Подарунок на день народження — визволення з полону

Так співпало, що у день повернення Валерія додому — 19 жовтня — йому виповнилося 23 роки. Про кращий подарунок на свій день народження хлопець не міг і мріяти.

Валерій провів у полоні сепаратистів 45 днів. А потрапив туди, коли його 93-тя бригада виходила з котла під Іловайськом. Та російський «коридор» насправді виявився дорогою смерті.

— Коли по колоні почали стріляти, наш ЗІЛ з повним боєкомплектом перевернуло вибуховою хвилею. Дев’ять осколків уп’ялися в стегно, а куля перебила палець на нозі, — пригадує той страшний момент Валерій. — Ми з водієм відповзли і ще хвилин двадцять вели бій, доки не вистріляли всі патрони. Снарядом, що влучив у танк, зірвало башту, яка впала за три метри від мене. Коли все стихло, я проповз кілька кілометрів до селища. Старенькі бабуся й дідусь переховували мене тиждень, сподіваючись передати Червоному Хресту. Але їхні сусіди, які за ДНР і Путіна, «здали» нас іловайській комендатурі ДНР.

І стареньких, і Валерія дуже били цілий тиждень. Йому зламали ніс, кілька разів виводили ніби на розстріл, але стріляли поверх голови.

Три дні полоненому взагалі не давали їсти, по-звірячому били. Потім Валерію виділяли на день півбуханки хліба та півтори літри води. Щоправда, вже не катували. ДНРівці відмовили Валерію в наданні медичної допомоги. Але коли палець загноївся і почав чорніти, тобто, була загроза гангрени, його повезли в лікарню Харцизька. Тільки лікар замість огляду сказав: «Краще я його пристрелю, ніж лікуватиму». Втім, медсестра змазала гнійну рану йодом і перебинтувала.

Увесь час Валерія розшукувала рідна сестра Наталя: шукала інформацію у соціальних мережах, через Міжнародний комітет Червоного Хреста у Донецькій області, постійно дзвонила у центр з обміну полоненими генерала Рубана, але там незмінно відповідали: «Ми працюємо...»

Хтось порадив Наталі звернутися до Василя Ковальчука, який теж визволяє людей з полону. На той час вона вже знала, що Валерій знаходиться в Іловайську у Гіві, командира батальйону ДНР «Сомалі».

Василь Ковальчук зателефонував головнокомандувачу військами ДНР Ігорю Безлеру, якого знає ще з часів служби в Афганістані. І той погодився обміняти Валеря Богуна на свого бійця, що знаходився в українському полоні.

Через СБУ В.Ковальчук знайшов сепаратиста в Запорізькому СІЗО.

Коли була узгоджена дата обміну полоненими і треба було терміново виїжджати в Горлівку, В.Ковальчук не міг знайти машину, хоча були домовленості, як з бізнесменами, так і кандидатами в нардепи. Телефони голів рад з 18-ї годин були вимкнені. От вже точно єврейський шабад — субота, коли євреї палець об палець не вдарять.

Навіть неочікувано допоміг голова Полтавської ОДА Віктор Бугайчук: він зателефонував своєму раднику, активісту кременчуцького Автомайдану Анатолію Гілевичу і той зголосився поїхати в зону АТО.

Валерій Богун повірив, що його полон і справді скінчився, тільки на прес-конференції, яку для українських та російських журналістів влаштував «Бєс» (позивний Безлера). Тут він і побачив свого визволителя — Василя Ковальчука.

Василь Григорович мав фотографію Валерія на той випадок, що йому ДНРівці підсовуватимуть іншого. Але фотографія поголеного парубка аж ніяк не підходить для ідентифікації бороданя. Тому він зателефонував з мобільного Валериним батькам у Милорадове, і ті, поговоривши з ним, підтвердили, що то справді їхній син.

Зранку 19 жовтня до будинку Валериних батьків прийшло мало не пів Милорадового. Люди зустрічали визволеного і визволителя скандуванням: «Герої! Дякуємо!!!»

А голова Котелевської РДА Валерій Сідько подарував імениннику мобільний телефон, який у хлопця «віджали» сепаратисти.

Василь Ковальчук, кандидат у народні депутати України по 145 во