Виробнича гімнастика під музику Поля Моріа

Не так давно, а саме з 2004-го року, в Україні поновили традицію проведення фестивалів серед спортивних сімей «Тато, мама, я — спортивна сім`я». Цього року Полтавщину на всеукраїнських змаганнях у місті Сокаль Львівської області представляла родина Гузченко з Кобеляк. Вони виступили достойно посівши дев’яте місце. Двічі Полтавщину на фестивалі представляла родина Городинець з Комсомольська. Кращий результат на всеукраїнському рівні в нашої області — це шосте місце. У 2008 році його виборола родина Чуприн з Полтави.

Мало хто пам’ятає, що в період з 1979 по 1982 роки на республіканському рівні родина Перепелиць виборювала високі місця на таких же фестивалях. Своїми спогадами на цю та інші теми поділився глава цієї сім`ї Альфред Савелійович.

— Це було у Львові, в 1944 році. Після тяжких років війни, я був слабкою і хворобливою дитиною, єдиним виходом врятуватися став спорт. Біля моєї школи був спортивний зал, де часто проводилися змагання з легкої атлетики, гімнастики, акробатики. На мене це справило величезне враження. У Полтаву я приїхав в 1952-му році і відразу ж записався у секцію легкої атлетики, що була при стадіоні «Колгоспник» (нині «Ворскла» ім. Бутовського). Займався в різних тренерів, але найбільший успіх до мене прийшов у співпраці з Юрієм Стєшиним. Поступово я ставав дужим та швидким, забув про хвороби. Раніше, наприклад, міг навіть влітку захворіти на ангіну чи нежить. До лав збройних сил пішов першорозрядником, маючи за плечима чимало перемог на змаганнях в різних спортивних дисциплінах. В сніжному Іжевську відчував себе впевнено, прослужив три роки й три місяці і знову повернувся в Полтаву.

— Як сталося, що ваша родина вирішила виступати в змаганнях «Тато, мама, я — спортивна сім`я»?

— Моя дружина інколи грала у волейбол, любов до інших видів спорту вже прививав я, як, власне, й своїм дітям. В 1979 році вперше в Радянському Союзі стартували змагання «Тато, мама, я — спортивна сім`я». Наша родина вела активний спосіб життя і ми подали заявки на участь в конкурсі. Спочатку легко виграли міські змагання, а потім поїхали на республіканські. Дебютний виступ нашої родини, а це було в Миколаєві, приніс нам четверте місце. Через рік ми вже стали другими у Надвірній (Івано-Франківська область), поступившись сім`ї Мірощенко з Чернігова лише одним очком. У 1981 році на змаганнях у Хмельницькому ми повторили результат дворічної давнини. Останній свій рік виступів у конкурсі «Тато, мама, я — спортивна сім`я» ми завершили перемогою. Сталося це у місті Коростень в 1982 році, причому виграли ми із значною перевагою.

Альфред Перепелиця (№ 611) Переміг в забігу на призи газети Комсомолець Полтавщини 1981 рік

— Як відомо змагання «Тато, мама, я — спортивна сім`я» знову відродилися. Наскільки програма сучасного конкурсу різниться від тієї, що була за радянських часів?

— Програми відрізняються докорінно. У нас були змагання виключно спортивні, це комплекс багатоборства ГПО. Включав він в себе п’ять видів: біг на короткі дистанції, крос, метання гранати, стрільба та плавання. Це дійсно готувало людину до повноцінної праці та захисту вітчизни. Нинішні змагання, до програми яких входять нескладні естафети, це більше шоу. Але й ті й інші приносять певну користь.

— Чи дійсно у 70-80 роки було масове захоплення багатоборством?

— Так, і пов’язане це з тим, що люди хотіли захищати честь свого підприємства в якомога більше видах спорту.

— Участь у яких змаганнях Ви маєте на увазі?

— Найбільш популярними й престижними були спартакіади серед трудових колективів. Проводилися вони, як правило, з волейболу, шахів, шашок, настільного тенісу, легкої атлетики, в тому числі, й десятиборства. Взимку відбувалися змагання з лижного спорту. Я з приємністю згадую двадцять вісім років своєї роботи на швейній фабриці «Ворскла». Наше досить нечисленне підприємство, близько тисячі робочих, склало гідну конкуренцію у спорті справжнім гігантам в області. Протягом двадцяти п’яти років я працював позаштатним інструктором по спортивно-масовій роботі при обкомові профсоюзу фабрики «Ворскла». Коли прийняв колектив, то він був таким собі середнячком. Довелося багато попрацювати, щоб зі спортсменами фабрики рахувалися суперники. Головним нашим противником був колектив ПТК, де працювали п’ять тисяч чоловік. Кращі спортсмени нашого підприємства успішно виступали у складі збірної області, це було ФСТ «Авангард», на республіканських змаганнях.

Про успіх сім`ї Перепелиць писали в обласній газеті (1980 рік)

— Наприкінці 60-х років спортивні видання всесоюзного масштабу писали про одного з інструкторів ВШО «Ворскла», який увів на підприємстві виробничу гімнастику під музику з новаторськими елементами. Це не про вас випадково?

— Про мене.

— Де ви запозичили такий цікавий досвід, чи важко було його впроваджувати на фабриці?

— В 1969 році я побував на семінарі в Одесі і там побачив демонстрацію перших новаторських впроваджень виробничої гімнастики на підприємствах. Хоча й проводилися серед робочих лекції, щодо користі фізичних вправ для покращення працездатності, серйозно за цю справу ніхто не брався. В 1971 році я почав впроваджувати виробничу гімнастику на «Ворсклі», але ефективність була невисокою. Причина, як зараз може комусь здатися, смішна — відсутність потужних гучномовців, щоб музику могли чути не тільки ті, хто знаходиться в перших рядах. Зрештою керівництво вирішило цю проблему і більшість людей ходило на заняття з величезним задоволенням.

— Під яку музику проводилася виробнича гімнастика?

— Перший свій комплекс вправ я розробив під музику Поля Моріа. Пізніше робили вправи під інші, модні на той час, мелодії.

— Зрештою ця добра справа вийшла далеко за межі вашого підприємства?

— Так, досвід цей приходили переймати й з інших полтавських підприємств, але в нас виробнича гімнастика була найбільш популярною. Зрештою керівництво фабрики почало мене посилати на семінари, де я навчався різним, так би мовити, премудростям цієї справи. А потім наважився на участь в республіканських конкурсах, де потрібно було знати теорію і вміти демонструвати це на практиці. Перші успіхи виступів були скромні, а з часом я стабільно потрапляв до числа кращих.

Змагання «Тато, мама, я — спортивна сім`я» (Надвірна, Івано-Франківська область, 1980 рік)

— Чому, на вашу думку, нинішні керівники не впроваджують гімнастику на своїх підприємствах, хоча б «фізкультхвилинки»?

— Більшість підприємств зараз приватизовані, а їх керівників цікавить прибуток, а не здоров’я людей. Такі посади, як інструктори по фізкультурно-масовій роботі, стали непотрібними. Хоча в той час захворюваність була набагато меншою. Дехто вважає, що винен в тому Чорнобиль, але я знаю не одного ліквідатора аварії. Ті, хто займаються спортом — добре себе почувають і по цей день. Я вважаю, якщо людина прагне жити, вона зробить для цього все можливе.

Володимир СУЛИМЕНКО, «Полтавщина»