Новий ГЗК під Кременчуком: чи далеко до лиха?

Даний матеріал не спрямований проти діяльності гірничо-збагачувальних комбінатів України. Він друкується з метою поінформувати населення кременчуцького регіону про очевидні та імовірні наслідки такої діяльності. Право громади — знати, що загрожує її здоров’ю.

Два тижні тому кременчуцька преса повідомила, що за 30 кілометрів від Кременчука фінансова група нардепа Костянтина Жеваго планує збудувати Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК). Він стане третім у схемі — Полтавський ГЗК, Єристівський ГЗК, а тепер ще й Біланівський. Вже є і розпорядження губернатора Полтавщини пана Удовіченка (№ 127 від 12.04.2010) про надання дозволу Біланівському ГЗК на підготовку матеріалів погодження місцерозташування Біланівського та Галещинського родовищ залізистих кварцитів.

Через будівництво Біланівського ГЗК мають відселити невідомо куди мешканців десяти сіл Кременчуцького та Козельщинського районів, а також Дмитрівської сільської ради. Ніхто особливо мешканців про це не попереджав, народ якось дізнався сам, почав лементувати, і, врешті, компанія-забудовник провела зустрічі з селянами.

Це не були повноформатні громадські слухання, керівництво Біланівського ГЗК обмежилось простою інформацією про майбутнє будівництво — без деталізації його планів, місць переселення сільських громад, та, головне, без оголошення результатів оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС). Перша зустріч пройшла 18 травня у селі Бондарі. Там побував кореспондент «Телеграфа». 

Друга зустріч відбулася минулого вівторка у селі Запсілля. Там теж побував кореспондент «Телеграфа». Нас цікавило не лише велике переселення селян, а й екологічні наслідки нового будівництва для Кременчука. Тож ми сиділи, роздивлялись на всі боки і дослухались.

На зустрічі у Бондарях було сказано багато зворушливих речей про поламані людські долі та знищені чорноземи.

Лікарі заговорили про радіацію 

А от під час зустрічі у Запсіллі нашу увагу привернула фраза жінки, яка назвалась лікарем. Вона запитала керівників Біланівського ГЗК, яка буде радіація після будівництва, та як це вплине на кількість онкологічних захворювань населення? Ми нашорошили вуха — яка радіація? Звідки вона тут?

Після зборів підійшли до жінки — вона, до речі, дійсно лікар, та ще й викладає в одному з кременчуцьких навчальних закладів. Пані схвильовано сказала: «Хіба ви не знаєте, що у Кременчуці найвищий рівень онкологічних захворювань?! І все через ці гірничо-збагачувальні комбінати!». 

Втім, пояснити, чому саме через комбінати, вона не змогла. Тож, повернувшись до Кременчука, ми запитали шанованого у місті онколога, що то за чутки про високий рівень онкозахворювань у Кременчуці, та чому до цього приплітають гірничо-збагачувальні комбінати? Лікар відповів: «Чому чутки? Це правда. Рівень захворюваності дійсно найвищий по області. А щодо кар‘єрів... ви поцікавтесь, чому щебінь на одному з них відверто „фонить“? А ним, між іншим, дороги відсипають. Хто ж зізнається, що він радіоактивний?! А пилюкою їхньою ви цікавились?».

Дивна розвідка

Послухавши такі інтригуючі розмови, ми зрозуміли, що треба шукати документи. І читати. Знайшли матеріали, серед них — екологічну картку № 356 Біланівського родовища залізистих кварцитів та техніко-економічне обґрунтування, затверджене генеральним директором ТОВ «Біланівський ГЗК». Читали довго і важко. І з’ясували дивну річ.

Виявляється, Біланівське родовище залізистих кварцитів детально вивчене ще у 1975-1979 рр. геологічною розвідкою Кременчуцької ГРЕ «Южукргеологии». Розвідники пробурили 160 свердловин, у центральній частині дослідили родовище на глибину 700 м, на флангах — на 500 м. Підрахували запаси родовища та склали детальний звіт. У 1981-1988 рр. провели додаткову розвідку родовища. Знову склали звіт. А далі — провал. Родовище не розробляли. Пояснень, чому так, ми не знайшли. А не знайшовши, сіли і подумали: нічого собі, потринькали державні кошти громадяни! Цілих 15 років розвідки, 160 пробурених свердловин — це ж чимало коштує. А де результат? Де залізна руда для Радянського Союзу? 

