Суд перекваліфікував справу «полтавських терористів» і випустив їх на свободу за законом Савченко

17 серпня 2014 року співробітники СБУ затримали 5 чоловіків, підозрюваних в організації терористичного акту в Полтаві, зокрема плануванні підриву мосту поряд з Південним вокзалом. Один з них отримав 4 місяці арешту за підроблення документів, інші опинилися в СІЗО. Справа набула широкого розголосу і судові засідання з підозрюваними в тероризмі тривали більше 2,5 років. Врешті решт, 22 березня цього року, Октябрський районний суд Полтави прийняв рішення. Згідно з матеріалами Єдиного реєстру судових рішень, справа «полтавських терористів» виглядає наступним чином.

Версія прокуратури

У червні 2014 року Артур Шанько вступив до збройного формування ДНР та ЛНР. Його завданням були пошук та вербування осіб для вступу в терористичні організації та проходження військової підготовки у тренувальному таборі, який знаходиться в місті Ростов-на-Дону Російської Федерації. Після проходження навчання підготовлені учасники повинні були повернутись на підконтрольну Україні територію та чекати подальших вказівок.

Упродовж травня-липня 2014 року Артур Шанько підшукав та запропонував до співпраці з терористами Едуарда Омельченка, Максима Любченка, Сергія Певрухіна та ще одного чоловіка, кримінальне провадження по якому вже закрите. Вони дали згоду та домовилися про спільний виїзд з України в Ростов-на-Дону для військової підготовки.

12 серпня 2014 року Шанько для себе та співучасників придбав у полтавській філії «Київавіа» квитки на рейс «Бориспіль — Шереметьєво» та «Шереметьєво — Ростов-на-Дону». Співучасники для конспірації домовилися завуальовано говорити замість «військової підготовки» «здійснення будівництва». Один із чоловіків зрозумів протиправність своїх дій і звернувся до правоохоронців.

15 серпня 2014 року Едуард Омельченко замовив для співучасників квитки на рейс «Полтава — Бориспіль» приватного перевізника «Зелений слон». Наступного дня Шанько і Омельченко виїхали із Полтави. Виявилося, що у Любченка не було паспорту, тому він не міг придбати квиток. 17 серпня, о 7:20, під час спроби перетнути кордон їх затримали співробітники СБУ.

Підпал будівлі СБУ

27 липня 2014 року, о 3:30, Шанько, щоб довести свою рішучість терористам, підпалив двері центрального входу Управління СБУ у Полтавській області. Прокуратура кваліфікувала його дії за ч. 1 ст. 258 КК України (терористичний акт).

Продаж зброї

11 червня 2014 року Певрухін продав бойовий пістолет «Mauser» та коробку патронів за 5,5 тис. грн. 15 липня він продав пістолет Токарєва та патрони за 10 тис. грн. Для передачі зброї чоловік скористався камерою схову на станції «Полтава-Київська» та автостанції № 3 відповідно.

Те, що не увійшло в останній обвинувальний акт

Одразу після затримання прес-служба УСБУ в Полтавській області повідомила, що затримала групу терористів, яка на основі підроблених документів створила ГО «Полтавська Фортеця» та планували підірвати міст на Південний вокзал. Під час обшуку помешкань правоохоронці виявили карти місцевості із позначеними «цілями» — об’єктами запланованих терактів. Також вони вилучили вибуховий пристрій, начинений саморізами і цвяхами, та вогнепальну зброю.

Фото з прес-релізу СБУ від 18 серпня 2014 року

Однак після зміни колегії суддів, у новому обвинувальному акті про підрив мосту вже не згадувалося. Також серед доказів немає зброї, вибухівки, гранат, карт та планів проведення терористичних заходів.

Обвинувачені

Артур Шанько, одружений, має двох неповнолітніх дітей. Офіційно не працює, закінчив Київський інститут сухопутних військ у 1997 році за спеціальністю «бойове застосування підрозділів військової розвідки». Звільнений з військової служби в запас 6 липня 2000 року у зв’язку з службовою невідповідністю. На обліках у нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності раніше не притягався.

Едуард Омельченко, розлучений, має неповнолітню дитину. Офіційно не працює, закінчив Полтавське вище військове командне училище зв’язку у 1988 році за спеціальністю інженер військ зв’язку. Звільнений з військової служби в запас 22 травня 1992 року у зв’язку з вчиненням проступку, який дискредитує звання «офіцер». На обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, страждає на низку захворювань та має поганий стан здоров’я, раніше не судимий.

Максим Любченко, розлучений, має двох неповнолітніх дітей. Працював охоронцем офісу в благодійній організації «Наша рідна школа». Проходив випробувальний термін на посаду вантажника-перевізника роздрібної торгівлі квасом у ФОП Кисельов. За місцем роботи та проходження стажування характеризується позитивно. На обліках у нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий.

