3.10.2014 | 16:08

Юрій Бублик: Не бути Васьою, або собака гавкає, а караван іде

У цей час, коли йдуть перемовини, є намагання порозумітися, Василь Ковальчук, котрий напросився поїхати з нами в автобусі, починає робити гучні заяви

Отже у середу 40 бійців полтавського батальйону «Полтава» виїхали до Києва з метою особистої зустрічі з керівництвом МВС для озвучення вимог: по-перше — вислухати аргументи щодо недолугого кадрового призначення Іллі Киви командиром батальйону «Полтавщина», а по-друге, відсторонити Киву від виконання обов’язків керівника підрозділу та позбавити звання майора міліції. А також відновити колишній батальйон «Полтава» і призначити його командиром адекватну людину, прислухаючись до думки особового складу підрозділу.

То ж я організував автобус і також вирушив із бійцями, бо коли громада разом — то ми сила! До автобусу також затесалося декілька «громадських активістів», як виявилося пізніше — з певною метою. Але про це потім...

Як на мене, у тому, що конфлікт набув таких масштабів, є велика вина Івана Корсуна, керівника обласного МВС. Він, знаючи про напругу у підрозділі, навіть не «соізволіл» повідомити своє вище керівництво про проблему. На всі запити була одна відповідь — у нас все добре. Навіть коли, за день до нашого «десанту», у Полтаві перебував із робочим візитом заступник міністра МВС, йому відрапортували що «всьо пучком».

Ця дивна поведінка обласного очільника МВС спостерігається ще з того часу, коли бійці, не маючи належного забезпечення, зверталися до мене через своїх ротних по допомогу, а Корсун рапортував нагору, що усі усім забезпечені. Складається враження, що приватне благополуччя Корсуну дорожче, ніж благополуччя його підлеглих. Очевидно він, як подейкують — в очікуванні генеральських погонів, боїться публічно заявити про проблеми, які треба вирішувати у ввірених йому підрозділах. Хоча я б на його місці, маючи хоча б трохи честі офіцера, давно вже б доповів нагору про проблему і спробував би спрогнозувати її наслідки.

Розумні люди завжди можуть домовитись?

Коли ми доїхали до Борисполя, нас зустріла ДАІ, яку нам надали для супроводу та ... два зам міністра Авакова із сердечним проханням не зчиняти скандалу, а спробувати спокійно розібратися із ситуацією, яка виникла. Тож, я з делегатами від бійців — учасників поїздки рушили до міністерства. Хочу одразу зауважити, якби на те була б воля бійців, ми б поїхали у центр Києва без перешкод — супровід і «зелена дорога» нам надавалися.

В міністерстві нас зустріли теж добре, гостинно. За столом перемовин у міністерстві заступником Авакова було запропоновано декілька варіантів врегулювання ситуації:

1. Міліціонери не мають права брати участь у акціях протесту, отже ті, хто поїхав — порушили закон, субординацію, покинули розташування гарнізону і їх буде звільнено з роботи та позбавлено соціальних виплат.

2. Міністерство, дослухавшись до бійців батальйону, звільняє з посади Іллю Киву.

3. У зв’язку з тим, що виниклий конфлікт поширився за межі підрозділу і досягнув Києва — батальйон розформовується.

4. Проводиться реорганізація, а значить — ліквідовується «Полтавщина» на чолі з Кивою. Відновлюється «Полтава» із вакантною посадою комбата. У зв’язку з тим, що Кива несе службу у зоні АТО, відновлюється рота «Мирний» із ротним Кивою.

Ці 4 варіанти обговорювалися за круглим столом із заступниками міністра разом із представниками підрозділу. Перший не вирішує конфлікт, сприяє його ескалації. Другий не міг бути навіть розглянутий через те, що Кива воює у зоні АТО — існуюче законодавство забороняє такі речі. Третій варіант розформування неприйнятний для всіх сторін, бо іншого батальйону вже не буде.

Обговоривши ситуацію, перемовники зупинилися на 4-му варіанті: сторони конфлікту розводяться у просторі; звільнень особового складу нема, всі продовжують служити, є вакансія командира для адекватної особи. А у зв’язку із перебуванням Киви у зоні АТО, щонайменше до його повернення, формується рота «Мирний».

Хто по що їхав...

Тут важливо зрозуміти, що метою нашої поїздки було знайти порозуміння між сторонами. Бо у цій ситуації не може бути переможця і переможеного. Хлопці у погонах герої вже тому, що вони кинули виклик СИСТЕМІ. Тому, на моє переконливе прохання, міністерство зателефонувало в область і відмінило наказ Корсуна про покарання тих міліціонерів, які поїхали зі мною. Ми всі розуміємо, що у цей складний час міністерство має право на помилку у кадрових призначеннях, але якби Корсун вчасно доповів нагору про ситуацію, такі помилки можна було б швидко і безболісно виправити. А особисто я їхав з бійцями до Києва не для телебачення і PR-у, а для того, щоб зберегти батальйон. Підрозділ мені дорогий, тому що це обличчя нашого краю на східному фронті. Якщо згадати, скільки я і мої побратими йому допомагали, то можна сказати — я у нього душу вклав! Тому, коли постало питання розформування підрозділу та переведення всіх бійців у батальйон «Кременчук», я також поставив собі за мету зберегти добре ім’я полтавського підрозділу, яке вже огорнуте бойовою славою.