Що приховує ГЗК?

Далі стало ще цікавіше. Виявляється, у 2004-му спеціальний дозвіл на розробку Біланівського родовища отримав Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. Для нього і складена у 2004-му екологічна картка Біланівського родовища ( № 356), затверджена начальником державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області паном Піддубним. 

В екологічній картці ми знайшли чимало цікавих деталей, та, між іншим, звернули увагу на п.13: «Погоджуємо при умові регулярного проведення радіаційно-гігієнічної оцінки видобуваємої сировини». У спеціальному дозволі на користування надрами Біланівського родовища (від 20 грудня 2004 р.) ми також звернули увагу на розділ «особливі умови» — «щорічний радіаційний контроль за породами в кар’єрі та готовою продукцією на відповідність вимогам НРБУ-97». До речі, НРБУ-97 — це норми радіаційної безпеки України із доповненням про «Радіаційний захист від джерел потенційного опромінювання (НРБУ-97/Д-200)».

Ми зрозуміли, що час запитувати спеціалістів. Можливо, проводити радіаційний контроль сировини — це вимога до всіх гірничо-збагачувальних підприємств. А, можливо, лише до окремих — до тих, де радіаційні ризики високі. Тож ми сіли і написали запит на Полтавський ГЗК. Серед іншого, запитали, з яких причин комбінат відмовився від розробки Біланівського родовища? Адже тепер дозвіл на його розробку переоформлений на окреме підприємство ТОВ «Біланівський ГЗК» (втім, обидва ГЗК пов’язують з нардепом Жеваго та компанією FERREXPO). Також ми запропонували надати радіаційно-гігієнічні показники сировини, що видобувається на Полтавському ГЗК, станом на 2009-2010 рр. Відповіді ми ще не отримали, хоча дуже сподіваємось її мати. 

Також під час зустрічі з громадою у селі Запсілля «ТелеграфЪ» запитав генерального директора Біланівського ГЗК пана Рикуса, чи існує вже документ ОВНС (оцінки впливу на навколишнє середовище). Виявилось, такого документу немає, усе лише в планах.

Оскільки у замовників будівництва «нічого немає», «ТелеграфЪ» звернувся за коментарями до фахівців з вибухової справи, екологів, гідрологів та хіміків. Адже хтось освічений має відповісти на наші запитання, поки ще не запізно їх ставити.

Експертна думка

«Якщо соляна ропа потрапить у Псел, загине все...»

Біланівський ГЗК розміститься дуже близько (в межах села Крамаренки найближче) до річки Псел, де більшість кременчужан любить відпочивати. Там же, на Пслі, знаходиться купа баз відпочинку — знамениті «Дубки», «Левада», «Зелена діброва», «Зорі», «Лісова галявина», дитячі табори відпочинку «Сонячний», «Зоряний», «Супутник». До того ж, у багатьох небідних кременчужан приватні садиби теж розташовані по берегах Псла. Видобуток та, головне, подрібнення і збагачення залізної руди потребує дуже значної кількості води. Відповідно, у нас виникло запитання, де її братиме Біланівський ГЗК? А де він акумулюватиме кар’єрні води? Ці питання ми поставили спеціалісту-гідрологу. 

 Г.А. Демьохін

— Геннадію Анатолійовичу, в екологічній картці Біланівського родовища вказано, що гідрогеологічні умови родовища складні, водоносні горизонти залягають у вскриші родовища. Що це значить? 

— Це значить, що грунтові води залягають дуже близько до поверхні, і на ГЗК виникнуть величезні проблеми зі зниженням водного горизонту. Доведеться відкачувати ґрунтові води. 

— В екологічній картці також вказано, що родовище знаходиться в заплаві Псла. А це що таке? 

— А це значить, що родовище розташоване у низині біля Псла, і проблеми з водозниженням там будуть величезні. Ґрунтові води — це соляна ропа. Якщо така ропа потрапить до Псла, загине все. А вірогідність того, що ропа шляхом інфільтрації потраплятиме таки до Псла, велика. Звісно, просто так її у Псел не скидатимуть. Робитимуть ставки-відстойники, як на нафтопереробному. А там завжди існує проблема інфільтрації. Втім, це не єдина, і я сказав би, не головна проблема. Більш серйозною проблемою може стати сама руда. Не забувайте, це не гранітний кар’єр, а залізорудний. Залізні руди, зазвичай, містять радіоактивні елементи. І чим більше вглиб, тим рівень радіоактивності зростатиме. Оце проблема.

