Медик-автоматниця із Полтави дає відсіч ворогу та рятує життя побратимів

В зоні АТО захищає Батьківщину полтавка Марина Ісипенко (авт.: ім’я змінене), яка перебуває в батальйоні «Шахтарськ». Дівчина виконує функції медика-автоматника, зараз перебуває у Маріуполі. Ми зателефонували Марині, дізналися останні новини із фронту та про життя дівчини із автоматом та аптечкою.

— Марино, розкажіть коли прийняли рішення відправитися в зону АТО?

— Я була студенткою. А в червні закінчила сесію і поїхала. Я не можу інакше, не можу ділити людей на чоловіків і жінок. В собі відчувала сили, знала, що мої знання і уміння будуть корисними в тій ситуації, що зараз склалася.

— А де Ви навчалися, на якій спеціальності?

— Університет ім. Т. Шевченка на філології (авт.: почала сміятися).

— В батальйон відправлялися абсолютно сама? Як взагалі потрапили в «Шахтарськ»?

— Чесно кажучи, дуже важко було знайти можливості. Жінок беруть дуже-дуже проблематично, але через знайомих, людей, які залишилися ще із Революції гідності, мені вдалося. Батальйон був новоствореним, туди активно йшов набір і мене взяли.

— Яку підготовку пройшли?

— Я і в цивільному житті займалася спортом, ходила в тренажерний зал, займалася страйкболом. Окрім того, мене готувала людина, яка пройшла війну в Абхазії.

— Скільки ви готувалися? Що саме вчилися робити?

— Не дуже довго, десь два тижні. В основному, це були заняття по тактиці ведення бою, оскільки це головне, і прицільна стрільба. Для мене було це не дуже важливо, оскільки зі зброєю я з досить юного віку взаємодію в умовах тиру і полігону.

— Які завдання Вам доводилося виконувати? В бойових участь брали?

— Так, я в батальйоні медик-автоматник, тобто — це як у американській армії, де є посада боєць-рятувальник. Доки немає поранених, ти виконуєш основне бойове завдання, а коли з’являється поранений, ти на нього переключаєшся. Наш батальйон брав участь у багатьох операціях, найвизначніша — це зачистка селища Піски на Донеччині. Також, із визначних — зачистка Іловайська, Мар’янки. Під Іловайськом у нас було три боя, понесли значні втрати.

— Поранення дуже серйозні у бійців були?

— Найрізноманітніші. Під Іловайськом ми потрапили в засідку, за дуже короткий період часу у нас було близько десяти поранених снайперським вогнем, окрім того, осколкові поранення.

— Ви надаєте першу медичну допомогу, а далі бійця транспортують до лікарні?

— Так. Надаю першу медичну допомогу на полі бою, оскільки основна причина смертей на полі бою — це крововтрата. Але, в деяких випадках, не вдається врятували людей.

— Як Ви справляєтеся із страхом, контролюєте себе у таких випадках, щоб нерви не здали?

— Там такий викид адреналіну, що страх відступає на другий план. Є страх зробити щось не так, підставити своїх товаришів, а страх за своє життя не настільки важливий. Важко це перебороти вперше, але мені так чи-то пощастило, чи ні, але перший досвід надання першої медичної допомоги під снайперським вогнем я отримала в лютому цього року на Майдані, коли вівся перехресний вогонь на вулиці Інститутській. З часом, не те, щоб втрачалося відчуття небезпеки, але ти до цього звикаєш.

— Чоловіки із батальйону як до Вас ставляться?

— Більш-менш рівно, звісно, що є проблема із командуванням, оскільки тебе жаліють, постійно доводиться доводити свою повноцінність, щоб бути повноцінним бійцем, а не сидіти у штабі.

— Серед них Ви одна дівчина?

— Наразі одна.

— Трішки про побут розкажіть: де Ви ночуєте, які умови та забезпечення маєте?

— Зараз у нас більш-менш нормальні казарми, оскільки іноді доводилося ночувати і в окопах, і в спальних мішках, але зараз, слава Богу, є дах над головою. Люди допомагають, наприклад, чоловік, який займається розробками, нещодавно опалення нам зробив. Волонтери допомагають. Від УМВС у нас немає жодного забезпечення, вони дали нам лише зброю, а все інше — це допомога волонтерів, низький їм за це уклін.

— Бронежилет маєте?

— Є, але я його віддала хлопцям, їм потрібніший (авт.: сміється).

— До зими як готуєтеся?

— Теплі речі є, а потім по ситуації будемо дивитися.

— Хто на Вас вдома чекає?

— Хлопець і мама.

— Яка в них була реакція, коли дізналися про ваше рішення?

— У мами була істерика. Тепер уже змирилася, але просить повертатися.

— У відрядженнях із червня були?

— Ще ні, але скоро планую.

— Як ставитеся до так званої «Стіни» за 66 мільйонів євро?

— «Стіна» — просто черговий спосіб вкрасти купу грошей на війні.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»