Дільничний інспектор не нянька, але функції вихователя виконує

Ми зустрілися із ним напередодні Дня дільничного інспектора, аби хоч маленькими мазками спробувати написати портрет полтавського дільничного. Маленькими, бо часу на тривале інтерв’ю не було — на Віктора ще чекали справи.

— Вікторе, тож дільничний це як нянька біля вередливого немовляти? І сусіда примусити підлогу мити і сміття за нього винести?

— Та ні, звичайно. Це люди так звикли — якщо виникла будь-яка проблема, то звертаються до міліції. А так головні завдання — профілактика злочинів та охорона громадського порядку.

— А участь у розслідуванні?

— Звичайно, я беру участь, але більше у справах по дрібних крадіжках чи хуліганству, вживанню алкоголю у невстановлених місцях і таке інше. Якщо ж трапляється серйозний злочин, наприклад, вбивство, то я опитую свідків, шукаю речові докази, тобто я збираю інформацію, щоб передати її співробітникам карного розшуку, слідчим. Далі — їхня компетенція.

— Профілактика злочинів — це як?

— Це бесіди із, так би мовити, кримінально неблагополучними громадянами. Якщо ж є сигнал про протиправну поведінку якогось громадянина, то йду до нього і застерігаю. Якщо не допомагає з першого разу, то складаю адмінпротокол і передаю його до суду.

— Хто ваші «основні клієнти» та із якими саме злочинами приходиться мати справу найчастіше?

— Переважним чином, це чоловіки віком від 25 до 50 років. Багато алкоголіків, наркоманів, осіб, які раніше притягувалися до кримінальної відповідальності. Надзвичайно багато злочинів, якщо не сказати 100%, скоюються у стані алкогольного сп’яніння. На ранок людина тверезіє і обхоплює руками голову. Скоюють злочини і жінки, але у них другий рівень — це шахрайство. Найчастіше ж до нас звертаються із заявами про викрадення мобільних телефонів.

— Добре, ви отримали таку заяву. Які ваші подальші дії?

— Доводиться спілкуватися із кримінальними особами, збирати інформацію. Є, наприклад, ім’я вірогідного злочинця, його адреса, коло знайомих. Таким чином установлюється й сама особа.

— Віктор, ви пам’ятаєте своє перше розкриття злочину?

— Я працюю уже 5 років, щотижня доводиться розкривати по три злочини, тому першого уже не пам’ятаю.

— П’ять років дільничним інспектором це багато?

— Дуже багато (усміхається). Я найстаріший дільничний, мало хто тут витримує. Ця робота психологічно важка. Доводиться мати справу із специфічними людьми, надивишся і наслухаєшся багато чого.

— А який розпорядок дня?

— У 8.30 прихожу на роботу. Відбувається нарада. Йду на обхід, перевіряю заяви, проводжу бесіду та багато чого доводиться робити. Я і двоє моїх співробітників обслуговуємо 29 тисяч населення, хоча на одного дільничного повинно припадати 5 тисяч. До речі, зараз відбувається операція «Візит». Йду до кожного мешканця, залишаю свої візитки, запитую у людей про різні речі. В 13.00 у мене перерва, яка завершується в 17.00. Тобто день у мене вільний, хоча я на телефоні завжди, навіть вночі. Після 17.00 я знову на роботі, яка завершується о 22.00.

— Дійсно, не беручи до уваги психологічну складність роботи, сам графік роботи напружений. До речі, ви одружений, як ставиться дружина до вашої роботи?

— А як ви думаєте?

— Запитань не маю.

— Хто йде сюди заробити гроші, той довго тут не витримує. Але от думаю поступити до юридичного вузу, тож перспективи є.

— Ще скаржаться на вас, чи ні?

— Я саме з цього і розпочав, з історії про сусіда, який відмовлявся прибирати під’їзд. Я звичайно пояснив цій сусідці, що це не моя компетенція, але винним вона зробила мене.

— А якщо ж компетенція не ваша, а допомогти все-таки слід?

— Якщо це старенька бабуся, то ми самі допоможемо написати у відповідну службу листа і поінформувати про проблему, бо сама вона цього не зробить. Тож, як ви казали, дільничний не нянька, але інколи подібні функції виконує. Хоча це більше виховні моменти. А що поробиш, я хотів служити у міліції, хочете вірте, а хочете ні.

— Вірю, зі святом вас.