Екс-підприємець: У міліції запропонували закрити справу за 5 тисяч доларів

До нас звернулася Ірина Пічугіна із своїм листом до Генерального прокурора України та до прокуратури області. У листі йдеться про те, як, за словами жінки, її бізнес-партнер, щоб не віддавати по договору 20 тонн борошна, звернувся до міліції та звинуватив її у шахрайстві. Кримінальні справи, обшуки, тримання під вартою, виїмки, арешт автомобіля знищили бізнес жінки-підприємця. Після подій на Майдані жінка вірить у те, що країна має змінитися, а разом із цим і зникнути усі колишні злочинні прояви системи, коли люди змушені «вирішувати» свої проблеми через правоохоронні органи.

Розміщуємо цей лист:

Я, Пічугіна Ірина Юріївна, звертаюся до Вас із даною заявою, оскільки я не можу більше іншим чином захистити власні права та інтереси. Починаючи з 2010 року я працювала приватним підприємцем, займалася виробництвом та реалізацією кондитерських виробів. З ПП «Автостар», а потім після реорганізації ПП «Продмаркет» в особі директора Руденка М.Ю. у мене були господарсько-правові відносини на той час він займався переробкою зерна на борошно, а я постачала йому зерно як «давальницьке», за що отримувала борошно вищого та першого ґатунку, другого ґатунку та висівки на умовах договору, за яким ми працювали. Все було б добре якби не одне але... Руденко Ю.М. завинив мені залишок борошна в обсязі 20 тонн (на той час вартістюбільше 50 тис грн), за які я вже зробила 100% передоплату у вигляді наданого зерна (за договором). Майже рік він «годував» мене обіцянками щодо повернення боргу, але так і не повертав. Від цього я зазнала значних збитків щодо виготовлення кондитерських виробів. Під тиском, що я звернусь до суду, Руденко Ю.М. у листопаді 2011 року повернув борг привізши власним автотранспортом з власного млина, що знаходився в м. Миргород Полтавської області 20 тонн муки вищого ґатунку. Тому що моє складське приміщення, що знаходилося за адресою вул. Кагамлика, 64 м. Полтави, не вміщало такої кількості продукції, я на певний час зняла приміщення, за усною домовленістю, по пров. Спортивному м. Полтави. Всі документи договір та накладну було виписано на моє ім’я. Після чого Руденко Ю.М. не зміг так просто розпрощатися з товаром, який був мені винен, і вирішив покарати мене за мою ж правду. На наступний день він звернувся до правоохоронних органів, що нібито я шахрайським шляхом заволоділа його власністю, а він бідна та нещасна ошукана людина. В телефонних розмовах з Руденком Ю.М. він постійно погрожував фізичною розправою завіряючи що в нього гарні зв’язки в правоохоронних органах. З цього моменту і розпочався суцільний жах нерозуміння одноосібний розгляд цього питання та свавілля по відношенню до мене співробітників Слідчого управління.

Постійні погрози, залякування, відкриття кримінальних проваджень, застосовуючи до мене запобіжні заходи у вигляді підписки про невиїзд та взяття під варту, хоча у даних відносинах вбачалися ознаки господарсько-правових... З матеріалами справи не ознайомлювали, щоб чітко усвідомити на підставі яких документів була порушена кримінальна справа. Справа переходила з рук в руки, а 01.04.2012р. слідчим СУ УМВС України у Полтавській області лейтенантом міліції Лесь І.О. проводився обшук та виїмка без достатніх правових підстав на орендованому мною складському приміщенні по вулиці Кагамлика, 64, в моєму особистому автомобілі, а також у моєму домі за адресою м. Полтава, пров. Мясоєдова, 2. Чим було порушені мої законні права, свободи та інтересів, а саме право недоторканості житла, та власності, а також право на зайняття підприємницькою діяльністю. Ці дії призвели до повної ліквідації мого підприємства, оскільки у даному випадку постраждала ділова репутація мого підприємства, контрагенти відмовилися співпрацювати зі мною, вилучене обладнання загальмувало весь виробничий процес і як результат підприємство припинило свою діяльність. Я із малолітньою дитиною, а також непрацездатною матір’ю та старенькою бабусею, залишилась без засобів існування. Мене ніде не чули, я скаржилася в різні інстанції, але марно, а найбільше що обурює та ображає мене — це ставлення до мене. Насамперед я особистість та жінка, маю дві вищих освіти, до моменту відкриття приватного підприємства, станом на 2010 рік, пропрацювала державним службовцем майже 7 років куди зараз і повернулася після ліквідації підприємства, мала чисту незаплямовану репутацію серед колег та друзів, користувалася авторитетом. А поводження з боку працівників слідчого управління ПМУ УМВС України у Полтавській області до мене було як до сміття!

На протязі всього 2012 року гр. Руденко Ю.М. мені погрожував, я фіксувала погрози на мобільний телефон, зверталася із заявами, але все марно, були одні відмови мене не чули!

