Непрацюючу ткацьку фабрику ім. Клари Цеткін у Решетилівці передадуть місцевій громаді

Обласний фестиваль народної творчості, культурно-мистецьке свято «Решетилівська весна», яке через негоду перенесли на тиждень, не розчарувало полтавців, які з’їхались на захід 22 травня. Про це повідомили у прес-службі Полтавської облради. Відбувся ярмарок витворів художників і митців Решетилівського району, виступи самодіяльних колективів, і на завершення дня — концерт за участі гурту Kozak System.

За роки свого існування фестиваль народної творчості «Решетилівська весна» виріс з культурного свята місцевого рівня до культурно-мистецької події, на яку їдуть люди з усіх кінців України.

Решетилівський край є офіційним осередком ткацтва, килимарства і вишивання з кінця XIX століття. На спеціально створеній артілі до 1923 року вже працює понад 2,5 тисячі людей. Витвори решетилівських майстрів зробили відомим Решетилівський край у всьому світі, вони отримують першості на виставках Мюнхені, Парижі, Марселі, Брюсселі. У 2005 році знаменита фабрика ім. Клари Цеткін, яка стала промисловим втіленням народної творчості, мало б виповнитись сто років. До ювілею підприємство не дожило якихось півроку...

— До 2000 року на фабриці працювало понад 500 працівників. Та цінність підприємства — навіть не у робочих місцях. Це було єдине підприємство в Україні, яке культивувало і розвивало традиції відомої на увесь світ решетилівської вишивки і решетилівського гобелену. Після закриття фабрики майстри зайнялись кустарним промислом, почали додавати до традиційних етностилів виконання свої візерунки. Тим самим під загрозою сьогодні одні з найдревніших традицій вишивки, — розповідає головний художник Решетилівської фабрики ім. Клари Цеткін 1985-2000 років Петро Шевчук.

Петро Шевчук

Відновлення роботи фабрики потрібне, як повітря, ще одному закладу. Решетилівський художній ліцей, який уже упродовж більш ніж 70 років зберігає традиції килимарства і вишивки.

— На сьогодні у закладі навчається 96 дітей з різних областей України. Якби запрацювало підприємство, на якому завжди працювали найкращі наші випускники, то ми б збільшили набір, адже бажаючих осягнути нелегкі промисли, які ми культивуємо є. Питання лише у робочих місцях, бо більшість наших місцевих майстрів — кустарі-одинаки, — розповідає методист Решетилівського художнього ліцею Людмила Леус.

Тим часом решетилівська вишивка стає дорогим задоволенням для широкого кола споживача. Традиційна вишиванка у мінімальній ціні перевалила за 4 тисячі гривень. Тож говорити про поширення мистецтва у народі говорити важко. І саме повернення до промислового виробництва збереже давні традиції і знову поверне решетилівські вироби у кожну оселю полтавців.

Людмила Леус

Олександр Біленький

— Сьогодні потужності фабрики імені Клари Цеткін стоять пусткою. Не допустимо, щоб містоутворююче підприємство зі столітньою історією зникло безслідно. Тому сьогодні ми розглядаємо проект передачі потужностей підприємства з приміщеннями на баланс місцевої громади. І я переконаний — люди самі вирішать долю фабрики, захистять творче надбання свого краю і робочі місця для решетилівських митців, — розповів голова обласної ради Олександр Біленький.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»