До свого 18-річчя «Тартак» підійшов із розчаруванням

У Полтаві 13 грудня виступив гурт «Тартак». Для полтавців у концерт-хол «Villa Крокодила» команда привезла п’ятнадцять нових пісень та зіграла ті, за які фани голосували на офіційному сайті гурту.

На концерт відвідувачів прийшло не багато. Якщо порівнювати із тим, скільки людей було на концерті «Бумбоксу», можна сказати в половину менше.

Про те, що люди не ходять слухати музику, сказав і сам фронтмен Сашко Положинський під час прес-конференції. Нещодавно гурт відзначив своє 18-річчя, до цієї дати гурт підійшов із певним розчаруванням, зазначив Положинський і пояснив чому.

— Значною мірою нам не все вдається зробити так, як ми хочемо, плануємо. Прикрим фактором є те, що люди не хочуть іти на концерти. Якщо не хочуть іти на концерти, це відразу викликає запитання: чому? Не цікаво, не актуально, не хочеться просто, не заводить, не дає позитивних емоцій і так далі. Якщо це так, то що робити? Пробувати все змінити, але тут є небезпека, оскільки шукаючи шляхи змін, можна себе змінити на гірше, можна припинити бути самим собою і втратити навіть те, що маєш. Інший варіант — сказати все, дякую всім, до побачення, — поділився сумними думками Сашко Положинський.

Нещодавно Положинський написав пісню на підтримку української армії «Ніхто крім нас», про створення якої гурт попросив десантник на їхньому офіційному сайті. Ми запитали у фронтмена про її народження.

— Вона не була безпосередньо піснею на замовлення. Це скоріше було спонукання якесь там, якщо хочете, соціальний запит. За великим рахунком, імпульсів було декілька. З одного боку — дійсно, написав десантник у нас на сайті, що було б добре, якби «Тартак» таку пісню створив, але також був гарний приклад з боку наших колег, Мирослав Кувалдін з гуртом «The Вйо» написали гарну пісню для артилеристів, яка розбудила в мені відчуття, що такі пісні зараз потрібні, що вони на часі. З іншого боку — прийшла інформація з міністерства оборони, що там нарікають на те, що немає сучасних військових пісень, що ці пісні їм дуже потрібні, а музиканти не дуже творять для сучасної української армії. А сучасна армія не може послуговуватися лише колишніми, історичними піснями, — розповів Олександр Положинський. — Якийсь час це варилося, бурлило всередині мене і в якийсь момент я просто відчув, що от, прийшла пісня, почало щось в мені награвати, наспівуватися. З часом ми це все оформили вже з колективом.

Нещодавно «Тартак» записав пісню на вірш Тараса Шевченка «Косар», її також почули полтавці. Вірш гурт поклав на музику до 200-річчя від Дня народження Кобзаря. Створювалася пісня для проекту «Шевченко пророк» не просто.

Сашко Положинський під час прес-конференції

— У нас довго не було такої пісні і ми не знали, як її зробити. Я і перечитував весь «Кобзар», і просто перегортав сторінки не один раз для того, щоб знайти якусь зачіпку, щоб на ній вибудувати вже якусь пісню, не складалося. Можливо, деякою мірою це випадок, але коли Сергій Проскурня (авт.: театральний режисер, продюсер) попросив наполегливо нас: «Ну хлопці, ну зробіть ще одну спробу!». Так склалося, що ми зібралися на нашій домашній студії в нашого гітариста Антона. Антон і клавішник Андрій перебирали в комп’ютері свої музичні заготовки, що в кого є. А я в цей час гортаю сторінки «Кобзаря», і те ні, і те не йде, там ритміка складна, там зміст такий, що немає чого співати, те занадто серйозне, інше театралізоване. Гортаєш, гортаєш, не підходить, не підходить і тут от так співпадає, що грає та мелодія і співпадає той текст, коли я відкрив «Косаря». І я розумію, що цей текст на цю музику прекрасно лягає, — поділився творчим процесом Сашко Положинський. — Могло б так статися, що я до «Косаря» на хвилинку пізніше дійшов, або вони б пізніше дійшли до цього трека і не склалося б. Але так склалося, і слава Богу.

Цьогоріч «Тартак» створив мотиваційний кліп на пісню «Майже на», про людей, які вириваються із щоденного колообігу буденних справ, роботи із вирушають в мандрівку, шукають пригод за межами зони комфорту. Ми запитали в Положинського наскільки часто він робить так.

— Я дуже давно зрозумів, що для того, щоб жити повноцінним життям, потрібно постійно знаходити щось нове в ньому. Виводити себе із звичної зони комфорту, часом вибивати себе із накатаної колії. І я це роблю постійно, це по різному проявляється. Інколи більш екстремально, інколи менш. Я вже декілька місяців живу зовсім незвичним для себе життям. Якщо раніше я вставав о 10:00, то тепер о сьомій-восьмій, я почав бігати регулярно, причому досягаю не поганих результатів по витривалості. Доки не захворів, напередодні концертів, щодня купався в ополонці, чого я теж раніше не робив.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»