На певному етапі вже моїх особистих розслідувань з’ясувалося що гр. Руденко Ю.М. двічі звертався до правоохоронних органів із заявами про злочин, у яких просив порушити кримінальну справу відносно мене за фактом вимагання, шахрайства та ін. Слідчими двічі порушувалися кримінальні справи та двічі вони були закриті, оскільки вказані в заявах факти не підтверджувалися. Проте у черговий раз Руденко Ю.М. у вересні 2012 року звернувся до міліції із заявою про начебто вчинення мною злочину, передбаченого ст. 190 ч.2 ККУ. Слідчий СУ УМВС України в Полтавській області старший лейтенант міліції Пилипенко А.В. 01.10.2012 року порушила кримінальну справу відносно мене та прийняла її до свого провадження. Після ознайомлення із текстом даної постанови про порушення даної справи склалося враження, що слідчий є некомпетентною та непрофесійною особою, оскільки із тексту даної постанови неможливо встановити, хто ж все ж таки є заявником по даній справі, підстави порушення кримінальної справи, хто є потерпілою особою, оскільки у тексті постанови фігурують як потерпілі особи і ПП «Продмаркет», і сам Руденко Ю.М., як фізична особа. Хоча жодних відносин із ним у мене не виникало. І взагалі будь-які посилання на те, що особа є потерпілою, можуть бути лише після винесення постанови про визнання особи потерпілою. Якщо ПП «Продмаркет» є потерпілою особою, то не зрозуміло чому дане підприємство не заявило мені жодних вимог у порядку господарського судочинства, оскільки у мене, як суб’єкта підприємницької діяльності, із ПП «Продмаркет» були суто господарські відносини (між нами був укладений господарсько-правовий договір, мають місце інші бухгалтерські документи). Більше того ПП «Продмаркет» направив мені претензію з приводу невиконання умов господарсько-правового договору. Але з мого боку всі умови названого вище договору були виконані належним чином, свідченням цього є багато підтверджуючих документів, що були надані слідству для оцінки.

Я вважаю, що дана кримінальна справа сфабрикована та порушена незаконно. На мої численні звернення до слідчого із різного роду клопотання мені було відмовлено за формальними підставами, які не відповідають вимогам Кримінально-процесуального кодексу України, я не можу захистити власні права, не маю можливості навіть ознайомитися із матеріалами кримінальної справи. Слідчий не брав до уваги мої клопотання та не розглядав їх, мотивуючи це тим, що згідно вимог ст. 129 Кримінально-процесуального кодексу України — клопотання по кримінальній справі мають право подавати: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їх захисники (а також потерпілий і представник), цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, але у зв’язку з тим, що я маю процесуальний статус свідка по кримінальній справі, у слідства не має процесуальних підстав розглядати дані клопотання. Слідчий Пилипенко А.В. взагалі односторонньо та заангажовано підходила до розслідування даної справи та проводила її лише з точки зору обвинувачення. Жодних виправдовуючи доказів вона не брала до уваги, хоча такий прямий обов’язок покладений на неї кримінально-процесуальним законодавством. Жодне моє клопотання не розглянуто і не задоволено. Слідчі дії проводилися лише з метою викриття моєї вини, яка навіть на сьогоднішній день не може бути доведена. З боку правоохоронних органів постійно надходили пропозиції сплатити їм суму коштів за цей товар у вигляді 7 тисяч доларів, протягом двох років сума зменшилася до 5 тисяч доларів, при цьому вказувалося, що питання буде вирішене, а справа закрита, в іншому випадку підписати явку з повинною або буде гірше.

Громадянин Руденко М.Ю. вводить в оману правоохоронні органи та підкуповує їх, завідомо неправдиво заявляє про вчинення злочину, оскільки не хотів повертати мені борг.

На даний час справа висить у повітрі, інших доказів не має, я свої показання підтверджую, але виникає маса запитань:

Як можна проводити у особи, яка має процесуальний статус свідка по кримінальній справі, такі слідчі дії, як обшук та виїмку?

Накладення арешту на майно в даному випадку на мій автомобіль?

Застосовувати запобіжні заходи починаючи з підписки про невиїзд до утримання під вартою?

І таких питань виникає надзвичайно багато. Пройшло майже три роки, але питання так і не вирішено, справа то зникає, то знову з’являється.

Прошу Вас прийняти міри у вирішенні цього питання:

надати цій справі господарсько-правовий статус для вирішення цього конфлікту;

повернути майно, що було відібране у процесі обшуку та виїмки;

зняти арешт з мого майна, а саме автомобіля марки ТІГО ЧЕРІ номерний знак ВІ 1228 ВІ (який був накладений у жовтні 2012 року старшим лейтенантом міліції Пилипенко А.В.)

Порушити кримінальну справу відносно гр. Руденка М.Ю. за вчинення діяння, передбаченого статтею 383 Кримінально-процесуального кодексу України (Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину).

На даний час ми будуємо нову незалежну державу, яка не буде корумпована та не буде будуватися на «брат-сват-зять», як відбувається у нашому місті. Ті працівники правоохоронних органів які чинили свавілля та вимагання протягом цих років і досі обіймають свої посадові місця. Де ж наша справедливість та прозорість?

У свою чергу «Полтавщина» готова розмістити думку іншої сторони цього конфлікту.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»