Рідні про Сергія Бульбаху

«Полтавщина» вже публікувала інтерв’ю Сергія Бульбахи, кандидата в народні депутати по 144 виборчому округу, якого висунули бійці 93 бригади ЗСУ і підтримали члени об’єднання «Полтавщина ХХІ століття». В ньому він докладно розповів про себе, про свою родину, про Полтаву та процвітання. Сьогодні ми попросили розповісти про нього його друзів, близьких, колег, товаришів по службі. Мабуть, краще за них ніхто не знає Сергія. Тому, їх думка, сподіваємось, буде для вас цікавою.

Публікуємо першу частину отриманих нами листів, в якій про Сергія Бульбаху розповідають його рідні.

Мій чоловік Сергій Бульбаха

Дружина Вікторія Бульбаха

Ми разом з Сергієм майже 19 років. Для мене, як жінки, у чоловіках найбільш важливі такі чесноти, як надійність, здатність тверезо мислити, приймати рішення та нести за них відповідальність. І я дуже вдячна Богу за те, що дав мені в чоловіки таку порядну, врівноважену та надійну людину. Усе наше спільне життя я захищена його широкою спиною від усіляких негараздів і життєвих труднощів. За ним можна йти куди завгодно наосліп, бо окрім розсудливості та здатності брати під контроль будь-яку ситуацію, він ще наділений дуже розвиненою інтуїцією. Це стосується як політики та бізнесу, так сімейних справ. І що цікаво, рішення завжди приймає Сергій, але робить це так майстерно, що іноді мені здається, що саме я підштовхнула його до нього, або воно народилося спільно.

При всій своїй зайнятості на роботі, Сергій, намагається приділяти увагу дітям ― 18-річному Олександру і 8-річній Тетянці. А ще у нас є улюблена собака Ксандра, котра кожного дня з нетерпінням чекає «тата» додому, бо тільки в нього є такі лагідні руки, які завжди почухають вушко і погладять спинку. Наш син в цьому році вступив до вишу і поїхав з рідного міста на навчання. Я ледве стримала сльози, коли на пероні Сергій давав Сашкові батьківську настанову. Мені зараз важко її відтворити, бо знадобиться кілька хвилин, щоб передати усю силу батьківської любові, тривоги, надії і сподівання, які змогли вміститися в лише одній короткій фразі, що злетіла з уст чоловіка. Такі слова ідуть від серця до серця, і, я впевнена , наш син пам’ятатиме їх завжди.

Сергій Бульбаха з дружиною Вікторією

Мій Сергій, ще з юності дуже любить дивувати мене сюрпризами. Говорить: «Я молодий, поки буду здатен тебе дивувати». Він завжди молодий душею. Наприклад, колись відправив мене з дітьми відпочити на тиждень ― нажаль чоловік частенько жертвує своїм відпочинком на користь справ, особливо коли від цього залежать люди. А коли ми повернулись, то на нас чекали у вітальні нова ламінована підлога і перефарбовані стіни, про які я вже давно мріяла, та ніяк на наважувалась на ремонт. Навіть із зони АТО у відпустку Сергій прийшов без попередження ― просто подзвонив у двері. Ми з донькою були шалено щасливі, а наша Ксандра відчула улюбленого хазяїна, ще коли він був на першому поверсі (ми мешкаємо на 4-тому) і несамовито стрибала на двері.

Думаю, я ніколи уже не забуду того жаху і неперервної тривоги, що принесла в наш дім війна. Повістка прийшла на початку квітня цього року. Як будь-яка нормальна дружина і мати, яка кохає свого чоловіка і думає про майбутнє своїх дітей, я, звичайно, була ладна перегородити собою двері, щоб не пустити його на війну. Та Сергій зупинив мої наміри, просто сказавши: «Якщо не я, то хто?» І не було довгих зборів і проводів ― наступного ранку Сергій вже відбув у розташування дивізії в «учєбку». А далі служив у зоні АТО під Краматорськом, Донецьком. П’ять довгих місяців я місця собі не знаходила в очікуванні СМС на телефон зранку і короткий дзвінок ввечері. І завжди спокійний голос чоловіка: «Не хвилюйся. Все буде добре». Мені залишалось тільки вірити в ці слова, як у пророцтво, і молитись за Сергія, його бойових побратимів і за Україну. Тепер я точно знаю, що для мого чоловіка є речі, важливіші за особисте і навіть за життя.

Та хочеться говорити про мирні справи. Як у підприємця, у чоловіка багато працівників, про яких він піклується і при необхідності завжди допомагає. Сергій сприймає людей такими, як вони є та ні про кого не судить. Люди знають Сергія Бульбаху як порядного, лояльного роботодавця, гарного господаря. А ще у нього є одна дуже важлива риса: коли Сергій загоряється новою ідеєю, чи проектом, то повністю віддає себе новому захопленню. Він здатен настільки вірити в свою ідею, так наполегливо працювати, що всі навколо нього просто заряджаються його енергією ― і все виходить. Сергій Бульбаха ― людина, яка здатна повести за собою людей.

Мій батько Сергій Бульбаха

Олександр Бульбаха, студент

Яким він є, мій батько? Якось до цього я не заморочувався цим питанням. Та років зо два тому я відповів би на нього просто у стилі вічної проблеми «батьки і діти»: поскаржився б на те, що тато замало часу знаходить для моїх «мегаважливих» проблем, назвав би його консервативним динозавром, і підкріпив би це солідним списком заборонених для мене забаганок і не куплених витребеньок.

Сергій Бульбаха з сином Олександром

Але зараз, коли по закінчені школи завдяки своїм особистим досягненням я мав на вибір кілька вишів, щоб здобути обрану професію, висловлю зовсім іншу думку, бо такими доречними стали татові наполягання, щоб я приділяв більше уваги математиці, іноземним мовам та читав більше, як мені здавалось, застарілих книжок. Тепер розумію, що він досить таки сучасний батько, бо не став реалізовувати стандартну схему моєї майбутньої ролі, як продовжувача його справи, а дав мені повну свободу вибору для досягнення власних мрій і цілей. За це я особливо вдячний. Виявляється, при всій своїй безкінечній зайнятості батько зміг розгледіти мої здібності та вподобання, постійно непомітно направляв мене, при цьому намагався робити все так, щоб я самостійно приймав важливі для мене рішення, вмів відповідати за них і не поповнив ряди так званої «золотої молоді».

А ще я по-справжньому пишаюся своїм батьком і задумуюсь, а чи зміг би я відкласти все особисте, подолати страх, взяти в руки зброю та піти на зустріч з війною, щоб не дати їй прийти до нас на полтавську землю.

Віктор ЯРОШЕНКО