Керівник «ідеологічного» департаменту вважає, що Полтава спокійно відреагує на вулицю Степана Бандери

«Полтавщина» поспілкувалася з директором Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації Вадимом Штефаном з приводу широко обговорюваного питання перейменування вулиць.

— До вас часто приходять звернення від полтавців, які пропонують свої варіанти перейменування вулиць?

— Голова обласної держадміністрації Валерій Головко в основу перейменування поставив принцип — почути громадськість, почути людей в місті і області. Максимальне врахування думок людей, спираючись на патріотизм і історію. Нещодавно засідала робоча група при ОДА з топонімічною групою Юліана Матвійчука, громадською радою, активістами ГО «Майдан». Ми разом розглядали різні варіанти назв вулиць.

— А люди, які не входять в жодні громадські організації, звертаються до вас?

— Звичайно. Кожного дня приходять звернення. Мені телефонують і надсилають в письмовій формі листи. Звернення від різних верств населення, народних депутатів. Це питання зараз на слуху.

— А є звернення від людей, які проти запропонованих нових назв вулиць?

— Є і такі листи. Зібралося 70 підписів проти перейменування вулиці Калініна на Степана Бандери, Червоноармійської на Небесної сотні, але це не так і багато. Є люди, які не хочуть взагалі змінювати назви вулиць — це люди переважного літнього віку. Цих листів загалом дуже мало.

— Ви зверталися до владики Федора з пропозицією, щоб він придумав свої варіанти перейменування вулиць?

— Так, ми до нього зверталися. Його варіанти це, наприклад, перейменування вулиці Свердлова на Паїсія Величковського, пропозиції по вулиці Жовтневій.

— Полтавська ОДА склала список з 117 вулиць, які підлягають перейменуванню, і направила його до Інституту національної пам’яті. Поясніть, будь ласка, логіку перейменування таких вулиць, як пров. 8 березня, пров. Першотравневий, вул. Партизанів, вул. Героїв Сталінграду, вул. Баяна, вул. Артільна, вул. Клінкерна?

— Героїв Сталінграду, ми вважаємо, треба перейменувати. З одного боку, люди боролися проти нацистського режиму — цих героїв ми маємо вшанувати — але є тут слово «Сталін».

— Зрозуміло, а що не так з 8 березням?

— 8 березня використовувалося в комуністичній пропаганді. Воно пов’язане з іменами Клари Цеткін та Рози Люксембург.

— Так, але ми святкуємо свято 8 березня...

— Абсолютно вірно — перейменовувати ми його вже не будемо. Олег Пустовгар отримав відповідь від Інституту національної пам’яті і, мабуть, вже не будемо ці вулиці перейменовувати.

— «Просвіта» опублікувала відповідь Українського інституту національної пам’яті, у якому його директор Володимир В’ятрович визнав, що 9 вулиць Полтави не підпадають під дію закону про декомунізацію. Водночас, В’ятрович визнав їх «сумнівними» та порадив перейменувати. Серед них, наприклад, вулиця Сакко, яку топонімічна група хоче перейменувати. Як тоді в цій ситуації визначитися, які вулиці потрібно перейменовувати, які ні?

— Щоб позбутися тоталітарного минулого, треба виконати правильно закон. Якщо ми його виконаємо неправильно, буде спосіб повернення до тих старих назв. В даному випадку перейменовуємо тільки те, що підпадає під закон. Наприклад, вулицю Сакко, я не рекомендував би перейменовувати.

— Чи не вважаєте ви, що перейменування «комуністичних» вулиць націоналістичними назвами, наприклад Бандери, чи Міхновського, може розколоти суспільство?

— Українські політики протягом тривалого часу говорили про різні верстви населення, проблему мови, спекулюючи на цьому. Схід говорив, що Захід поганий, і навпаки. Ці території стравлювалися. Сьогодні в Україні цього немає. Ми повинні проінформувати населення, хто такий Бандера чи Міхновський, і тут немає ніякого конфлікту — він надуманий. Люди сьогодні це сприймають нормально. Ми можемо так сказати і щодо Мазепи, і щодо будь-чого, це просто політичні сили підігрівають конфлікт. Не треба шукати чорних кішок в чорних кімнатах, бо так можна провести логіку, що націоналіст дорівнює фашисту.

— Багато людей не проти декомунізації, проте вони не хочуть давати вулицям політичні назви, а хотіли би жити на вулицях з нейтральними милозвучними назвами. Це побажання людей враховується?

— Українська державність не може існувати без ідеології. Ідеологія виражається в тому, що ми пам’ятаємо історію, хвилюємося про сьогодення і думаємо про наше європейська майбутнє. Історичні назви вулиць потрібні.

— Вулицю Ватутіна «декомунізувати» не планують, проте в той же час вулицю Менжинського хочуть перейменувати на вулицю Вояків УПА. Відомо, що Микола Ватутін загинув якраз від поранень, яке отримав у бою з УПА. Як ви поясните наявність двох таких вулиць?

— Це той генерал, який боровся з нацизмом. Є пропозиції від народних депутатів, будуть внесені зміни в закон України, буде друга хвиля перейменування вулиць — деімперіалізація, звільнення від російського імперіалізму. І не треба розглядати це питання так: Ватутін був добрий чи злий, або який був Мазепа. Давайте не кидатися в крайності.

— Хто приймає остаточне рішення, щодо перейменування вулиць? Представник топонімічної групи, депутат міськради Юліан Матвійчук говорив, що остаточне рішення прийматиме робоча група при ОДА, а губернатору залишиться тільки підписати.

— Робоча група не приймає рішення, вона дає варіанти, які максимально влаштовують суспільство. Остаточне рішення приймає Валерій Головко — він візьме список і буде дивитися.

— Може бути така ситуація, що група дасть йому список, а йому щось не сподобається і він його змінить?

— Він може взяти будь-яку вулицю, викреслити і записати будь-яку назву, яка йому подобається. Він може сам все зробити, але дає громаді можливість вибрати, що вона хоче.

— Андрій Матковський, який відкрив ініціативу «Твоя вулиця — твоя назва», вже подавав вам свої варіанти назв вулиць?

— Я чув із преси, що він цим займається, але до нас він ще не звертався. Він буде проводити опитування, а це відповідає духу закону. Хоча це опитування треба було робити ще міському голові Полтави. У топонімічної групи немає ресурсів робити такі опитування. Було б цікаво знати результати опитування саме по вулицях, де є протиріччя.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»