Як полтавцям при німцях жилося
Цікаві факти про роки окупації Полтавщини можна знайти у новій книзі відомого полтавського науковця Віктора Ревегука
У міжвладдя полтавці грабували магазини і склади
Про це йдеться у першому розділі книги «Полтавщина напередодні війни».
Віктор Ревегук
Перед початком Великої Вітчизняної війни, коли уже йшла Друга світова, скрізь — і в Полтаві також, були створені курси Совавіахіму: молодь проходила допризовну підготовку, активно готуючись до захисту Вітчизни.
У перші місяці Великої Вітчизняної війни близько 170 тисяч чоловіків з Полтавщини були мобілізовані — але не всі потрапили в армію: німці наступали дуже швидко... Внаслідок частина мобілізованих розійшлася по домівках. Були створені загони народного ополчення з майже 17 тисяч чоловіків, які не підлягали військовій службі.
«Полтавщина напередодні війни»
18 вересня 1941 року німці вступили в Полтаву з боку Розсошенеців і Мачух. Напередодні, коли радянські війська уже відійшли, а німецькі іще не ввійшли — в один день міжвладдя люди грабували магазини й склади, тягли додому, що могли — запасалися...
Німецька політика була расовою, окупаційний режим — жорстоким. Ввели комендантську годину, за будь-яку провину людину могли розстріляти. А штрафували старости. При чому могли це робити за широкий спектр порушень — від вживання нецензурної лексики до невиконання якихось робіт.
Німці повністю зберегли колгоспи — «ідеальну форму експлуатації селян». Тільки називати їх стали громадськими дворами.
Не пробачали тих, хто співав для німців
У розділі «Стан української культури» йдеться про два умовні етапи окупаційного режиму. До квітня 1942 року Полтавщина перебувала під німецьким фронтовим командуванням, а потім була передана цивільній владі — рейх-комісару. На першому етапі відкривалися українські школи, «Просвіти» (а при них — драмгуртки, хорові колективи, бібліотеки), працювали навіть вищі навчальні заклади. При рейх-комісарі почалися справжні утиски і терор.
Юнаків із 16-річного віку почали забирати на примусові роботи до Німеччини (спочатку агітували добровільно, але бажаючих було небагато — тоді почали влаштовувати «полювання»). Таким чином з України вивезли 2,5 мільйонів молодих людей, а загалом з Радянського Союзу — 4 мільйони.
Практично всю молодь, яка не була на фронті, вивезли, зокрема й з Полтавщини.
Фото з особистого архіву офіцера Келлера
При цьому у Полтаві вирувало культурне життя. Відкрилися два кінотеатри, збільшився колектив драмтеатру. З Харкова, рятуючись від голоду, приїхало багато представників інтелігенції — професура, актори. Серед них — і знаменитий співак Борис Гмиря (потім йому не могли пробачити, що співав для німців).
Драмтеатр почав працювати на сьомий день окупації міста. Перша вистава при німцях — «Наталка Полтавка». Але драматургія загалом німцям була незрозумілою. Їм більше подобався оперний спів: в оперному театрі працювало 275 осіб.
Замазали фарбою портрети Леніна і Сталіна
У «Народній освіті» мова йде, зокрема, про школи. Вони почали відкриватися у Полтаві з січня 1942 року. Перед цим, у кінці 1941 року, німці провели курси, на яких пояснювали «правильний» і новий план навчання. Більшість старих радянських підручників, зрозуміло, не підходило. Тому 8 нових посібників написали за декілька місяців. Це зробили полтавські викладачі, в тому числі й з педагогічного інституту.
— Там ніякої ідеології не було, — вважає Віктор Ревегук. — Про німців розповідали як про працьовитий, дисциплінований народ, про Гітлера — ні слова. Використовували й старі підручники. Приміром, мій дід купив на базарі «Читанку», в якій єдине, що змінили, замазали фарбою портрети Леніна і Сталіна...
Освіта була лише початковою. Німці вважали, що вища нам не потрібна. При цьому батьків штрафували, якщо діти не йшли до школи. Але в скількох родинах дітей було багато, а чоботи — одні!..
Під час німецької окупації відкривалися храми української, української автокефальної та автономної церков | Фото з особистого архіву офіцера Келлера
Гроші ходили спочатку радянські, а потім ввели німецькі окупаційні марки — для внутрішнього вжитку (дойчмарки). Підприємства, хоч і не всі, працювали, люди отримували зарплати. Німці роздавали пайки — різні для працюючих і непрацюючих.
Відкривалися храми української, української автокефальної та автономної (підпорядкованої Московському патріархату) церков. Хоча потім, відступаючи у 1943-му, вони самі ж їх і знищували.
Про партизанів та підпільників
У книзі «Полтавщина в роки радянсько-німецької війни 1941-1945 років» є сторінки, присвячені партизанам та підпільникам.
Цікавий факт: у 1941 році на папері створили 81 партизанський загін, загальною чисельністю 3696 чоловік. Реально ж осінню 1941 року в лісах на межі Гадяцького, Миргородського й Шишацького районів було лише близько 200 партизан... Діяльність їх була неефективною, доля — трагічною.
Фото з особистого архіву офіцера Келлера
Розповідає Віктор Ревегук також про радянське антифашистське підпілля у Полтаві та українське національно-патріотичне підпілля.
для «Полтавщини»