Сергій Бульбаха: про перемогу

Сергію, розкажіть як Ви стали військовим?

— На 7 квітня отримав повістку, із документами та речами прибув до військового комісаріату і був направлений до Дніпропетровської 93-ї окремої механізованої бригади, де проходили навчання. Все майже з нуля починалося: мобілізовані солдати, офіцери проходили в першу чергу бойове злагодження підрозділів, бойові стрільби, проводився ремонт і обслуговування самохідної військової техніки. Зважаючи на мою спеціальність, і на те, що я офіцер протиповітряної оборони, навчання тривали з військової спеціальності, за своєю тематикою.

Перед цим Ви пройшли медичну комісію?

— Ніякої комісії не було. Вже по прибуттю у частину в нас спитали, чи є в когось причини, що не дозволяють нести службу у Збройних Силах, пов’язані зі станом здоров’я, сімейними обставинами, тощо. Двоє з тих, що прибули разом з нами, такі причини знайшли і їх без перевірки відправили додому. Я ж був упевнений, що пошук «відмазок» від служби, тим більше, в час агресії сильного та небезпечного ворога, це вчинок, негідний чоловіка та патріота. Я добре розумів, що буде важко. Офіцерські погони я отримав ще в університеті, на військовій кафедрі, де нас учили стріляти зі зброї часів другої світової війни, а за послідуючі 18 років не було жодних навчань та зборів. Тому багато речей я бачив уперше.

До того ж, треба розуміти, що таке перша хвиля мобілізації. Ні військкомати, ні військові частини, ні техніка, до неї були не готові. Для прикладу можу сказати, що за перший наш польовий вихід ми 120 кілометрів долали дві доби — тричі наші машини відмовлялися їхати. Зараз ситуація дещо краща, але якщо люди висловлять мені довіру і я стану депутатом Верховної Ради, одним із перших моїх завдань буде справжня реформа армії, впровадження сучасної системи підготовки як регулярних частин, так і резервістів, створення умов для виробництва ефективної військової техніки. Думаю, що мій бойовий досвід допоможе мені приймати правильні рішення. Тим більше, що в тих умовах, в яких зараз опинилась наша держава, сильна і боєздатна армія буде єдиною запорукою суверенітету.

Після навчань в зону АТО куди Вас направили?

— На польовому виході ми були з кінця травня. Перше місце дислокації в Харківській області в складі зведеної батальйонно-тактичної групи. Основним завданням було облаштування блок-постів і забезпечення охорони кордону Донецької та Харківської областей.

В зоні АТО офіційно із 1 червня. Призначенням саме мого взводу в складі батареї є спостереження і охорона повітряного простору на території дії нашого батальйону. Потім ми виконували завдання щодо підсилення блок-постів, охорони і прикриття військових колон, які доставляли в зону АТО зброю, пальне та боєприпаси. Зараз ми в славнозвісних Пісках, підтримуємо наших десантників, що відбивають напади сепаратистів на аеропорт Донецька.

Чи були втрати у вашого взводу?

— За весь період перебування в зоні АТО було двоє поранених. Ми потрапили під мінометний обстріл, це сталося за останню декаду серпня. В той самий час одним із підрозділів нашої батареї була взята у полон група сепаратистів із трьох осіб на автомобілі. Один був громадянином Росії, сказав, що на заробітках в Україні, у так званому ополченні. А двоє інших були українцями, але за наколками на тілі можна зробити висновок, що вони належать до кримінальних елементів. У них ми вилучили п’ять одиниць стрілецької зброї, набої до неї, ручний протитанковий гранатомет і снайперська гвинтівка. Тобто, озброєні вони гарно.

А яке забезпечення має ваш взвод?

— На початку перебування в зоні АТО з цим було скрутно. Забезпечення було слабке і якби не волонтери — воно таким би і залишилося. Також, батьки купували і надсилали своїм дітям бронежилети чи ті ж самі шоломи. Всякими правдами і неправдами, але станом на 10 червня підрозділ батальйону вже був забезпеченим на 100% бронежилетами. Ті, що прийшли по армійській лінії — імпортного виробництва. Шоломи армійські — до цих пір ще сталеві, а сучасні , кевларові, придбані за рахунок волонтерів, близьких та друзів.

На озброєнні у нас малий тягач легкий броньований із кулеметом і стрілецька зброя. Все не нове, а 20-30-річного терміну служби. Техніка часто виходить з ладу. Дрібний ремонт намагаємося виконувати самостійно, а якщо потрібен складніший — допомагають спеціальні ремонтні групи в підрозділі.

Волонтери із Полтавщини часто вам допомагають?

— Волонтери із Полтавщини допомагають постійно. Продукти харчування, засоби гігієни, одяг, військова форма, взуття — це все на плечах волонтерів. Що стосується харчування, то майже всі продукти нам привозять волонтери. Армійський тільки хліб. Активні волонтери із Полтави, Нових Санжар, досить часто бувають із Кобеляк.

Все це дуже приємно, тим більше, що у моєму взводі із дванадцяти чоловік половина, це хлопці із Полтавщини. Зараз волонтери починають збирати теплі речі. Ще навесні у нас була велика надія, що ми АТО закінчимо до зими, але обставини складаються так, що потрібно готуватися до морозів.

Волонтери майже повністю забезпечили особовий склад карематами, спальними мішками, вже розпочалося надходження теплих речей. Ми ще з весни на 100% забезпечені армійськими бушлатами. Якої вони якості, я не знаю. Якщо будуть міцні морози, мабуть, вони будуть слабуваті. Зважаючи на те, що живемо в 21 столітті, маю надію, що за допомогою термобілизни морози будуть не страшні.

— Що найбільше мотивує Вас?

— Сім’я! Відповідальність за долю близьких і рідних, полтавчан у тому числі. Під час мобілізації я не ховався, а по першій вимозі пішов. Основним мотивом було те, щоб та зараза, яка почала розповсюджуватися зі сходу України, не дійшла до порогу Полтавщини, допомогти зупинити, знищити її там.

Як Ви відноситесь до законів про припинення вогню та особливий статус територій, що контролюють сепаратисти?

— Людина, яка на власні очі бачила, що таке війна, ніколи не буде спекулювати на цій темі. Ті, хто голосніше всіх кричать про «війну до переможного кінця» чи про «здачу інтересів України на Донбасі», не поспішають взяти в руки автомат та поїхати на передову. Ці гасла для них — засоби піару на шляху до парламенту.

Що ж стосується суті питання, то відповім так. Я підприємець і дуже добре знаю алгоритм прийняття рішень. По-перше, потрібна повна інформація: скільки у нас залишилось техніки, скільки у нас боєздатних частин, чи є резерви, чи достатньо фінансових ресурсів, які сили може задіяти ворог, на що готові наші європейські та американські союзники. Таких питань безліч. Ми знаємо на них відповідь? Ні. Маю надію, що Президент володіє повною та не спотвореною інформацією і на її базі прийняв зважене рішення, яке є єдиним правильним і необхідним у ситуації, що склалася. Коли я стану народним депутатом і буду мати доступ до інформації, зможу, виходячи з неї, сформувати свою власну позицію.

Поки що я — військовослужбовець. Я виконую накази Верховного головнокомандувача. Але, чи то на посаді народного депутата, чи то на посаді командира взводу, я зроблю все, що від мене залежить для збереження цілісності та суверенітету держави. Ми переможемо!

Далі буде...

Віктор ЯРОШЕНКО, «Полтавщина»