Хвора на діабет полтавка: «Безперебійне постачання інсуліну — життєва необхідність і завдання номер один»

Її випадок показує, що ніхто не застрахований від діабету.

— Все почалося, коли я перехворіла грипом, — розпочинає Інна свою розповідь. — До речі, багато випадків, коли після грипу починається діабет. Після нього мені зробили щеплення від кору, а через місяць я потрапила в лікарню з дуже високим цукром, — розповідає Інна.

Дівчина пояснює, що це — цілковитий збіг обставин.

— Це не через погану вакцину, — додає вона. — Це звичайне ускладнення після грипу, поєднане зі слабкістю організму через щеплення.

Спочатку Інні призначили свинячий інсулін. Він виробляється із гормонів свиней, і у 90-х роках таке часто практикувалося. Однак шестирічній дитині від нього стало погано, і її перевели на людський інсулін. Він уже виробляється або заміною амінокислот свинячих гормонів, або через синтез людських гормонів.

Для шестирічної дитини це дуже сильні враження. Дівчина розповіла, що її мучила спрага, вона сильно схудла.

— Після того, як прописали ліки, стало вже набагато легше, — розповідає Інна. — Але у ті часи доводилося користувалися скляними шприцами, їх треба було кип’ятити по кілька разів для дезінфекції. Це ж якраз криза у країні була страшна, грошей ні на що не вистачало, — пояснює дівчина. — Нам приходила гуманітарка від американців. Вони нам, між іншим, і нормальних шприців привезли, і шприц-ручки. З інсуліном з часом теж трохи наладилося.

Коли їй було десь сім з половиною років, Інна сама навчилася робити собі уколи, і відтоді сама займалася своїми процедурами. Вона також повністю слідкує за своїм харчуванням.

— Коли переді мною стоїть якась їжа, я можу з першого погляду розрахувати, скільки інсуліну мені треба прийняти потім. А коли була мала, то було з цим важко, — згадує дівчина.

Однак пильнування за своїм способом життя не допомогло уникнути ускладнень. Вони виникли не через ліки, як це буває, коли виписують «не той» інсулін, а через те, що лікарі не пояснили серйозність діабету.

— Завжди кажуть, що цукровий діабет — це не хвороба, а спосіб життя, — розповідає Інна. — Але забувають сказати, що це спосіб життя лише до того часу, поки це не стає хворобою. От я й жила майже як звичайна людина. Ускладнення з’явилися, бо щось не те їла, цукор не вимірювала, інсулін не приймала вчасно. Так у мене відмовили нирки, — пояснює дівчина, — я зараз на діалізі. І з зором у мене погано — було відшарування сітківки на обох очах, довелося робити операцію. Коли я у лікарів запитую, чи я винна у цих ускладненнях, — додає Інна, — то кажуть, що відсотків на 10%. А решта 90% — через діабет. 

Зрештою, вона потрапила у лікарню з високим рівнем криатиніну в крові. Намагалися збити — не збивалося, стало ясно, що нирки не витримають. Завідуюча нефрологічним відділенням сказала, що дівчина не переживе, якщо відмовиться від перитонеального діалізу.

Каже Інна, що у Полтаві серйозні перебої з інсуліном:

— Його у місті можна отримати тільки у комунальних аптеках, наприклад, на вул. 23 вересня (аптеки «Полтавафарм» — А.Р). Раніше його можна було отримати на півроку. Тепер доводиться мало не раз в два тижні приходити, — розповідає дівчина. — І це ще не значить, що він буде у наявності. Тут вже, як кажуть, «хто перший встав». Лікар виписує мені інсулін, щоб можна було взяти його безкоштовно в державній аптеці, але що він може зробити, якщо інсуліну у ній нема? І чому його нема? — запитує вона. — Хворі цього не розуміють, і їм не пояснюють. У людей починається паніка, що на них махнули рукою, — додає.

Наприкінці розмови Інна пояснила, що діабетикам потрібно допомагати і фінансово, і психологічно.

— Безперебійне постачання інсуліну і полосок для глюкометра — це життєва необхідність, завдання номер один. Не можна іти по дорозі з зав’язаними очима — вантажівка у якийсь момент тебе зіб’є. Саме тому треба вимірювати цукор, щоб знати, що з тобою відбувається, — пояснює Інна. — І нам би допомогли групи спілкування, бо наодинці справлятися з діабетом важко.

Артем РУДЬКО