Як виростити прибуткового страуса на Полтавщині

— Чому саме страуси? — перепитує наймолодший із братів — 37-річний Володимир. — Це правда, звичніше вирощувати, скажімо, курей чи свиней. Але нам захотілося екзотики.

Захотіли — зробили. Так у Малому Кобелячку Новосанжарського району в підсобному господарстві братів Ганжів з’явилися екзотичні птахи — двопалі африканські страуси. Разом із малечею їх тут нині — 39.

Страуси з осіннього виводку

Отже, усе почалося зі спільного бажання братів. А ще — з кредитів. «Я взяв у банку 11 тисяч», — говорить Володимир. «А я — 14 тисяч», — додає середній брат — 40-річний Віктор. Найстарший Олександр (нині йому 45 років) із банками і їхніми відсотками не зв’язувався, оскільки мав деякі збереження. Отож брати склалися (свою долю вніс і батько Григорій Кирилович, який, за його словами, у бізнес синів не втручається, але, чим може, допомагає) й закупили 20 місячних пташенят, виклавши по 200 доларів за кожного. Коли половина з них не вижила, у братів, було, опустилися руки. «Ми мали бажання, а досвіду не мали», - так пояснює причину першої невдачі Володимир.

Та брати опанували себе й докупили пташенят на страусиній фермі під Миколаєвом. Коли ті виросли, постало нове завдання — сформувати страусині сім’ї.

Я була в господарстві Ганжів 2 роки тому, тож цього разу сподівалася написати про те, як брати піднялися й пожинають прибутки. А виявилося: про прибутки вони все ще тільки мріють.

Першого страусиного яйця Ганжі чекали 2,5 року (на фото — Володимир і Григорій Ганжі)

— Це такий бізнес, який швидко не розкрутиш, — пояснює Володимир. — Бо самець набуває статевої зрілості у віці від 3-х до 4-х, а самка — від 2-х до 3-х років. Тобто першого яйця ми чекали аж 2,5 року. Щоправда, потім самка стабільно нестиме яйця до 30 років (а живуть ці вихідці з Африки взагалі до 70 років).

Аби сформувати поголів’я, брати запустили повністю автоматизований інкубатор, розрахований на 45 страусиних яєць. Розрахувалися за нього бартером — першими власними пташенятами. Тож з того осіннього виводку залишилося всього восьмеро птахів, їм уже по півроку. Цьогорічним пташенятам (їх поки що дев’ятеро) — від кількох днів до двох тижнів. Вилуплюються вони з вагою від 600 грамів до 1,5 кілограма — у залежності від розміру яйця (розмір яйця, у свою чергу, залежить від ваги самки).

Володимир, Віктор і Олександр Ганжі вірять у майбутнє свого бізнесу

— Ми прищеплюємо малюків — і потім із ними ніяких проблем, — розповідає Віктор. — Адже страуси практично нічим не хворіють.

Незважаючи на те що дорослий страус досягає ваги 150 (а деякі — й усі 200) кілограмів, прогодувати його не так уже й важко: денна норма становить 5 кілограмів кормів (кілограм подрібненої трави (чи сіна) й 4 кілограми зерна). Сіно брати Ганжі заготовляють самі (сіють лугові трави й люцерну), мають навіть власну техніку. А от зернові доводиться закуповувати — і це влітає в копієчку (усе поголів’я з’їдає за рік десь 12 тонн зерна).

— Тож те, що заробляємо на основних роботах, вкладаємо в підсобне господарство, — усміхається Олександр. — Як бачите, це бізнес з прицілом на майбутнє.

З одного боку — доглядати за страусами нескладно, з іншого — із цими птахами слід бути дуже обережним. Щоправда, самки не агресивні, до них можна вільно заходити у вольєр. Звісно, якщо там немає самця. Появу людини у вольєрі страус сприймає як посягання на його територію — і тоді стережись! Потужність удару самця сягає 50 кілограмів на квадратний сантиметр. Тендітною ніжкою з двома пальцями страус, було, переламував дерев’яну огорожу. Силу цього удару відчув на собі й Володимир.

— Пощастило, що, зваливши на землю, страус далі бити не став, — пригадує наймолодший із братів. — Звісно, такого підступного удару я не чекав. Адже перед цим кілька разів заходив до вольєру й навіть гладив свого нападника. Після того випадку ми стали обережними. До вольєру із самцями заходимо утрьох-вчотирьох. Але й тоді страус нападає. Тож озброюємося пристосуванням — саморобною «шваброю», якою можемо притиснути агресора до огорожі й перегнати, куди потрібно. Отже, собаки в нашому господарстві зайві, — резюмує Володимир.

— Кажуть, страуси навіть господарів не знають.

— Знають. Щоправда, ми стараємося приходити до них в одному й тому самому робочому одязі. Тоді, навіть якщо не обзиваєшся, страуси розуміють: це свій.

Мені не терпиться дізнатися, коли ж бізнес стане вигідним.

— Як сформуємо поголів’я, — пояснює Олександр. — І якщо вималюється ринок збуту. У чому складність? Самі розумієте, наш продукт нетрадиційний — це по-перше. По-друге, вирощуємо страусів без хімії чи біодомішок, а тому не хотіли б продавати їх за безцінь. Наші ж люди ще не готові платити дорого.

Узагалі ж за кордоном м’ясо страуса йде на «ура». Воно посідає перше місце у світі за найменшим вмістом холестерину. А страусине яйце за вмістом поживних речовин наближається до перепелиного. Тобто відрізняється, по суті, лише розміром.

— Якщо страусине яйце не запліднене й немає на нього покупця (нині воно коштує 80 гривень), ми охоче беремо його додому. Звісно, одразу таке яйце при всьому бажанні навіть сім’єю не з’їси, адже воно замінює понад три десятки курячих. Тож виливаємо його в півторалітрову банку — кілька днів воно чудово зберігається в холодильнику, — запевняє Володимир.

— Ваші односельці вже розсмакували страусині яйця? Купують?

— Хто раз спробував, неодмінно стає постійним покупцем, — стверджує молодший брат.

— А мені воно смачніше за куряче, — додає Григорій Кирилович.

Брати зізнаються, що люблять ще й спостерігати за страусами. Усі ці птахи різні за характером, як і люди. Скажімо, Колобок був круглим таким пташеням і тривалий час відставав у рості. А тоді враз усіх наздогнав ще й став лідером серед самців. А от Чапа приречений мешкати у вольєрі сам, оскільки ні з самцями, ні з самками не вживається. Чапа — від Чапкіс, оскільки малим полюбляв, розпустивши крила, кружляти у своєрідному танку. А взагалі всі страуси надзвичайно допитливі — це їх домінуюча риса.

— Маємо надзвичайно цікавий бізнес, — констатує Олександр. — Звісно, він був би цікавішим, якби ще й приносив прибуток. Та ми вже прикипіли до нього душею, тож відступати не збираємося.

Ганна ЯРОШЕНКО для «Полтавщини»