Як живеться у Полтаві «королеві спорту»?
Полтавька дитячо-юнацька школа № 5 існує всього другий рік, та за цей час, за словами її директора Василя Синиці, вже має чималі успіхи. Сам Василь Петрович раніше займався гандболом та баскетболом, втім, за його словами, це не заважає йому керувати легкою атлетикою
— Так я займався гандболом і баскетболом, і скажу відверто, що багатьох тонкостей легкої атлетики я не знаю. Але як директор я знаю, в якому напрямку школі потрібно рухатися, щоб досягти успіху, — вважає Василь Синиця.
І цей успіх уже є. Так, на змаганнях серед подібних шкіл у Ялті, наша, полтавська, зайняла 17 місце серед 168 учасників змагань. Втім, багато проблем цього спортивного закладу не дають можливості в повній мірі розкрити справжній потенціал її вихованців. На цьому й наголошує Василь Синиця:
— Два роки тому ми відкрили цю школу. Відкрили два відділення – дзюдо та легкої атлетики. На сьогодні ми відремонтували манеж, з’явилася яма для стрибків. Та подібної ями для стрибків на стадіоні немає, а вона ж потрібна. Немає на «Ворсклі» її тому, що потрібні гроші, така яма коштує приблизно 60 тисяч гривень. Спортивні успіхи у нас є. Юля Гармаш стала чемпіонкою України зі стрибків у довжину, є у нас і призери турнірів з боротьби дзюдо. Але акцентувати хочу увагу на легкій атлетиці. На жаль, в області «королева спорту» знаходиться не в найкращому стані. Але, незважаючи на негаразди, наші представники були на Олімпійських іграх! Це Оксана Щербак та Ганна Мельниченко. Але ми хочемо, щоб область на найвищому рівні представляло більше спортсменів, ніж зараз! А для цього потрібно приділяти увагу дітям, які займаються цим видом спорта. А у нас виходить, що талановиті вихованці з Пирятина чи Лубен їдуть до Харкова займатися спортом, а не в Полтаву. Цього треба уникати. А взагалі, в Полтаві потрібно зробити міцну спортивну школу, єдину! От взяти - й об’єднати зусилля усіх тренерів Полтави зробити все набагато краще, ніж кожна школа це робитиме окремо. Ну ось наприклад, об’єднайте басейни «Дельфін» і «Спартак», та зусилля тих тренерів, що там працюють! І будуть набагато кращі результати! Та зараз про це говорити важко. Начебто всі спортивні керівники, і Пожечевський, і Кислов згодні з цим, та все ж поки що зробити це важко.
Не оминув Василь Синиця і тренерської проблеми школи:
— Сьогодні у нас працюють 9 тренерів, а на кожну секцію (це і стрибки у довжину, й інші види) потрібно 3-4 тренери! А де їх взяти? Молоді спеціалісти звільняються, бо маленька зарплата. Це тренер зі стажем у 20 років може нормально заробляти, а молодий спеціаліст – ні.
Багато про спорт було сказано й двома іншими учасниками зустрічі – олімпійським чемпіоном зі стрибків у висоту серед ветеранів Олегом Федорко та майстром спорту зі стрибків у довжину Володимиром Очканем. Зокрема, Володимир Очкань зауважив, що зараз уже вся Європа живе в «спортивному режимі», а ми навпаки, не задумуємося над значенням спортивного виховання молоді.
— У світі модно жити спортивним життям, а у нас – чомусь ні, — каже Очкань. А ще кажуть, що ми йдемо в Європу! Взагалі ж, головна проблема спорту полякає у нас у тому, що його мало рекламують! Потрібна реклама, потрібна агітація, тоді молодь і піде! Ось місяць тому відбувся у нас турнір на призи Очканя і Федорко, і таких змагань потрібно проводити побільше!
Згоден з колегою й діючий чемпіон області у стрибках у висоту 55-річний Олег Федорко:
— Дуже прикро бачити тринадцятирічнх підлітків у парку з цигарками та пивом! Потрібно рекламувати спорт. Я дуже радий, що зараз багато дітей бере з мене приклад. Раніше вони вважали, що я не зможу виступати на такому рівні через свій вік, а сьогодні вони вже рівняються на мене, і це приємно.
Сергій ДЗЕХ, «Полтавщина»