«Існує небезпека, страшніша за дрібнодисперсний пил!»

Т. Ф. Козловська, кандидат хімічних наук, хімік-токсиколог

— Пані Тетяно, що таке хвостосховища ГЗК, та що таке дрібнодисперсний пил?

— Хвостосховища утворюються в процесі видобутку залізної руди. Після видобутку її відправляють на подрібнювально-збагачувальні фабрики (вони знаходяться, як правило, на території ГЗК). Після подрібнення руди утворюється дрібнодисперсний пил. Його акумулюють у величезних хвостосховищах. Часточки цього пилу надзвичайно дрібні — від 2 до 10,5 мікрон. Це найбільш небезпечний для людини пил. Він абсолютно не фільтрується у носоглотці, і легко потрапляє до бронхів та альвеол. А звідти вже не виходить, «чіпляється» за них намертво. І провокує різке загострення захворювань верхніх дихальних шляхів, приступи бронхіальної астми. Звідси йде зростання важких форм респіраторних захворювань у регіоні.

— З цим вреднючим пилом якось можна боротися? 

— Боротьба не дає бажаного ефекту. Прибрати з атмосферного повітря дрібнодисперсний пил практично неможливо. На ГЗК намагаються заливати хвостосховища водою. Але це тимчасовий ефект — поки хвостосховище вологе, воно не пилить, а коли підсихає або здіймається вітер... Наскільки мені відомо, у зимовий період хвостосховища намагаються орошувати розчином хлористого кальцію. Але солі хлористого кальцію не розчиняються. Тому, коли йдуть дощі, вони вимиваються у підземні води та роблять їх жорсткими. Хвостосховища також намагаються озеленювати, але це дуже тривалий у часі процес, та й досить дорогий. Втім, у разі будівництва Біланівського ГЗК, про який ви питаєте, може виникнути небезпека, у порівнянні з якою хвостосховища — «дитяча іграшка». Ви цікавились вмістом радіоактивних елементів у залізній руді цього родовища?

— Цікавилась. І відповіді не отримала.

— Бажано знайти, бо коли піднімуть вскришу та почнуть заглиблюватись у рудоносні горизонти, буде запізно. Взагалі-то, всі залізні руди містять радіоактивні елементи — найчастіше уран. Одні більше, інші менше. Біланівське родовище з цього приводу викликає серйозні питання, адже воно належить до північної гілки Криворізького родовища, яке відзначається високим вмістом радіоактивних елементів у руді. Родовище не накриєш потім саркофагом, як Чорнобиль, тут проблема масштабніша. Її необхідно з’ясувати вчасно. Уявіть собі, що по Кременчуцькому району нестиме не просто дрібнодисперсний пил, а радіоактивний дрібнодисперсний пил!

В. М. Комір, доктор технічних наук, спеціаліст із вибухової справи

В. М. Комір, доктор технічних наук, спеціаліст із вибухової справи, єдиний кременчужанин, роботи якого цитуються у «Великій радянській енциклопедії», «Гірничій енциклопедії» (М., 1986 р.) та «Політехнічному словнику». 

— Віталію Михайловичу, які небезпеки для населення Кременчука несе розробка Біланівського родовища, з урахуванням того, що вона вестиметься відкритим способом? 

— Розробка родовищ — це завжди некоректне втручання в природу, воно певною мірою порушує екологічну рівновагу. Але технічний прогрес неможливо зупинити. Все залежить від того, наскільки ми зможемо мінімізувати шкоду. Розробка будь-якого родовища пов’язана із вибуховими роботами. Тут два рівня небезпеки: сейсмічна діяльність та токсичні викиди. Регулярні вибухи великої потужності можуть вплинути на гідрогеологію району. Так свого часу сталося у Павлограді, де через тривалі та потужні вибухові роботи зрештою «зникла» вода — підземні водоносні горизонти змінилися. Але це процес не одного дня, він триває десятиліття. До того ж, останнім часом гірничо-збагачувальні комбінати, кар’єри відчутно зменшили потужність вибухів.

