У Господарському суді Полтавської області працює психічно нездоровий суддя-хабарник

«Полтавщина» вже писала про проблему неможливості звільнення окремих суддів. За законом, вони вже не можуть розглядати судові справи, проте продовжують отримувати щомісячну заробітну плату від 15 до 22 тис грн.

Ще раз нагадаємо про порядок таких призначень та звільнень. Перший раз суддю призначають на 5 років. Після конкурсу, який проводить Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Президент приймає рішення про призначення кандидата на посаду судді. Правильність процедури конкурсу перевіряє Вища рада юстиції. Після завершення 5-річного строку Вища кваліфікаційна комісія рекомендує (або не рекомендує) Верховній Раді продовжити повноваження судді вже безстроково. Як повідомив нам один із юристів Полтави, наразі нарешті завершився процес формування нового складу Ради. До цього часу у Вищій раді юстиції накопичилося понад 600 заяв про припинення повноваження суддів.

Зазначимо на тому, що тільки парламент має право звільняти «безстрокових» суддів. Адже відповідно до Конституції України до конституційних повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, обрання суддів безстроково, а відповідно до положень статті 126 парламент також звільняє суддів, обраних безстроково з підстав, передбачених Конституцією України. Повноваження щодо обрання та звільнення суддів здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття постанов (статті 46, 138 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»). Також відповідно до частини четвертої статті 79, частини четвертої статті 111 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту — Закон № 2453-VI) рішення про обрання кандидата на посаду судді безстроково та звільнення судді, обраного безстроково приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

Тут нарешті познайомимо читачів із головним героєм нашої статті. Це Тимченко Богдан Петрович, який, як зазначено на офіційному сайті Господарського суду Полтавської області, є суддею даного суду. До речі, він є сином Тимченка Петра Михайловича, який свого часу був головою Господарського суду Полтавської області, але зосередимо увагу на Тимченку-молодшому.

Почнемо спочатку:

Призначення

Указом Президента України від 17 березня 2007 року Тимченко Б.П. був призначений на посаду судді Господарського суду Полтавської області.

22 березня 2012 року Верховна рада прийняла низку постанов про призначення суддів на безстроковий термін. Таким чином, Богдан Тимченко став суддею Господарського суду Полтавської області безстроково.

Кримінальне правопорушення

16 жовтня 2012 року Вища кваліфікаційна комісія суддів відсторонила чотирьох суддів від посади в зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Зокрема, було відсторонено Богдана Тимченка від посади судді господарського суду Полтавської області.

За словами заступника голови ВККС Миколи Пінчука, до комісії надійшла постанова Генерального прокурора, у якій йшлося про те, що Генпрокуратура проводить досудове слідство у кримінальній справі за обвинуваченням Тимченка у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 Кримінального кодексу України. Під час досудового слідства у справі встановлено, що Тимченко, працюючи суддею госпсуду Полтавської області, одержав хабар за виконання в інтересах третьої особи дій з використанням наданої йому влади та службового становища.

Так, у травні 2012 року приватне підприємство «Решетилівський маслозавод» подало позовну заяву до ТОВ «Торговий дім «Молочний стандарт» про стягнення заборгованості в сумі майже 32 тисячі грн. У червні суддя відкрив провадження у справі, розгляд якої було призначено на 19 червня поточного року.

5 липня Тимченко вирішив отримати хабар від представників цього «молочного» ТОВ за відмову у задоволенні позову від маслозаводу. Тому далі Тимченко зустрівся із представницею «Молочного стандарту», із якою домовився щодо передачі йому хабара за відхилення позову молокозаводу. Окрім цього він пообіцяв задовольнити зустрічний позов ТОВ до Решетилівського маслозаводу про стягнення заборгованості у сумі майже 480 тис грн.

Суддя домовився, що його «послуги» коштуватимуть 3,5 тис доларів. 13 липня Тимченко отримав першу частину хабара у розмірі 4 тис грн, а 17 серпня — 24 тис грн, які потім виявили та вилучили правоохоронні органи.

На підставі цього Богдану Тимченку тоді пред’явили обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК (Одержання хабара). Суддя був допитаний, свою вину не визнав і від дачі показань відмовився. Рішенням ВККС його відсторонили від посади, а прокуратура передала матеріали провадження до суду, в Харків.

Але далі суд не тільки з’ясовував деталі злочину, але й психічний стан обвинуваченого, адже адвокат останнього надав суду відповідні медичні довідки.

Так, 9 серпня 2013 року Харківський районний суд Харківської області постановив, що для вирішення питання щодо психічного стану судді необхідні спеціальні знання в галузі медицини, а тому по справі необхідно призначити амбулаторну судово-психіатричну експертизу.

28 березня 2014 року Харківський райсуд Харківської області постановив призначити амбулаторну судово-психіатричну експертизу у Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева, експертів якої попередити про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384 і 385 КК України.

11 грудня 2014 року цей же суд визнав, що суддя Тимченко скоїв злочин, передбачений ч.3 ст. 368 ККУ України, але водночас вирішив застосувати до обвинуваченого примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом. Запобіжний захід Тимченку у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання суд скасував.

Проблеми із психічним здоров’ям

7 травня 2015 року відбулося судове засідання Ленінського райсуду Полтави у цивільній справі за заявою Тетяни Тимченко (матері Богдана Тимченка) про визнання свого сина недієздатним та призначення йому опікуна у своїй особі.

Суд встановив, що на початку 2008 року її син почав проявляти психічні та поведінкові розлади. З липня по серпень 2008 року він проходив курс стаціонарного лікування у Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні. У подальшому суддя лікувався амбулаторно. Однак останнє не допомогло, тож з 1 жовтня по 5 листопада він стаціонарно лікувався у психлікарні. З 19 березня по 15 травня 2013 року Богдан Тимченко повторно пройшов курс лікування. Однак хвороба прогресувала і в періоди з 5 серпня по 23 серпня 2013 року та з 10 лютого по 26 лютого 2014 року він знову проходив курс лікування на денному стаціонарі у Полтавському обласному психоневрологічному диспансері, а 4 березня по 16 квітня 2014 року — у Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні.

Із етичних міркувань ми не називаємо діагноз, який встановили медики, однак вкажемо на головне — «розлад психічної діяльності позбавляє його (судді Тимченка. — Авт.) можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними. Потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом».

А вже у жовтні 2014 року до справи залучили заінтересовану особу — Орган опіки та піклування Ленінської районної у м.Полтаві ради.

Врахувавши це суд вирішив заяву задовольнити — визнати Богдана Тимченка недієздатним, а його матір призначити опікуном над ним.

Кому йдуть податки

Тож попри кримінальне провадження та висновки медиків щодо неможливості судді Тимченка усвідомлювати свої дії, він продовжує хоч і формально, але бути суддею Господарського суду Полтавської області і законно отримувати чималу зарплату — 14 тис грн «чистими».

З огляду на хворобу судді, від якої ніхто не застрахований, можна було б заговорити про гуманізм. Але не у цьому випадку. Гуманізм у нашій історії повинен бути добровільним, а не примусовим, адже податки на виплату зарплат суддям стягуються без якихось винятків, в обов’язковому порядку.

Маємо надію, що Верховна Рада України (зокрема, нардепи від Полтавщини) зверне увагу на цю загальнодержавну проблему, адже звільнення таких суддів, яких відсторонили від виконання обов’язків, але не від посади, — у компетенції саме парламентарів.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»