Чеченський автомат пролежав у дивані 17 років

Протягом вересня в усіх районах нашої області проводився місячник добровільної здачі зброї. За багато років роботи працівники дозвільної системи Київського райвідділу міліції міста Полтави вже звикли до того, що в цей період до них приходить чимала кількість людей: користуючись нагодою уникнути кримінальної відповідальності полтавці охоче несуть здавати незареєстровану, або просто вже непотрібну зброю. Зважаючи на це, коли в дверях їх службового кабінету з’явився невисокий чоловік похилого віку з якоюсь річчю, замотаною у великий мішок, сприйняли це дуже спокійно й по буденному. «Я хочу здати зброю», — з самого порога заявив відвідувач, і по тому, як це було сказано, правоохоронці зрозуміли, що мають справу далеко не з типовим випадком: кожне слово чоловіка обривалось від хвилювання, руки тремтіли від напруження. Працівники міліції спробували заспокоїти його, коли ж розгорнули мішок — і в самих «дух перехопило». В середині лежав бойовий автомат Калашникова та декілька десятків набоїв калібру 5, 45 мм. до нього.

«Я вже більше п’яти років працюю у дозвільній системі, — говорить старший інспектор дозвільної системи Київського райвідділу капітан міліції Віталій Тітенко. — Протягом місячників добровільної здачі зброї, які систематично проводяться двічі на рік, я прийняв від населення сотні взірців різноманітної зброї. В основному це мисливські рушниці, карабіни, пристрої для відстрілу гумових куль, газові пістолети, різноманітні набої, холодна зброя. Однак, бойовий автомат принесли вперше». Під час розмови з Василем Івановичем (ім’я змінено) працівники міліції вияснили, що автомат має неукраїнське походження. У далекому 1993 році зять чоловіка, якого звати Микола, вирішив придбати собі легковий автомобіль. Від своїх знайомих він дізнався, що досить непогану й недорогу іномарку можна замовити у певних людей — вони «приженуть» її із Російської Федерації, а саме із Чечні. Там на той час ішли бойові дії, тому місцеві мешканці, які втікали подалі від куль в інші регіони держави, продавали їх за безцінь.

Молодий чоловік скористався порадою товаришів і вже за декілька місяців «Форд Сієрра» стояв у нього на подвір’ї. Півроку авто від’їздило без жодної поломки, і коли з’явились неполадки із замком передніх дверцят, Микола не дуже засмутився, адже це дрібниця. Коли ж розібрав дверцята, очам своїм не повірив — всередині лежав автомат. Спочатку чоловік боявся навіть брати його до рук: можливо хтось спеціально підкинув і таким чином хоче, щоб у нього виникли проблеми із правоохоронними органами. Однак, опанувавши себе та зваживши на всі обставини, Микола прийшов до висновку, що це все таки не «підстава» — зброя, ймовірно, належала чеченському власнику авто. Витягнувши «калаш», чоловік виявив, що він заряджений — магазин був споряджений тридцятьма бойовими патронами калібру 5, 45 мм.

Микола займався бізнесом, а початок дев’яностих років, особливо для цієї категорії людей, був дуже непростий: рекет, розподіл сфер впливу, вимагання і т. п. Зважаючи на ці обставини, він вирішив не йти зі своєю знахідкою до міліції, а «приховати» у надійному місці: можливо колись і знадобиться. Проте, перед тим, як заховати автомат «на довготривале зберігання», потрібно було переконатись, чи придатний він до стрільби. Для цього молодий чоловік поставив у дворі стальний лист товщиною більше 5 міліметрів, відійшов на декілька метрів та один раз вистрілив по ньому. В «мішені» засвітилась вузенька дірка. 

«Це було в тому ж 1993, — говорить Василь Іванович. — Мені подзвонила донька та сказала, що її чоловік десь узяв автомат та стріляє з нього на подвір’ї. Я не на жарт перелякався, подумав, що зять «вліз» у якийсь кримінал. Приїхавши до них та поспілкувавшись із Миколою про походження зброї, я заспокоївся. Проте автомат вирішив забрати, щоб зять не наробив якихось дурниць. У себе вдома я замотав «калашникова» у мішок та поклав у диван». Там, за словами Василя Івановича, автомат і пролежав усі сімнадцять років, і невідомо скільки б іще лежав, якби не одна обставина. Справа в тому, що у цьому році його донька розлучилась із своїм чоловіком. Цей процес супроводжувався розподілом спільного майна, осторонь чого не залишився і Василь Іванович. Під час чергової сварки, Микола не на жарт пригрозив йому, що «посадить його за грати». Чудово розуміючи, що за таких відносин, тепер уже колишній зять може повідомити про автомат у міліцію, чоловік вирішив добровільно віддати зброю правоохоронцям. «Через засоби масової інформації я дізнався, що проходить місячник здачі зброї, і що особи, які добровільно її видадуть, звільняються від кримінальної відповідальності, — розповідає Василь Іванович. — Незважаючи на це, коли йшов до райвідділу, думав, що додому вже не повернусь — це ж не якась мисливська рушниця, чи ніж, а бойовий автомат. Знав, що за зберігання вогнепальної зброї «світить» від двох до п’яти років позбавлення волі. Дуже радий, що мої побоювання виявились марними».

І справді, переживання чоловіка були даремними. Оформивши відповідні документи, він спокійно пішов додому, на згадку тримаючи в кишені квитанцію про здану зброю. Прийнятий АКС-74У працівники дозвільної системи Київського РВ відправили на спеціальну експертизу до Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України у Полтавській області. Там спеціалісти проведуть перевірку зброї та встановлять, чи використовувалась вона під час скоєння злочинів. Якщо таких фактів встановлено не буде — автомат відправлять на утилізацію.

Володимир ПАСІЧКО, помічник начальника Київського РВ ПМУ по взаємодії з громадськістю та ЗМІ