежність у 1917-1919 роках. Із різних джерел нам відомо, що осередки ОУНівського підпілля на Полтавщині були в Полтаві, Кременчуці, Лубнах, Миргороді, Пирятині, Лохвиці, Золотоноші, Яготині, Малому Перещепину, Крюкові тощо. У Полтаві осередками підпілля стали міська управа (очолював Федір Борківський), яка діяла в умовах німецької окупації, Полтавська управа Українського Червоного Хреста, окремі общини Української Автокефальної Православної Церкви. Члени похідних груп влаштовувалися на роботу до ЗМІ, в органи влади, у німецькі штаби, театри, школи, поліцію, утворюючи потужну інформаційну та агітаційну мережу.

За даними, отриманими в результаті допиту НКВС окремих підпільників, можна сказати, що у Полтаві на жовтень 1943 року діяло 30 членів ОУН (здебільшого у офіційних установах). Відділи по 10-30 чоловік були також у кожному значному населеному пунктові Полтавщини. У Полтаві діяла також «п’ятка» — малий структурний підрозділ ОУН (керівники Ярослав Мудрий, Василь Яворів).

Між молотом Сталіна і ковадлом Гітлера

Агітаційна справа підпілля йшла добре — невдоволення колгоспами, пам’ять голодоморів та жахи окупації на Полтавщині забезпечили націоналістам свіжі кадри, які бажали боротися проти СРСР та проти окупанта — Німеччини. Нелегально видавався журнал «Сурма», «Україна в боротьбі», книга «Симон Петлюра». Полтавське підпілля тримало тісні зв’язки з Харковом, Запоріжжям, Сумами.

Імпровізована бронетехніка УПА (трактор СТЗ із баштою від Т-26)Імпровізована бронетехніка УПА (трактор СТЗ із баштою від Т-26)

Окрім агітаційної роботи, ОУНівці опікувались радянськими військовополоненими місцевих концтаборів (через Червоний Хрест). Підпільник А. Багмет зумів зібрати 56 підвід із продуктами для в’язнів, що голодували у німецьких концтаборах.

Навесні 1942 року Полтавщина була включена до рейхскомісаріату «Україна», після чого ОУНівці потрапили під терор гестапо. Користуючись посадами у владі, перших ув’язнених вдавалося звільняти, але потім зловлених підпільників розстрілювали на цвинтарях без суду одразу.

Кіннота повстанцівКіннота повстанців

ОУН розпочало агітацію із подвійною силою: у друк пішла ціла плеяда нелегальних газет, подекуди вдавалося провести мітинги. Активні бої чи диверсійні акції полтавці-ОУНівці, тим не менш, тут не вели. Готові військові кадри здебільшого відправлялись на Захід, де вели активні бойові дії у лавах УПА (Українська Повстанська Армія). У кінці 1942 року підпілля ОУН мало тісні зв’язки із групою радянських підпільників «Набат», проте злиття різних за політичною орієнтацією підпіль не відбулось. Плануючи закріпитись на Полтавщині, націоналісти створили навіть опорну базу із запасами продовольства та медикаментів у Яготині.

Остання хвиля ОУН на Полтавщині

Із визволенням Полтавщини від фашистів, підпілля тривало вже проти радянської влади, яка розпочала чергову хвилю терору. На Полтавщині воно також зводилося здебільшого до агітації та дрібного саботажу. Частина підпільників втекла з області, поповнивши УПА. Так, сотня полтавця Я. Бранника здійснила більше 10 нападів на німецькі гарнізони, знищила 70 одиниць ворожої техніки, відбулося також 15 сутичок із радянськими військами. На озброєнні сотні були протитанкові, зенітні гармати, міномети.

Скоріше за все тут розташовувалася конспіративна квартира ОУНівцівСкоріше за все тут розташовувалася конспіративна квартира ОУНівців

Остання спроба закріпитися на Полтавщині ОУН та УПА належить, вірогідно, до 1944 року. Всі бажаючі продовжити боротьбу проти Німеччини та СРСР влилися до УПА, а незначні підпільники, що не були знищені НКВС і гестапо, розчинились в області.

Олександр КЛІМОВ, «Полтавщина»

Суспільство