Інша небезпека — токсичні викиди, без яких не обходяться жодні вибухові роботи. У цьому напрямку теж є значний прогрес. Світ все частіше відмовляється від використання вибухівки, що містить тротил. Європа та Сполучені Штати майже повністю відмовились від промислового використання тротилу. Адже саме при вибухах речовин, що містять тротил, в атмосферу викидається значна кількість токсичних речовин, у тому числі, оксидів азоту. Саме оксиди азоту спричиняють «кислі дощі», про які так часто говорять люди.

Причому розсіюватися в атмосфері після вибуху оксиди азоту можуть на дуже значні відстані. Наприклад, після вибухів на Полтавському ГЗК, оксиди азоту можуть спокійно дістатися Черкас. Втім, Україна теж потроху переходить на використання більш прогресивних типів вибухівки — водоемульсійних. Наскільки я знаю, її застосовує Крюківський кар’єр, деякі інші. На території Криму, наприклад, взагалі заборонене використання вибухівки, що містить тротил. Все-таки Крим — місце оздоровлення та відпочинку, його треба убезпечити.

Втім, є певна проблема — в Україні накопичилась значна кількість військової вибухівки, яка містить тротил і термін зберігання якої скінчився. Залишаючись на складах, вона становить серйозну небезпеку. Тому у місті П. її переробляють на вибухівку для промислового використання. Звісно, у певних структур може виникнути бажання застосувати саме її. Але тут має діяти державний контроль.

— «Кислі дощі» — це все, що загрожує Кременчуку? 

— Ні, я так не думаю. Найбільшу небезпеку може приховувати сировина, яку видобуватимуть на Біланівському родовищі. Є ризик, що руда міститиме зависоку кількість радіоактивних елементів — урану, талію. Це моє припущення, але я вважаю його обґрунтованим. Родовища Кременчука та Комсомольську — це продовження північного Криворізького родовища. Ця рудоносна «гілка» тягнеться від Жовтих Вод, Кіровограду. У Жовтих Водах, як ви знаєте, знаходяться уранові копальні. Взагалі, все північне крило Криворізького родовища відзначається високим вмістом радіоактивних елементів у руді. Сюди, до нас, до Кременчука, показники зменшуються, але наскільки? 

Гадаю, необхідно провести розвідку і встановити точний вміст радіоактивних елементів в руді. Ділянки з високим вмістом радіоактивних елементів можуть бути розкидані по всьому родовищу. Треба визначити їхні контури. Можливо, руду на таких дільницях доведеться видобувати селективно (окремо). Взагалі, наявність значної кількості радіоактивних елементів дуже серйозно ускладнює видобуток руди та підвищує її вартість. Фактично, треба кардинально міняти технологію. А чи вона є? Маємо сумний приклад Радянського Союзу. Тоді радіоактивну залізну руду з північного крила Криворізького родовища приймала окрема 7-ма доменна піч у Дніпродзержинську. Радіоактивні шлаки цієї руди (уран осідає саме у шлаках) вивозились на спеціально створений завод первинної переробки і зберігались до відправки на збагачення у Росію в селі Таромське. 

Промзона. Відвал кар‘єра

Здавалося, технологія відпрацьована, але виявилось, що розчинні сполуки урану із шлаків все-таки потрапляли у ґрунтові води. Це призвело до сплеску онкологічних захворювань у сусідньому селі Карнауховка. Бо люди там пили воду з колодязів. Села нині немає. А радіоактивність у тому регіоні залишається на високому рівні. Видобуток та переробка руди, яка містить у значній кількості радіоактивні елементи — процес складний і дуже дорогий. Чи не тому Біланівське родовище, розмови про яке ведуться ще з 70-х років, досі не розроблялося? Мені здається, у вчасному з’ясуванні обставин має бути зацікавлена і держава, і інвестори будівництва Біланівського ГЗК. 

Трохи брудної політики

Селяни Запсілля розповіли «Телеграфу», що саме тут, у їхньому селі, кілька років тому обирали до Верховної Ради України Костянтина Жеваго. І обрали. Селяни кажуть, що був він «такий скромненький молодий хлопчик у картатій сорочечці». Нині «скромненький хлопчик» — один із найбагатших нардепів України. 