І от, у цей час, коли йдуть перемовини, намагаємось порозумітися, Василь Ковальчук, котрий напросився поїхати з нами в автобусі, починає робити гучні заяви. Хто має добру політичну пам’ять знає, що Ковальчук — політичний заробітчанин, вершиною якого було балотування у Києві (!) у грудні 2013 р. по 223 округу, щоб відтягнути голоси у свободівця Юрія Левченка. Нагадаємо, що восени 2012 р. той же Василь балотувався до ВР по округу 144 і поширював для агітації свої фото поряд з Олегом Тягнибоком. Як виявилося, метою його поїздки було не встановлення справедливості чи віднаходження компромісу, а... нашкодити Юрію Бублику. Було дивно постійно бачити неприховане бажання піару і скандалу. Коли тільки на перемовинах все почало налагоджуватися — почалися гучні заяви про забрані міліцією ключі від автобуса, про те, що ДАЇ не дає в’їхати до міста тощо... Хоча якраз по лінії МВС все було гаразд: київські міліціянти полтавських бійців та активістів (у тому числі і Василя Ковальчука!) похарчували та напоїли чаєм, а ДАЇ, у разі потреби, було готове супроводжувати автобус аж до центру Києва.

Через те, що скандалу не вийшло, Ковальчук закидає, що Бублик нічого не вирішив, що четвертий варіант — самий гірший, і яке відношення має депутат до батальйону взагалі? Хоча саме Бубликом було забезпечено батальйон 90-ма бронежилетами, а також спальними мішками, карематами, дощовиками, термоодягом, біноклями, раціями, ліками, продуктами, приладами нічного бачення та тепловізором. А чим допоміг батальйону Василь Ковальчук? Сумнівними заявами, які лишень збільшували напруженість ситуації?

Державники і політикани

У народі кажуть, що здуру можна і небо вср...ти. Конфлікт можна було накрутити до найвищої точки кипіння. Але ж я відчував моральну відповідальність за кожного хлопця в погонах, який поїхав зі мною до Києва, можливо на грані «Закону про міліцію», щоб кинути виклик системі. Моє переконання — політичний піар на міліції не робиться, міліція має бути поза політикою і охороняти правопорядок. Оскільки я викликався бути арбітром у цій ситуації, то маю мислити критеріями державника, а не дешевого популіста. Втім, результатами перемовин всі учасники поїздки лишилися задоволені. Крім Ковальчука, звісно...

Якби я їхав до Києва робити шоу, то шоу прогриміло б на всю Україну. Але ми, свободівці, — державники, а державник думає про майбутнє держави, чим і різниться від пересічного політикана, який думає про вибори. Ось чим ми відрізняємось від людей на кшталт Васі Ковальчука!..

Підсумовуючи скажу, що перебуваючи у міністерстві, на мою думку, ми досягли максимально можливого результату. На даному етапі конфлікт врегульовано: Кива — вже не комбат, погони бійців та добре ім’я батальйону збережено, підрозділ несе службу. Побажаємо ж їм нових звитяг та якнайшвидшого повернення живими, здоровими і з перемогою.

Принагідно хочу подякувати за терпіння, розуміння та максимальні кроки назустріч нам заступнику міністра МВС Величковичу Миколі Романовичу та раднику міністра внутрішніх справ Чаловану Віктору Арісовичу. Висловлюю слова подяки цим посадовцям за порозуміння, досягнення компромісу, зняття напруги та збереження структури та чесного імені батальйону «Полтава».

Саме задля цього мені не шкода було витратити добу свого життя...

P.S. Незважаючи на те, що в умовах АТО командирами бойових загонів іноді стають люди, які мають зняту судимість, іноді й не одну, воюють вони набагато краще за деяких законослухняних громадян. Попри це, питання присвоєння звання майора та призначення на посаду керівника батальйону «Полтавщина» Іллі Киви, особи із незакритою судимістю (зараз рішення по його справі апелюється прокуратурою), яка жодного дня не служила у збройних силах, має інвалідність ІІ групи по загальному захворюванню з діагнозом «розлад особистості по постійному типу, посттравматична епілепсія» і тому визнана непридатною до військової служби, не знімається з порядку денного. Громадськість хотіла би почути аргументацію таких призначень. А можливо, Кива у зоні АТО здійснить ряд видатних подвигів і це реабілітує його перед громадою. У всякому разі, Бог йому суддя, а час все розставить на свої місця.

Народний депутат України Юрій Бублик

Політика і влада