Сергій Певрухін, неодружений, має неповнолітню дитину. Офіційно не працює. На обліках у нарколога та психіатра не перебуває, в силу ст. 89 КК України (погашення судимості) не судимий.

Кваліфікація правопорушення

Артуру Шаньку кваліфікували ч. 1 ст. 258-3 КК України (створення терористичної групи) іншим, участь у ній. Згідно із законом, цей злочин карається позбавленням волі від 8 до 15 років.

Справу вів прокурор Микола Верблюд.

Версія підсудних

Всі підсудні свою вину повністю заперечили.

Артур Шанько розповів, що є приватним підприємцем. 17 серпня він збирався вилетіти до Росії для підписання контракту на будівельні роботи. Омельченко летів разом з ним у якості юриста. Він планував залишатися на території Російської Федерації протягом 8-9 місяців. На інші питання він відмовився відповідати.

Едуард Омельченко розповів, що збирався їхати в Москву на день народження дядька. В Росію він вирішив їхати разом із Шаньком. Окрім того, в Санкт-Петербурзі проживає його брат. У аеропорті Москви, його мали зустрічати мати і дядько. Також він збирався поїхати до Ростова-на-Дону, де також живуть його родичі. З Любченком і Певрухіним він не знайомий і побачив їх вперше в приміщенні СБУ після затримання.

Максим Любченко розповів, що познайомився із Шаньком у 2011 році, коли працював охоронцем та інтернет-адміністратором сайту Полтавської школи № 3 в благодійному об’єднанні «Наша рідна школа». В травні 2014 року йому зателефонував Шанько та запропонував роботу керівника охорони будівництва у мікрорайоні «Левада». Інвестором, з його слів, була російська компанія. На інші запитання відмовився давати відповіді.

Сергій Певрухін розповів, що у січні 2014 року він познайомився із Шаньком. Той запропонував йому заробити гроші на посередництві в закупівлі екіпірувального одягу та взуття для учасників так званого руху «Антимайдан» в Києві. Однак, через те, що вони не знайшли спонсора, цим питанням чоловіки більше не займались. Він категорично заперечив продаж пістолетів «Mauser» і «ТТ».

Позиція суду

Дослідивши докази обвинувачення, колегія суддів прийшла до висновку, що дії обвинувачених не можна кваліфікувати за «терористичною» статтею.

В колегію суддів увійшли: Сергій Антонов, Олександр Струков, Віталій Микитенко.

Судді Віталій Микитенко, Сергій Антонов та Олександр Струков

Тероризм — це суспільно небезпечна діяльність яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та ін.

Доказів, що такі дії хотіли зробити підсудні, суд не побачив. В ході судових засідань не встановлено об’єкт терористичного акту, спосіб його вчинення та мету, які переслідували учасники. Не встановлено також будь-якого плану вчинення терористичного акту, розподілу ролей. Правоохоронці перевірили безліч телефонних переговорів обвинувачених. У жодній з розмов ніхто з них не сказав про захоплення заручників, вбивства, тортури чи залякування населення. В результаті обшуків у помешканнях обвинувачених у жодного з них не знайшли будь-якої зброї, в тому числі вибухівки, гранат.

Суд прийшов до висновку що дії підозрюваних слід інкримінувати не як тероризм, а за статтею ч. 2 ст. 260 КК України (створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності). Таке порушення карається позбавленням волі на строк від 3 до 8 років.

Щодо епізоду з підпалом дверей СБУ, то суд також не може кваліфікувати цей факт, як тероризм. Ніхто від підпалу не постраждав, не злякався і про це не було інформації у ЗМІ. Суд надав факту підпала кваліфікацію ст. 298 КК України (пошкодження об’єктів культурної спадщини).

Суд не повірив у версію обвинувачених із будівництвом. Жоден з них будь-якої будівельної освіти не має та трудової діяльності у сфері будівництва не здійснював. Крім того, суду не представили документів щодо замовників будівництва, місця розташування земельної ділянки, правовстановлюючих документів на неї, проектну документацію та інше. Суд також врахував, що при затриманні у Шанька і Омельченка був відсутній будь-який багаж, окрім засобів гігієни, що є нелогічним за відсутності коштів для тривалого відрядження. Натомість серед речей Шанька знайшли його військовий квиток, який підтверджує його військову спеціальність та відповідний військовий досвід.

Рішення суду

В результаті суд дійшов висновку, що підозрювані збиралися брати участь у незаконному військовому формуванні, але вони не терористи.

Сергій Певрухін, Артур Шанько, Едуард Омельченко, Максим Любченко

Суд виніс покарання за ст. 260, та ст. 298 КК України. Всі обвинувачені отримали по 5 років позбавлення волі. Оскільки в СІЗО вони були більше 2,5 років, то за законом Савченко, який рахує один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, строк їхнього покарання автоматично сплив. Підозрюваних в тероризмі звільнили з-під варти прямо в залі суду.

У прокуратури ще є три тижні, щоб подати скаргу на це рішення в апеляційний суд.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»