За версією ЛІГАДосье, Костянтин Жеваго — один із головних фінансистів Блоку Юлії Тимошенко. Ми розповіли, як Біланівський ГЗК — структурний підрозділ компанії FERREXPO, найбільшим акціонером якої є Жеваго — збирається виселити мешканців 10 сіл з власних домівок. 

Тепер розповімо, завдяки чому ГЗК може так діяти. Справа у законі — Законі України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (№ 3682 від 17.11.2009 р.). Ст.7 закону дозволяє відчужувати приватні землі для будівництва та обслуговування ГЗК, що експлуатують родовища корисних копалин.

Ініціатором законопроекту виступила особисто пані Тимошенко — на той час, прем’єр-міністр України. У липні 2009-го Президент України Ющенко наклав вето на цей закон. Мотивація Президента: «закон не забезпечує реального захисту прав приватних власників, та не забезпечує дотримання конституційних гарантій права приватної власності». 

Незважаючи на заперечення Президента, нардепи «протягли» закон 17 листопада. Це було непросто, голосували двічі. Спершу «за» висловились 298 нардепів — цього було недостатньо, аби подолати вето Президента. Через 54 секунди (сайт ВРУ) за закон проголосувало 326 нардепів. Він пройшов.

А заперечення Президента таки мали сенс. Новий закон дійсно не захищає права приватного власника ділянки та не містить механізму відстоювання прав у судових інстанціях.

«ТелеграфЪ» не має зараз на меті детально аналізувати закон, хочемо навести лише три положення. Наприклад, згідно зі ст.15 закону, якщо протягом року сторони не домовились, садибна ділянка може бути відчужена у власника примусово. Шокує нас (саме шокує) і формулювання про надання замість конфіскованої ділянки, «рівноцінної їй». А що таке «рівноцінна»? Закон дефініції не дає. 

От ми сидимо і думаємо — забирають у тебе 20 соток чорнозему, а на замін дають 200 соток солончаку? Чи як? Незрозуміло. Викликає підозри і норма закону, за якою власник землі не має права обирати оцінювача. Це — функція місцевої влади. Як ви вважаєте, за якими цінами підуть ділянки, які оцінив виконавець, підконтрольний зацікавленій владі?

Тож, на нашу думку, недарма селяни переживали, що їм «дадуть копійки» та викинуть «просто неба». До речі, досліджуючи історію із законом, ми переглянули купу інформаційних сайтів країни. І навіть на найпотужніших не знайшли про нього згадки.

17 листопада, коли приймався такий небезпечний закон, преса лементувала про прем’єрсько-поросячий грип, про педофілів з «Артеку», ще про якусь дурню. Оце й називається «димова завіса» для прийняття справді важливих та непопулярних рішень. 

Та в цій історії є ще одна цікава деталь. Закон, який дозволяє забирати землі під ГЗК, прийняли 17 листопада 2009 року. А вже 7-го грудня 2009 року пройшла офіційна реєстрація новоутвореного ТОВ «Біланівський ГЗК».

І дуже-дуже швидко — 30 грудня 2009 року — вийшов наказ Мінприроди (№ 720), на підставі якого новенький Біланівський ГЗК отримав спеціальний дозвіл (№ 3572) на користування надрами Біланівського родовища залізистих кварцитів. 

Оперативно, правда? Пам’ятаєте, ми писали, що закон про відчуження приватних земель ініціювала пані Тимошенко. А нардепа Жеваго, який виграв від цього закону, називають одним із найпотужніших спонсорів Блоку Тимошенко.

Хроніка смертей

Наслухавшись лікарських розмов про онкологічні захворювання, за якими промисловий Кременчук «попереду планети», «ТелеграфЪ» вирішив все-таки перевірити чутки. Ми отримали у Кременчуцькому онкологічному диспансері офіційну статистику захворюваності та смертності. Дивіться самі. 

Завідувач відділення онкологічного диспансеру пан Волинцев засвідчив «Телеграфу», що кількість онкологічних хворих у Кременчуці має тенденцію до зниження.

Але медики пояснюють це більш точним діагностуванням — стали рідше плутати хвороби легенів із раком легенів. Друга причина — економічна криза, шкідлива промисловість регіону (нафтопереробні підприємства, сажові, ГЗК) працюють не на повну потужність.

Такі справи, панове. І ви маєте про них знати.

Лариса АРТЕМЕНКО, «Кременчуцький ТелеграфЪ»